Серед дня, коли сонце пряжило, здавалося, ще дужче, ніж напередодні, одна з черниць зняла з голови чепець, а інша змочила їй голову одеколоном. Жінки потроху взялися за справи милосердя, мандруючи від однієї машини до іншої, і зайнялися дітьми, щоб звільнити чоловіків; ніхто ні на що не нарікав, але добрий настрій був явно награний, підтримували його тільки звичні жарти та здоровий скептицизм. Інженер і дівчина з «дофіна» особливо страждали, бо відчували себе спітнілими і брудними, їх навіть вражала цілковита байдужість подружжя з «аріана» до важкого поту, яким од селян віяло, аж в ніздрі било, щоразу, коли інженер з дівчиною підходили до їхньої машини погомоніти чи переказати якусь новину. Надвечір інженер, випадково позирнувши в дзеркало заднього виду, як завжди побачив бліде, напружене обличчя власника «каравели», що, як і водій «флориди», тримався осторонь від усіх. Інженерові здалося, що обличчя цього чоловіка ще більш загострилось, й інженерові спало на думку, що той хворий. Правда, трохи пізніше, коли інженер розмовляв з солдатом і його дружиною і мав можливість роздивитися на цього чоловіка зблизька, то сказав собі, що він не хворий, з ним щось інше, те, що можна означити, мабуть, відчуженням, якщо взагалі цей стан людини можна якось назвати. Солдат розповів потім інженерові, що його дружину лякає цей мовчазний тип, який і на мить не одривається від керма, і схоже на те, що він навіть уві сні не спить. Почали народжуватися всілякі здогади і припущення, створювався цілий фольклор у боротьбі з вимушеною бездіяльністю. Дітлахи з «двісті третього» і з «таунуса» заприятелювали, побились і знову помирились; їхні батьки відвідували одні одних, а дівчина з «дофіна» раз у раз приходила до старої з «сітроена» і до дами з «больє» запитати про їхнє здоров’я. Коли надвечір несподівано зірвався різкий вітер і на заході сонце сховалось за хмари, всі зраділи, сподіваючись, що тепер посвіжішає. Перші краплини дощу збіглися з небувалим досі ривком уперед — майже на сотню метрів; вдалині замиготіла блискавка, але задуха навіть посилилася. Повітря було таке насичене електрикою, що Таунус, виявивши безпомилкову чуйність відносно психічного стану людей своєї групи, дав усім спокій до самого вечора, і це викликало захоплення інженера, бо той розумів, що за таких умов задуха і втома напевне позначилися на кожному. О восьмій вечора жінки узялися ділити харчі; вирішено було перетворити «аріан» селюків на спільний склад, а в «2НР» у черниць влаштувати запасний. Таунус пішов сам переговорити з керівниками інших чотирьох чи п’яти ближчих груп. Потім з допомогою солдата і чоловіка з «двісті третього» відніс частину харчів в інші групи і повернувся з водою і кількома пляшками вина. Було вирішено, що хлопці з «сімки» відступлять свої надувні матраци старій з «сітроена» і дамі з «больє»; дівчина з «дофіна» віднесла їм два пледи, а інженер запропонував усім бажаючим свою машину, яку жартома назвав «спальним вагоном». На його здивування дівчина з «дофіна» прийняла запрошення, і спала цю ніч на широких сидіннях «чотириста четвертого» разом з однією з черниць; інша ж черниця влаштувалась у «двісті третьому» разом з дівчинкою та її мамою, а батько дівчинки ночував просто на дорозі, загорнувшись у плюшеву ковдру. Інженерові не спалось і він гаяв ніч у грі в доміно з Таунусом і його приятелем; через деякий час до них приєднався і селянин з «аріана», вони побалакали про політику і випили по кілька ковтків горілки, рештки якої селянин сьогодні вранці віддав Таунусові. Ніч була не найгірша; повітря посвіжішало і поміж хмарами заблищали зорі.

