– Дивись уважно, Сеймуре. Бачиш, який маленький цей клаптик шкіри? Найважче в світі – точно розкроїти шкіру козеняти чи ягняти. Вона така маленька!.. Але дивись уважно, що він робить. Перед тобою – геній, справжній майстер. Італійський закрійник, сину мій, завжди художник у своїй справі. А цей – усім художникам художник.

Інколи на сковорідці шкварчали фрикадельки, і Швед пригадував, як один італійський закрійник, який завжди мугикав «Che bellezza…», звав його Piccirell («хлопчинка» італійською), гладив по світлій чуприні та показував, як вмочати хрусткий італійський хліб у каструлю з томатним соусом. Яким тісним не був би задній двір, в ньому завжди знаходилося місце для помідорів, виноградної лози та груші, а ще в кожній родині неодмінно був дід. Дід був домашнім виноробом, і саме йому адресувалася фраза (єдина фраза італійською, яку Лу знав і вимовляв з неаполітанським акцентом, супроводжуючи її доречним, як йому здавалося, жестом): «Na mano lava ’nad» («Рука руку миє»), коли Лу викладав на клейонку доларові купюри за тижневу роботу. Потім хлопчик і батько підводилися з-за столу, забирали готову продукцію та поверталися додому, і Сильвія Левов прискіпливо вивчала на розпірці кожен шов на всіх пальцях кожної рукавички.

– У парі рукавичок, – казав батько Шведу, – має бути однакове все: і зернистість, і колір, і відтінок – геть усе. І першим ділом мама дивиться, чи пасують одна одній.

За роботою мати пояснювала хлопчику всі хиби, можливі при шитті рукавички; розпізнавати їх вона навчилася від чоловіка. «Через один пропущений стібок може розійтися весь шов, але, – казала вона хлопчику, – ти його не побачиш, поки не натягнеш рукавичку на розтяжку й не розтягнеш той шов. Пропущених стібків узагалі не має бути, однак вони трапляються, коли швачка схибила, проте шиє далі, мов нічого не сталося. І ще буває така штука, як порізи різника; вони трапляються, коли ніж у процесі білування врізається в шкіру глибше, ніж потрібно. І навіть коли шкіру обстригли, ці порізи лишаються. А потім ви розтягуєте рукавичку на розвилці, і зовсім не обов’язково, що вона там розійдеться – це може статися й тоді, коли хтось надягатиме її на руку. У кожній партії продукції, пошитої в Даун-Неку, траплялась як мінімум одна рукавичка, де напалок був не з такої шкіри, що платок і стрілки. Батька це просто бісило».

– Бачиш? Диви, розкрійник хоче вирізати зі шматка всю рукавичку, але йому бракувало на напалок, і він схитрував: узяв для нього інший шматок шкіри, але він пасує сюди, як сідло корові, і побий його грім, я такого не люблю! А тут, бачиш? Перекошені пальці. Те, що Маріо показав тобі вранці. Коли ти викроюєш стрілку чи напалок, розтягувати шкіру треба рівномірно. Найменша нерівність – і будуть проблеми. Розтягуючи цю стрілку, він дав косину, і зшитий палець закручується штопором. Мама якраз вишукує подібні речі. Бо рукавички, які роблять Левови – затям собі! – це бездоганні рукавички.

Щоразу, коли мати знаходила помилку, вона давала рукавичку Шведу, і той у місце, де знаходили дефект, втикав шпильку, але втикав її під стібок, ніколи не пронизуючи шкіру.

– Дірка в шкірі – це вже назавжди, – наставляв його батько. – Це тобі не тканина, де раз – і затягнулася. Тому лише стібок, завжди через стібок!

Коли Швед разом з матір’ю переглядали всю партію, мати зв’язувала пари спеціальною ниткою, що легко рвалася, щоб, як пояснював батько, вузли не пошкодили шкіру, коли покупець роз’єднуватиме рукавички. Зв’язавши рукавички попарно, мати їх пакувала – кожну пару клала на окремий аркуш цигаркового паперу і загортала так, щоб вийшло два шари обгортки. Швед уголос відраховував дюжину пар, і вся партія йшла в коробку. Тоді в них були популярними ще не яскраві коробки, а просто упаковки із сірого картону, де збоку проставлявся номер партії та розмір рукавичок. Вигадлива чорна коробочка із золотою обвідкою та назвою «Ньюарк Мейд», витісненою золотом, з’явилась аж тоді, коли батько зумів отримати доленосне замовлення від Бамбергера, а згодом – і від «Мейсі Літл Аксесорі Шоп». Помітна і приваблива коробочка з назвою компанії та чорно-золотий плетений лейбл негайно змінили ставлення до фірми не тільки з боку торгівців, а й з боку покупців із вищих верств, які вміли відрізняти гарні речі від дешевих підробок.

Щосуботи, коли батько зі Шведом знову виїжджали в Даун-Нек по наступну тижневу партію рукавичок, вони повертали назад рукавички зі Шведовими шпильками в тих місцях, де було виявлено ваду. Якщо з одної рукавички виглядало три і більше шпильок, батько попереджав сім’ю, що зробила її: хочете далі працювати з «Ньюарк Мейд» – забудьте про недбале ставлення до праці!

