Усе, що нам залишається, – стояти збоку і дивитися на страждання, що надають їй ореолу мучениці. Рита Коен, яка називає себе Ученицею Меррі. Вони насміхалися з нього. Так, насміхалися. Адже, якщо це не поганий жарт, тоді справи ще гірші. Ваша дочка божественна. Моя дочка яка завгодно і хто завгодно, тільки не така. Вона надто слабка, заплутана, вразлива – та просто безнадійна! Навіщо ти сказала їй, що спала зі мною? А мені кажеш, ніби вона хотіла це почути? Ти це кажеш, бо ненавидиш нас. А ненавидиш нас за те, що ми цього не робимо. Ти ненавидиш нас не за те, що ми дурні, а за те, що ми розважливі, нормальні, працьовиті, згодні грати за правилами. Ти ненавидиш нас за те, що ми не стали невдахами. За те, що ми сумлінно й чесно працювали, щоб стати кращими в обраній справі, і стали кращими, а тепер процвітаємо, а ти заздриш, ненавидиш нас і хочеш нас знищити. І для цього ти використовувала її. Шістнадцятирічне дівчисько-заїку. Еге, ви не розмінюєтесь на дрібнички. Ви зробили з неї «революціонерку», сповнену великих думок і високих ідеалів. Сучі діти! Ви дивитесь на нашу смерть і радієте. Боягузливі покидьки. Вона стала рабинею не пихатого пустодзвонства, ні – вона стала вашою рабинею, і вам допомагали в цьому ваші пустодзвонні штампи та кліше, а вона, лиха, обурена дитина, котра через своє заїкання гостріше за інших відчувала кривду, не мала взагалі ніякого захисту. Ви змусили її повірити у те, що вона заодно з упослідженим людом, і зробили з неї свою маріонетку, свою підбріхувачку. І ось вам результат – гине лікар Фред Конлон! Ось кого ви вбили, щоб зупинити війну – начальника штабу в госпіталі в Дуврі, чоловіка, який в лікарні невеликого містечка організував блок для сердечників на вісім ліжок. Ось і весь його злочин.
Замість розірватися серед ночі, коли там не було ні душі, бомба (чи так було задумано, чи просто щось не спрацювало) бахнула о п’ятій ранку, за годину до відкриття магазину Гемліна, саме в ту мить, коли Фред Конлон відвернувся від поштової скриньки, куди вкинув конверти з чеками про оплачені напередодні рахунки. Він ішов у лікарню. І відірвана вибухом залізяка (фрагмент якоїсь конструкції) влучила простісінько йому в потилицю.
Дон після прийому заспокійливого була не в змозі говорити ні з ким, а Швед пішов до Расса й Мері Гемлінів, висловив їм співчуття, сказав, що він і Дон дуже любили їхній магазинчик, без якого неможливо уявити це містечко. А потім він пішов на похорон: Конлон лежав у труні як живий, гідно, з тим самим виразом привітності, що й за життя. А на другому тижні Швед сам (Дон от-от мали покласти в лікарню) відвідав удову Конлон. Про те, чого йому вартувало прийти на чай до цієї жінки, можна писати цілу книжку, та якщо в двох словах, то він зміг це зробити, і вона мужньо наливала йому чай, а Швед від імені всієї родини казав їй слова співчуття, які він із п’ятсот разів промовив подумки до того, проте коли дійшло до справи, усе це виявилося таким пустим, виявилося ще більшою банальністю, ніж сказане Рассу й Мері Гемлінам: «мої глибокі щирі співчуття… страждання вашої родини… моя дружина хоче, щоб ви знали…». Вислухавши все, що він мусив сказати, місіс Конлон спокійно відповіла йому, зберігаючи всю свою врівноваженість і душевну доброту (від чого Шведу, як малому хлопчику, схотілося втекти, сховатись, провалитися крізь землю, хоча водночас він ледве стримував себе від того, щоб упасти їй в ноги і застигнути розпростертим, вимолюючи в неї прощення до кінця своїх днів).
– Ви гарні батьки, і ви виховували свою дочку так, як вважали за краще, – сказала вона. – Ви ні в чому не винні, я не триматиму на вас зла. Не ви купували вибухівку. І робили бомбу. І не ви підкладали її. До неї ви не маєте жодного стосунку. Якщо раптом підтвердиться, що за вибухом стоїть ваша дочка, я вважатиму винною тільки її. Дуже співчуваю вам і вашій родині, містере Левов. Я втратила чоловіка, діти втратили батька. Проте ваша втрата незмірно більша, бо ви – батьки, що втратили дитину. Жодного дня не минає без того, щоб я не згадала вас у думках чи молитвах.
