Шейла Зальцман могла б слухати або не слухати кожне слово, що злітало з губ Дон. Але вона слухала. Уважна лікарка, вона не просто грала роль уважної лікарки, а й, зважаючи на все, потрапила під чари Дон – чари цієї гладкої поверхні, чий виворіт, у тому вигляді, як вона подавала її іншим, теж виявлявся чарівно чистим. Після всього, що з нею сталося, вона виглядала так, ніби з нею нічого й не трапилося. Для нього все було двобоким, два боки будь-якого спомину: те, як було, і те, як видається тепер. Проте у вустах Дон досі все залишалось таким, яким було колись. Після трагічного повороту їхнього життя вона змогла в останній рік знову повернутись у саму себе й зробила це, просто вигнавши з думок певні речі. При цьому повернулася не до тієї Дон, котра зробила підтяжку, затято намагалася бути хороброю, лежала в психіатричній клініці, вирішувала поміняти своє життя, а до тієї, котра жила на Гіллсайд-роуд, місто Елізабет, штат Нью-Джерсі. В її мізках з’явилася хвіртка, психологічно змодельована міцна хвіртка, через яку не могло просочитись ніщо, здатне завдати болю. Вона замкнула цю хвіртку і цілком убезпечилася. Все це були якісь дива, чи принаймні він так думав, поки не дізнався, що у хвіртки є ім’я: Вільям Оркатт Третій.

Якщо ви розлучилися чомусь із нею ще в сорокових, то дивіться, ось вона перед вами: Мері Дон Двайр, котра мешкає в районі Еломора, місто Елізабет, енергійна ірландська дівчина з благополучної робітничої сім’ї ревних парафіян зразкової католицької церкви святої Женев’єви, що за багато миль від портової церкви, де її батько, а відтак і брати прислужували в дитинстві біля вівтаря. До неї ще раз повернулася та непоборна чарівність, яка будила інтерес до неї, двадцятирічної, хоч вона це і заперечувала, і торкала внутрішні струни вашої душі – якість, рідкісна у дівчат, які змогли перемогти в Атлантік-Сіті. А їй це було дано, вона уміла оголити в дорослих щось дитяче, і домагалася цього одним лише непідробним пожвавленням, яке освітлювало її личко у формі сердечка, лякаючи своєю бездоганністю. Її сліпуча зовнішність, мабуть, навіть відлякувала, але це почуття зникало, варт було їй розкрити рота і виявити, що вона мало чим відрізняється від нормальних, звичайних людей. Побачивши, що вона геть не богиня і геть не пнеться видаватися нею – з’ясувавши, що вона з ніг до голови проста, – ви з новою силою зачаровувалися блиском цього каштанового волосся, сміливим контуром обличчя маленької – трохи більшої за котячу – голівки й величезними ясними очима, майже неправдоподібно уважними та беззахисними. Дивлячись їй у вічі, ви нізащо не повірили б, що ця дівчина згодом перетвориться в активну ділову жінку, яка завзято рухатиметься до прибутковості своєї ферми. Жодною мірою не тендітна, зовні вона завжди видавалася витонченою і граційною, і ця дивна невідповідність викликала у Шведовій душі особливу ніжність. Його хвилювала комбінація її справжньої сили (колишньої сили) із зовнішньою слабкістю та піддатливістю, нав’язаними їй особливостями її краси, що й далі впливали на нього, чоловіка, ще довший час після того, як сімейне життя ніби й мало б розвіяти ці чари.

Якою безбарвною виглядала Шейла, яка сиділа біля неї – уважна до кожного слова, зібрана, спокійна; вона своїм виглядом наганяла нудьгу. Так, нудьгу. Застебнута на всі ґудзики. Зачаєна в собі. У Шейлі не було життя. У Дон життя кипіло. Колись кипіло воно й у ньому. І становило його внутрішню сутність. Важко збагнути, як ця манірна, сувора жінка, яка крилася від усіх (якщо там взагалі було з чим критися), вабила колись його до себе дужче, ніж Дон. Який же він був жалюгідний, розбитий, поламаний і безпомічний, щоб кинутись, про все забувши, уперед (як це й властиво переможеним), намагаючись заховатися від поганого в ще гіршому! Передусім приваблювало те, що Шейла інша. Її чіткість, щирість, урівноваженість, ідеальна витримка спершу здавались просто неймовірними. Сахнувшись від катастрофи, яка засліпила його, вперше відірваний від свого цільного життя, вперше виставлений на позір і зганьблений, він розгублено потягнувся до єдиної (за винятком дружини) жінки, котра грала якусь роль в його приватному житті. Загнаний, він у ревних пошуках зцілення опинився поруч неї – примарна надія привела до того, що цей нерозривно пов’язаний із дружиною, глибоко й бездоганно моногамний чоловік раптом опинився в страшний момент свого життя в ситуації, що мала б вселяти в нього жах: ганебно забувши всі свої принципи, він зважився на подружню зраду. Амурні мотиви були тут практично відсутні. Про пристрасне кохання навіть не йшлося – вся його пристрасть була віддана Дон. Хіть – надто приземлене почуття для людини, на яку щойно звалилося таке нещастя, для батька, який у нещасливу мить зачав свою дочку. Він опинився тут в надії врятуватися за допомого ілюзії. Лягав на Шейлу, як чоловік, котрий сам шукає сховку, входив у неї, мовби намагаючись сховати своє сильне чоловіче тіло, розчинитися, сподіваючись, що – вже коли вона інша – він також стане іншим.

