Система, яка раніше забезпечувала лад, уже не діє. Від неї зосталися лише його страхи та здивування, виставлені зараз на вселюдний огляд.
А за столом перед тарілкою з наполовину з’їденим десертом і повною склянкою молока сиділа Джессі Оркатт, тримаючи в руці закривавлену виделку. «Нею вона і вдарила», – пояснювала, стоячи біля раковини, одна з дівчат. Друга з лементом вибігла з дому, тож у кухні була тільки одна очевидиця, яка крізь сльози намагалася пояснити, що сталося. Місіс Оркатт відмовлялася від їжі, сказала вона, і містер Левов власноруч почав годувати її тортом – шматочок за шматочком. Годуючи, він пояснював, як добре пити замість віскі молоко, як добре це буде для неї, для її чоловіка, для її дітей. Скоро в неї з’являться онуки, а отже, й для онуків це також буде добре. «Джессі – гарна дівчинка, Джессі – дуже гарна дівчинка», – примовляв він, коли та ковтала шматочок, і пояснював, як зрадіють усі – а також він і місіс Левов, якщо вона, Джессі, кине пити. Коли він згодував їй майже весь шматок полунично-ревеневого торта, вона сказала: «Джессі хоче їсти сама», і він дуже зрадів, засміявся, передав їй виделку, і вона водномить вдарила йому в око.
З’ясувалося, що схибила вона всього на дюйм. «Як для п’яної, то дуже непогано», – голосно заявила Марсія. Оркатт, вбитий вчинком дружини, який затьмарював усе, що вона скоїла раніше, щоб принизити свого світського, схильного до інтрижок чоловіка, який не був тепер ані помпезним, ані сповненим почуття власної гідності, а виглядав так само по-дурному, як і того пам’ятного ранку, коли Швед підім’яв його під себе під час гри у футбол, – Оркатт дбайливо підняв Джессі зі стільчика і звів на ноги. Вона не пручалася; здавалося, вона втратила здатність відчувати і реагувати, і в неї не залишилося жодної клітини мозку, здатної усвідомити, що її поведінка вийшла за рамки норм, які є наріжним каменем фундаменту цивілізації.
«Однією чаркою менше, – сказала Марсія батькові Шведа, спостерігаючи, як дружина обережно протирає маленькі ранки мокрою серветкою, – і ви, Лу, стали б незрячим». Заявивши це, одягнена в балахон дебела і затята супротивниця існуючого соціального ладу раптом утратила самоконтроль. Гупнувшись на стілець, з якого щойно підвелася Джессі, і опинившись перед повною склянкою молока, вона затулила обличчя долонями та почала реготати з їхнього тупого нерозуміння крихкості всієї цієї конструкції. Думка про ці стовпи суспільства, які так швидко – на її задоволення – розвалюються на частини, знову і знову викликала в неї напади реготу, змушувала сміятись і радіти, як, схоже, сміються і радіють люди певного типу в усі історичні епохи, бачачи повсюди поширення дикого хаосу та вразливості, крихкості, слабкості того, котре ще вчора уявлялося здоровим і міцним.
Так, пробоїна в їхній міцності з’явилась навіть тут, в убезпеченому Олд-Римроку, і вже коли вона з’явилася, годі її затулити. Їм цього вже ніколи не зробити. Вони ніколи не оклигають. Усе наїжилося проти них, усе і всі, кому не до вподоби їхній стиль життя. Голоси, що долинають зусібіч, таврують презирством і заперечують їхнє життя.
А що в ньому поганого? Що є на світі спокійнішого, аніж життя родини Левових?
У 1997 році роман Філіпа Рота «Американська пастораль» здобув Пулітцерівську премію. У 1998 році, у Білому домі, письменник отримав Національну медаль мистецтв, а у 2002 році – найвищу нагороду Американської академії мистецтв і літератури – Золоту медаль за літературні досягнення, якою раніше вже були пошановані такі письменники, як Джон Дос Пассос, Вільям Фолкнер, Сол Беллоу. Філіп Рот двічі ставав лауреатом Національної книжкової премії та премії Національного товариства літературних критиків. Тричі здобував літературну премію Фолкнера (PEN / Faulkner Award). У 2005 році його роман «Змова проти Америки» був відзначений премією Національного товариства літературних критиків як «видатний історичний роман про Америку за 2003–2004 рр.»
Не так давно Філіп Рот отримав дві найпрестижніші премії: у 2006 р. – премію Набокова «за оригінальність і високу майстерність», а в 2007 – премію Сола Беллоу за внесок в американську літературу, як письменник, чий «масштаб досягнень за час визнаної кар’єри… робить його одним із тих стовпів, на який спирається література Америки». У 2011 році Філіп Рот був відзначений Міжнародною Букерівською премією.
ПЕРША ЧАСТИНА ЛЕГЕНДАРНОЇ «АМЕРИКАНСЬКОЇ ТРИЛОГІЇ»!
Філіп Рот – культовий американський письменник, лауреат престижних міжнародних нагород, серед яких Букерівська премія та Smith Award за найкращу книжку року, а також Національна гуманітарна медаль США, Золота медаль художньої літератури та Національна медаль мистецтв. Він володар ордена Почесного легіону Франції та іспанської премії принца Астурії. Його роман «Американська пастораль» здобув Пулітцерівську премію та був екранізований Юеном Мак-Ґреґором!
США після Другої світової війни. Епоха великих ілюзій та «американської мрії». Швед Левов – чесний і щирий хлопець з родини єврейських емігрантів. Усе його життя – це ідеально розпланований шлях: вступ до коледжу, бейсбольна команда, продовження справи батька на фабриці, успішне примноження родинних статків, одруження з красунею «Міс Нью-Джерсі», власний мурований будинок, люба дитина – справжня «американська мрія», втілена в життя. Та несподівано рай перетворюється на пекло, причиною чого стає єдина, найдорожча донька Меррі. Дівчина-підліток, фанатично захоплена комуністичними ідеями, скоює кривавий політичний злочин...
Чи зможе Швед Левов повернути втрачене щастя? І що, як насправді це була тільки його бездоганна ілюзія?
Сторінки «Американської пасторалі» потріскують від електрики й енергії першокласного розуму.
Один з найпотужніших романів Рота... Динамічний, грандіозний і амбітний.
