Переклад Юрка Покальчука

Коли тітонька Клелія раптом занедужала, родину охопила паніка і впродовж кількох годин ніхто не був здатний реагувати й запропонувати план дій, навіть дядечко Роке, який завжди знаходив якнайкращий вихід з будь-якої ситуації. Карлосові зателефонували до контори, Роса й Пепа відпустили учнів, яким давали уроки гри на фортепіано та сольфеджіо, і навіть тітонька Клелія занепокоїлася більше через маму, ніж через себе. Вона була певна, що її хвороба несерйозна, а от мамі з її тиском та цукром не можна переповідати тривожні новини, всі добре пам’ятали, що лікар Боніфас перший зрозумів і схвалив рішення приховати від мами все, що стосувалося Алехандро. Якщо тітоньці Клелії доведеться дотримуватися постільного режиму, необхідно вигадати щось таке, щоб мама не запідозрила, що та хвора; історія з Алехандро й без того виявилася надто заплутаною, а тепер додалося ще це — найменша помилка, і мама взнає правду. Хоча дім великий, не слід було забувати, що мама має тонкий слух і небезпечну здатність угадувати, де саме перебуває кожен з нас. Пепа зателефонувала лікареві Боніфасу з горішнього поверху і повідомила брата й сестру, що лікар прийде якомога раніше, тож треба залишити прочиненими двері, аби йому не довелося дзвонити, щоб зайти. Поки Роса й дядечко Роке опікувалися тітонькою Клелією, яка двічі непритомніла й скаржилася на нестерпний головний біль, Карлос розважав маму, переповідаючи їй подробиці дипломатичного конфлікту з Бразилією й читаючи останні новини того надвечір’я. Мама була в доброму гуморі і не відчувала болю в попереку, як це траплялося майже завжди в годину післяобіднього відпочинку. Вона перепитувала всіх і кожного, що це з ними, що вони такі знервовані, і в домі заговорили про низький тиск і згубні наслідки консервантів у хлібі. У годину чаювання до мами, щоб розважити її розмовою, зайшов дядечко Роке, і Карлосові вдалося піти прийняти душ, після чого він став чекати лікаря. Тітонька Клелія почувалася краще, однак вона насилу могла поворухнутися в ліжку і майже втратила цікавість до всього, що турбувало її після першого запаморочення. Пепа й Роса почергово доглядали її, пропонуючи то чай, то воду, але тітонька не озивалася; надвечір у домі запанував спокій, і сестри з братом вирішили, що, можливо, хвороба тітоньки Клелії неважка, і завтра вона знову, наче й не було нічого, зайде о цій порі до маминої спальні.

З Алехандро справи були набагато гірші, бо він загинув в автомобільній катастрофі невдовзі після того, як прибув до Монтевідео, де на нього чекали в домі його приятеля-інженера. Відтоді минув майже рік, але для всіх — брата й сестер, тітоньки з дядечком — це наче щойно сталося; для всіх, крім мами, оскільки для мами Алехандро перебував у Бразилії, де якась фірма з Ресіфі[12] довірила йому спорудження цементного заводу. Ідея підготувати маму, вигадати для неї, буцімто Алехандро потрапив в аварію й дістав легкі ушкодження, не прийшла нікому з них до голови бодай після застережень лікаря Боніфаса. Навіть Марія Лаура, яка в перші години взагалі не тямила себе, завважила, що сказати таке мамі неможливо. Карлос із батьком Марії Лаури подалися до Уругваю за тілом Алехандро, а тим часом родина, як завжди, дбала про маму, яка того дня почувалася зле. Клуб інженерів погодився, щоб чатування біля небіжчика відбулося у них, і Пепа, яка найбільше упадала коло мами, навіть не змогла побачити братової труни, а тим часом інші члени родини, змінюючи одні одних, не відходили від бідолашної Марії Лаури, поринулої у своє безслізне горе. Місія все обміркувати й зважити, як майже зазвичай, випала дядечкові Роке. Вдосвіта він завів розмову з Карлосом, який безмовно оплакував брата, похиливши голову на зелену скатертину, що вкривала стіл у їдальні, за яким вони часто грали в карти. Згодом до них приєдналася тітонька Клелія, бо мама спала всю ніч і не повинна була цікавитися нею. Заручившись мовчазною згодою Роси й Пепи, вони визначили свої найперші дії, починаючи від приховання газети «Ла Насьйон» — часом мамі вистачало снаги читати її кілька хвилин, і всі погодилися з пропозицією дядечка Роке. Йшлося про те, що якесь бразильське підприємство начебто уклало з Алехандро контракт, за яким той мусив цілий рік працювати в Ресіфі, а отже відмовитися від короткого відпочинку в домі приятеля-інженера, спакувати речі й вилетіти ближчим рейсом. Мама повинна була зрозуміти, що зараз інші часи, що промисловці позбавлені почуттів, але Алехандро знайде можливість узяти тижневу відпустку й прилетіти до Буенос-Айреса. Мамі новина сподобалася, хоча вона сплакнула, й довелося дати їй нюхальної солі. Карлос, який умів її розсмішити, сказав, що ганебно плакати через перший успіх Веніаміна їхньої родини[13], й Алехандро був би прикро вражений, якби дізнався, як зустріли звістку про його контракт. Після цього мама заспокоїлася й заявила, що вип’є кілька крапель малаги за здоров’я Алехандро. Карлос квапливо вискочив з кімнати по вино, однак принесла його й випила з мамою келишок Роса.