Проте все ламалося саме тому, що вона була інша. Порівняно з Дон, Шейла здавалась випестуваною, знеособленою мислячою машиною, голкою, просунутою в нитку мозку, істотою, до якої не хотілося доторкатися і з якою ще менше хотілося спати. Дон була жінкою, що надихнула його на подвиг, задля якого було мало навіть досвіду розриву з блискучою спортивною кар’єрою, – на те, аби побороти волю батька. На те, щоб помірятись із ним силою. І надихнула тим, що хоч була неперевершеною, та все ж поводилася, як усі навкруг.

Чи було це значніше, важливіше, достойніше, аніж причини, які зазвичай спонукають обрати подругу життя? Чи, може, в основі кожного шлюбу лежить щось ірраціональне, нице та химерне?

Шейла могла б це пояснити. Шейла знала все. Відповіла б і на це запитання… Вона здолала таку путь, стала такою сильною, що, здалося мені, вона могла впоратися із цим сама. Вона – сильна дівчина, Сеймуре. Вона – схиблена дівчина. Вона схиблена! Вона у тривозі. І батько не має жодного стосунку до тривог дочки? Безумовно, він має стосунок до них. Але мені здалося, що вдома у вас сталося щось страшне…

О, як би йому хотілося, щоб дружина повернулася, годі навіть собі уявити, як він хотів її повернення – повернення дружини, котра так серйозно ставилася до материнських обов’язків, жінки, котра так хотіла спекатись підозр у розпещеності та мрійній ностальгії за днями свого гламурного торжества, що навіть у родинному колі, навіть жартома відмовлялася ще хоч раз надягнути корону, яка лежала в капелюшній коробці на найвищій поличці шафи! Він більше не мав сил терпіти – йому треба було, аби Дон повернулася зараз, негайно!

– А які там ферми? – запитала Шейла. – Ви обіцяли розповісти нам про ферми в Цуґу.

Шейлі завжди притаманне бажання все з’ясувати і розкласти по поличках, не зрозуміло, як він взагалі міг мати з нею хоч щось спільне. Особи, які вічно прокручують щось у мізках, були, мабуть, єдиною когортою людей, серед яких він не міг перебувати тривалий час. Нічого не виробляли і навіть не бачили, як виробляють, не знають, із чого що зроблене, не розуміють, як працюють компанії, крім машини чи дому ніколи і нічого не продали і не зможуть продати, не приймали на роботу і не звільняли з неї, не вчили працівників і не ставали жертвами їхнього крутійства – гадки не мали про тонкощі й підводне каміння при організації бізнесу чи керуванні фабрикою і все-таки впевнені, що знають усе, що є сенс знати. Все це розуміння, аналіз, ретельне – а-ля Шейла – вивчення кожної звивини та складочки душі ворогувало, на його думку, з самими основами життя. Він вважав, що все було просто. Потрібно серйозно й спокійно, як і прийнято в сім’ї Левових, виконувати всі свої обов’язки, і життя влаштується саме собою: день за днем віддані чітким і осмисленим вчинкам, жодних потрясінь, будь-які зміни – передбачені, конфлікти можна розв’язати, несподіванки приємні, а все разом сповнює глибокою вірою, що бурі й урагани бувають тільки десь далеко, за багато тисяч миль, – он як воно уявлялось колись, коли були вони собі, і дружна сім’я з красуні мами, атлета-тата і веселої кмітливої дівчинки, видавалася такою ж непорушною, як три ведмеді з казки.