– Лу Левов не торгує рукавичками, якщо вони не бездоганні, – казав він. – Ми тут не в ігри граємо. Я займаюсь тим самим, що й ви, я заробляю гроші. Na mano lava ’nad, пам’ятайте це!

– Що таке опойок, Сеймуре?

– Це шкіра з молодих телят.

– Рельєф?

– Рівний, гладенький. Дуже рівна. Блискуча.

– На що вона йде?

– Здебільшого на чоловічі рукавички. Бо важка.

– А що таке кейп?

– Шкіра південноафриканської грубововної вівці.

– А кабрета?

– Вівця, що дає нам не вовну, а хутро.

– Де їх розводять?

– У Південній Америці. У Бразилії.

– Неповна відповідь. Цю породу розводять трохи на північ і на південь від екватора. У всьому світі. Південна Індія. Північна Бразилія. Вся субекваторіальна Африка.

– Ми ці шкури беремо в Бразилії.

– Правильно. Чиста правда. Я просто уточнив, що в інших країнах їх також розводять. Щоб ти знав на майбутнє. Яка операція при підготовці шкір є ключовою?

– Розтягування.

– І завжди пам’ятай це. У цій справі одна шістнадцята дюйма вирішує все. Розтягування! У самісіньке яблучко! Скільки частин у парі рукавичок?

– Десять, і дванадцять, якщо є обшивка.

– Назви.

– Шість стрілок, два напалки і два платки.

– Одиниця виміру довжин у рукавичній справі?

– Французький дюйм.

– Що таке однодюймова рукавичка?

– Це рукавичка, в якій від основи напалка до верху один французький дюйм.

– Близько одного дюйма. Що таке шовковий декор?

– Три ряди стібків на затиллі рукавички. Якщо не затягувати кінці, всі нитки повилазять.

– Чудово! Я навіть не питав тебе про затягування кінців. Який найважчий шов на рукавичці?

– Повний піку.

– Чому? Думай, сину, – це складне запитання. Ну, кажи, чому?..

І так до безкінечності. Потайний шов. Оздобний шов. Одинарний вистіг. Стрілка-клин. Лосина. Мока. Смушок. Відмочка. Мездріння. Піклювання. Класифікація. Оцінка якості. Обробка мереї. Полірування. Клеєна підкладка. Вільна підкладка. Безшовна плетена вовна. Підкладка з вовняного начосу на нитковій основі…

І так – усю дорогу, поки їздили по Даун-Неку. Щосуботи, між шістьма і дев’ятьма роками, поки нарешті «Ньюарк мейд» не заробила на своє приміщення.

Ветклініка тулилася в куті обдертої цегляної будівельки одразу біля пустища, яке було завалене старими скатами й покрите латками трави заледве не як Швед заввишки. Рештки сіткової загорожі давно вже попадали і лежали на краю тротуару, де він чекав свою дочку… яка, виявляється, була тут, у Ньюарку… скільки вже часу? І де, в якій оселі цього міста вона мешкала? Що ж, йому вже вистачало фантазії – він міг намалювати в думках картину будь-якого ступеня огидності, а от допетрати, як із Олд-Римрока вона потрапила сюди, не міг. У нього більше не було ілюзій, за які він міг би зачепитися, аби згладити всі несподіванки, що чекали на нього в майбутньому.

Вигляд будівельки та околиць аж ніяк не наводив на думку, що тут працює людина, покликана змінити хід американської історії. Заіржавіла аварійна драбина, на яку тільки встань – і лежатимеш на землі разом із нею. Її призначення зводилося не до того, щоб рятувати людей від пожеж, а до безцільного й безглуздого висіння, у зайвий раз нагадуючи про безмежну самоту – нерозлучну супутницю людського життя. Швед не бачив у ній жодного іншого сенсу – як не крути, а користі для цієї будівлі від неї не було жодної. Так, ми самотні, безнадійно самотні, а попереду – пласт іще більшої самоти. І годі щось зробити, щоб цього позбутися. Втім, ми не мали б дивуватися з тієї самоти, хай би яка гірка вона була. Можна, звісно, набратися духу і вивернутися назовні, але тільки й того, що будеш ти тоді самотній і нутром навиворіт, а не самотній усередину нутром. Дурненька ти моя, дурненька дорогенька Меррі, ще дурніша, ніж твій дурний батько, бо й підривом будівель нічого не зміниш. Є будівлі – самота, нема – та ж сама самота. Проти якої не попреш: за всю історію від цих ігор з бомбами хоч би подряпина на ній залишилась. Навіть найзгубніша створена людиною вибухівка не може її порушити. Побожно схиляйся не перед комуністами, дитино моя нерозумна, а перед простою, буденною самотою. Виходь першого травня разом із друзями на демонстрацію, прославляй її, прославляй її владу та міць, яка дасть великої фори будь-якій іншій владі, іншій моці, прославляй її всепереможну силу. Роби ставки на неї, укладай парі, вознось її – не схиляй покірно свою голову перед Карлом Марксом, моя злючко-заїко, чи перед Хо Ші Міном або Мао Цзедуном, а вклоняйся великій богині на ймення Самота!