Швед був знайомий з Фредом Конлоном побіжно, вони перетиналися на парі коктейльних вечірок і благодійних зустрічей, де обоє нудились. Здебільшого він чув про нього від інших: що лікар з однаковим сумлінням дбає і про свою сім’ю, і про лікарню, що він чудовий фахівець і гарний чоловік. При ньому лікарня почала розширятися вперше за час свого існування, і крім новозбудованого кардіологічного відділення модернізували давно застаріле обладнання в блоці екстреної медицини. Але кому цікава невідкладна допомога в якомусь заґумінку? Кому цікавий магазинчик, власник якого керує ним ще від 1921 року? Ми ж тут вирішуємо долі всього людства! А коли шлях до прогресу людства обходився без дрібних помилок і незначних відхилень? Люди обурені, і вони сказали своє слово! Поки людство не звільниться, відповіддю на насильство буде інше насильство, а до наслідків байдуже! Одним поштовим відділенням у фашистській Америці менше, його рознесло вщент.
І раптом з’ясувалося, що пошта Гемлінів – цілком офіційна установа, а Гемліни – працівники американської поштової служби за контрактом; за енну кількість доларів вони виконували функції поштового відділення, такий собі дрібний поштовий бізнес. Контора Гемлінів була схожа на державну установу не більше, ніж кабінет бухгалтера, в якому той складає податкову звітність. Але для носіїв революційних ідеалів це лише технічна деталь. Об’єкт знищено! І тисяча сто мешканців Олд-Римрока цілих півтора року змушені проїжджати зайвих п’ять миль, щоб купити поштових марок, зважити свою посилку, відправити рекомендований лист чи оформити термінову доставку. Вони покажуть цьому Ліндону Джонсону, хто тут голова!
Вони насміхалися з нього. І те саме робило життя.
Місіс Конлон казала:
– Ви такі самі жертви трагедії, як і ми. З однією відмінністю. Так, нам потрібен буде час, щоб відновитися після трагедії, але ми – тобто наша сім’я – витримаємо це випробування. Ми залишимося такою ж дружною сім’єю, як були. Ми шануємо наші спогади, вони – наша підтримка, і завдяки їм ми нікуди не подінемось. Нам буде не легше, ніж вам, знайти бодай якесь пояснення такої безглуздої трагедії. Але ми – все та ж сама сім’я, якою залишалися при Фреді, і ми залишимося нею.
Та недвозначність, з якою вона натякала, що Швед з його сім’єю не переживуть цього випробування, змусила його замислитись, а чи справді її доброта і співчутливість аж такі безмежні, як це йому спершу здалося. Кілька тижнів цей сумнів свердлив його мозок.
І більше він до неї не заходив. Ані разу.
Швед сказав секретарці, що їде в Нью-Йорк, у консульство Чехословаччини, з яким уже мав попередню домовленість про здійснення робочої поїздки в цю країну, орієнтовно – восени. У Нью-Йорку в нього вже була нагода ознайомитися зі зразками продукції – рукавички, взуття, паски, блокноти, гаманці, – виробленої в Чехословаччині, а ще Швед хотів би побачити їхнє обладнання та розширити власні уявлення про весь асортимент товарів. І з цією метою чехи влаштовували йому відвідини фабрик у Брно та Братиславі. Вже не доводилося сумніватися у тому, що в Чехословаччині шкіряні речі будуть дешевшими, ніж у Ньюарку чи Пуерто-Рико, і можливо, навіть кращими. Бо в Ньюарку вже неможливо було зупинити падіння якості продукції, що почалося під час заворушень і тривало донині, а тут ще й Вікі – майстриня швейного цеху – пішла з роботи. Навіть якщо припустити, що бачене Шведом у консульстві було чимсь ексклюзивним, воно справляло досить непогане враження. Ще колись у тридцятих американський ринок був насичений прекрасними чехословацькими рукавичками; пізніше «Ньюарк Мейд» наймала на роботу закрійників-чехів, і навіть зараз на їхній фабриці працював механік-чех, який вже тридцять років налагоджував швейні машинки, підтримував робочу форму цих конячок: міняв зношені шпинделі, важелі, вушка пластинок, шпульки, весь час регулював натяг нитки, синхронізував голку та човник. Чудовий робітник, він знав усі рукавичні машинки на світі, міг полагодити що завгодно. Швед запевняв старого, що лише повернувшись додому з найдокладнішим звітом, він даватиме хід перенесенню частини свого бізнесу в країну, де при владі комуністи, хоч добре розумів, що забирати виробництво з Ньюарка доведеться дуже скоро.