Вдосвіта і чоловіків зморив сон, ота потреба якогось затишку, що приходить водночас з першим зблиском світанку. Таунус заснув поряд із сином на задньому сидінні машини, а його приятель й інженер влаштувались на передньому. Поміж снами інженерові вчулися крики і привидівся якийсь невиразний блиск світла; керівник іншої групи, що завітав до них у гості, розповів, що машин десь на тридцять попереду виникла пожежа в мікроавтобусі, винуватцем якої був чоловік, що потай намагався зварити собі овочі. Переходячи від машини до машини, щоб з’ясувати, як у його підопічних минула ніч, Таунус жартував з приводу цієї пригоди, але ні для кого не залишилося таємницею, що він хотів цим сказати. Зранку колона вирушила дуже рано, тож довелося поквапитися, щоб устигнути поставити на місця сидіння, натягти чохли, та оскільки це треба було робити геть усім, майже ніхто не втрачав терпіння і не натискав на клаксони. До полудня просунулися ще на п’ятдесят метрів уперед, і праворуч від дороги проступили обриси лісу. Заздрили тим, хто о цій порі вже міг дістатися узбіччя і скористатися з прохолоди затінку. Може, там був навіть струмок або ж колонка з водою, придатною до пиття. Дівчина з «дофіна» заплющила очі і замріялася про душ, про струмені води, що збігають по тілі — по плечах, по ногах, по шиї і спині; інженер, краєм ока позираючи на дівчину, помітив дві сльозинки, що скотились у неї по щоках.

Таунус, який ходив аж до «сітроена», відразу ж повернувся, щоб знайти жінок, які б зголосилися доглядати стару із «сітроена», бо та почувалася зовсім погано. У третій групі позаду був лікар, і солдат відразу ж побіг по нього. Інженер, який з іронією, але доброзичливо, спостерігав за намаганням хлопців з «сімки» спокутувати якось свою провину, вирішив, що зараз найзручніший момент дати їм таку можливість. Брезентом від туристського намету хлопці прикрили дах «чотириста четвертого» — і спальний вагон перетворився на санітарну машину, де стара могла спочивати у відносній темряві і прохолоді. Чоловік старої ліг поряд з нею, узяв її за руку, і їх полишили наодинці з лікарем. Потім старою, якій стало краще, зайнялися черниці, а решту дня інженер мандрував собі від машини до машини, аж доки спека доконала його, і він пішов відпочити й собі у машину Таунуса. Тільки тричі він порушив спочинок старих, коли довелося посунути автомобіль знову на кілька метрів уперед. Коли запала ніч, до лісу ще не доїхали.

Близько другої години ночі походнішало, і ті, в кого знайшлися з собою ковдри, раділи, що можуть вкритися ними. Оскільки колона навряд чи могла рушити до світанку (це було якось зрозуміло з усієї атмосфери на автостраді, варто було лише позирнути на непорушну колону машин, що стояла, сягаючи аж за виднокіл), інженер і Таунус сіли покурити і завели розмову з селянином з «аріана» й солдатом. Розрахунки Таунуса не виправдались, він відверто це визнав; уранці доведеться щось робити, якось діставати ще харчі і воду. Солдат пішов до керівників сусідніх груп, там також не спали, розмовляли пошепки, щоб не будити жінок. Спитали представників найвіддаленіших груп, у радіусі вісімдесяти чи навіть ста автомобілів, і переконалися врешті, що становище скрізь однакове. Селянин, який добре знав місцеві околиці, запропонував на світанку послати до сусідніх ферм двох-трьох чоловіків купити у селян харчів, а Таунус тим часом почав підбирати водіїв для тих автомобілів, які на час пошуків лишаться без власників. Пропозиція була доречною, і серед присутніх швидко зібрали гроші; вирішено було, що селянин, приятель Таунуса і солдат підуть утрьох, захопивши з собою усі, які є, сумки, сітки та фляжки. Керівники інших груп вернулися до своїх, щоб теж організувати подібні вилазки, а на світанку розповіли новини жінкам, організувавши все у такий спосіб, щоб колона могла в разі потреби рухатися далі. Дівчина з «дофіна» розповіла інженерові, що старенькій із «сітроена» стало краще і вона хоче вернутися у свій автомобіль, о восьмій прийшов лікар і не виявив нічого загрозливого, отже, старі могли вернутися до свого «сітроена». Однак Таунус вирішив усе-таки лишити «чотириста четвертий» в ролі санітарної машини; юнаки для забави спорудили прапорець із червоним хрестом і закріпили його на антені автомобіля. Вже деякий час люди не поспішали виходити із своїх машин; температура дедалі падала, а десь опівдні почалася злива, і вдалині спалахували блискавки. Дружина селянина швиденько підставила під цівки води