Мамі велося доволі тяжко, і хоча вона майже не нарікала, доводилося робити все можливе, щоб не залишати її на самоті й розважати. Коли наступного після похорону Алехандро дня вона висловила подив, що Марія Лаура не провідала її, як зазвичай по четвергах, Пепа пішла надвечір до родини Новальї, щоб переговорити з Марією Лаурою. Тоді ж таки дядечко Роке завітав до приятеля-адвоката й пояснив тому ситуацію; адвокат пообіцяв негайно написати своєму братові, який працював у Ресіфі (в маминому домі міста не вибирають навмання) й налагодити листування. Лікар Боніфас уже встиг начеб випадково зайти до мами й, перевіривши її зір, знайшов значне покращення, однак порекомендував не читати кілька днів газет. Тітонька Клелія зголосилася переповідати їй найцікавіші новини; на щастя, мамі не подобалися випуски новин по радіо, вона вважала їх вульгарними, до того ж у них щораз лунала реклама лікарських засобів, які не викликали довіри, хоча люди раз по раз їх ковтали.

Марія Лаура прийшла в п’ятницю надвечір і пожалілася, що мусить багато працювати, щоб скласти іспит з архітектури.

— Авжеж, доню, — мовила мама, з ніжністю дивлячись на неї. — У тебе очі червоні від читання, це погано. Постав кілька компресів з гамамелісом — це найкращий засіб.

Роса й Пепа були присутні під час цієї розмови, готові втрутитися будь-якої миті, але Марія Лаура переборола себе й навіть посміхнулася, коли мама заговорила про хитруна-нареченого, який завіявся так далеко й практично без попередження. Мовляв, така вже сучасна молодь — світ схибнувся, всі кудись поспішають і ні на що не мають часу. Потім мама згадала відомі історії батьків та прабатьків, а тоді подали каву, і прийшов Карлос зі своїми жартами й оповідками, і в якусь мить у дверях спальні постав дядечко Роке, який обвів зичливим поглядом присутніх, і все було, як і мало бути, поки настав час мамі відпочити.

Родина звикла, Марії Лаурі це коштувало більших зусиль, але ж їй доводилося бачитися з мамою лише по четвергах; одного дня надійшов перший лист від Алехандро (мама вже двічі висловлювала подив, що той мовчить), і Карлос прочитав його вголос, стоячи в ногах ліжка). Алехандро був зачарований Ресіфі, писав про порт, продавців папуг і смак прохолодних напоїв — у родини слинки текли, коли всі довідалися, що ананаси там практично нічого не коштують, а кава справжня й напрочуд духмяна… Мама попросила, щоб їй показали конверт, і наказала віддати марку синові Марольди, бо той філателіст, хоча їй зовсім не подобається, що діти возяться з марками, а потім не миють рук, адже марки об’їздили півсвіту.

— Їх облизують, щоб наклеїти, — повторювала мама, — а мікроби залишаються на них і розмножуються. Але все одно віддайте її хлопцю — він їх має стільки, що однією більше…