пластмасовий глек, що дуже розвеселило хлопців із «сімки». Спостерігаючи за цим, схилившись над розкритою на кермі книгою, яка його, втім, не дуже цікавила, інженер думав, чому ж експедиція так довго не вертається; трохи пізніше Таунус нишком запросив його до себе в машину, і коли вони вмостилися на сидіннях, розповів, що їхні спроби виявилися марними. Приятель Таунуса пояснив: або на фермах нікого не було, або ж селяни відмовлялися будь-що продавати, посилаючись на правила обмеження приватної торгівлі і підозрюючи у несподіваних покупцях інспекторів, що користуються обставинами, аби їх зайвий раз перевірити. А втім, однак, пощастило добути трохи води і деякі харчі, схоже на те, що солдат їх просто поцупив, але він тільки усміхався і не заходив у подробиці. Так чи інакше, дорога колись звільниться, але харчі, які вони добули, не дуже були придатні для дітей і старої. Лікар о пів на п’яту відвідав стару, а потім втомлено і роздратовано пояснив Таунусові, що і в його групі та й в інших — те саме. Правда, по радіо було оголошено, що вживаються надзвичайні заходи для ліквідації затору на автостраді, але крім одного гвинтокрила, який ненадовго з’явився над ними під вечір, ніяких інших ознак діяльності вони не помітили. Тим часом ставало дедалі холодніше, і люди, здавалось, чекали вже, щоб запала ніч і можна було понакриватися ковдрами й хоч на кілька годин скоротити очікування. Зі своєї машини інженер чув, як комівояжер розмовляє з дівчиною з «дофіна», розповідаючи їй усілякі історії й викликаючи у неї вимушений сміх. Із здивуванням інженер побачив, що дама з «больє» вийшла зі свого автомобіля, — бо ж досі вона, власне, ще не виходила, — й пішов довідатися, чи не треба їй, бува, чого, але дама просто цікавилася новинами і завела розмову з черницями. Під вечір усіх огорнула якась невимовна, невиразна депресія; тепер вже сон міг принести, мабуть, більше радості, аніж отой калейдоскоп новин, щоразу суперечливіших і неправдоподібних. Приятель Таунуса непомітно навідав інженера, солдата і власника «двісті третього» й запросив до своєї машини, де Таунус повідомив їх, що водій «флориди» щойно дезертирував; один з юнаків із «сімки» помітив порожню машину і почав розшукувати її власника, щоб погомоніти з ним. Ніхто не зазнайомився близько із товстуном із «флориди», який спочатку так бурхливо обурювався, а потім замовк, і, як і власник «каравели», більше й рота не розкрив. Коли до п’ятої ранку не лишилось ніяких сумнівів відносно того, що Флорида, як назвали його хлопці з «сімки» дезертирував, прихопивши з собою тільки ручний саквояж і лишивши в машині набиту сорочками й білизною валізу, Таунус вирішив, що один із хлопців буде керувати покинутою машиною, щоб не затримати увесь рух. Ця втеча в пітьмі викликала в усіх легке роздратування, і люди почали гадати, як далеко міг утекти той Флорида поночі навпростець через поля. І для інших ця ніч виявилась ніччю серйозних рішень; простягнувшись на широких сидіннях своєї машини, інженер прислухався — йому здалося, ніби хтось стогнав, але він подумав, що то солдат і його дружина, — стояла глибока літня ніч, і за таких обставин їх можна було зрозуміти. Потім він поміркував ще, і, піднявши брезент, що затуляв заднє скло, при світлі неяскравих зірок, як завжди, побачив позаду, десь за півметра від себе вітрове скло «каравели», а за ним, немовби приплющене до нього, якось дивно повернуте, перекошене судомою обличчя. Намагаючись не порушити тиші, інженер вийшов на лівий бік, щоб не розбудити черниць, і оглянув «каравелу». Потім повідомив Таунуса, який одразу ж послав солдата за лікарем. Так воно й було, цей чоловік вкоротив собі віку, випивши якусь отруту; кілька рядків олівцем у записнику і лист до якоїсь Іветти, що покинула його у В’єрзоні[11], пояснювали все. На щастя, спати в машинах давно вже стало звичкою (ночі були вже такі холодні, що нікому не спадало на думку спати назовні), і людей тепер не обходило те, що хтось там швендяє поміж машинами або виходить на узбіччя дороги до вітру. Таунус скликав військову нараду, лікар погодився з його пропозицією. Залишити труп край дороги — означало завдати всім, хто їхатиме позаду них, важкої психічної травми, якщо ж відтягнути його чимдалі у поле, це може викликати сутичку з місцевим населенням; минулої ночі вже побили юнака з іншої групи, який ходив до села за харчами. У селянина з «аріана» та у власника «ДКВ» знайшлося все необхідне, щоб герметично закрити багажник «каравели».