Морська піхота. Служба морпіхом. Табірна муштра. Нас ганяли до сьомого поту, обзивали найостаннішими словами, три місяці вбивали і морально, і фізично, але це був найкращий час у моєму житті. Мені кинули виклик – і я не спасував. Моє прізвище перетворилося на «Е-ео». Так, інструктори з Півдня вимовляли «Левов»: губили «л», обидва «в», зате розтягуючи голосні. «Е-ео!» Як осляче ревіння. «Е-ео!» – «Так, сер!» Одного дня майор Данліві, спортінструктор, здоровенний атлет, футбольний тренер з університету Пердью, спиняє взвод, і величезний сержант на прізвисько Рундук викликає рядового Е-ео. Я, не знімаючи каску, вибігаю зі строю, а серце калатає, наче скажене: ану, якщо мама померла! Тільки-но, щойно тиждень минув, мене направили в табір Лежене в Північній Кароліні для поглибленого вишколу, але майор Данліві викреслив мене зі списків, тож мені не судилося постріляти з автоматичної рушниці Браунінґа. А я задля цього в морпіхи й пішов, страх як хотілось постріляти з неї, лежачи плазом на землі, поклавши дуло на підпірку. Мені вісімнадцять, і для мене корпус морської піхоти був невіддільний від швидкострільної автоматичної рушниці 30-го калібру. О, яким патріотом був отой невинний хлопчик! Йому хотілося гатити з протитанкової зброї, з ручної базуки, хотілося показати собі: я не боюсь, я зможу все! Гранати, вогнемети, повзання під колючим дротом, підрив бункерів, атаки на печери… Хотілося десантування на човні-амфібії. Хотілося зробити власний внесок у перемогу в цій війні. Але майор Данліві отримав листа від ньюаркського друга, де той в усіх барвах розписував, яким класним спортсменом був Левов, перераховував усі мої досягнення – тож плакало моє старе призначення: лишився я на острові інструктором зі стройової підготовки, щоб грати з ними в бейсбол та інші ігри. На той час наші вже провели атомне бомбардування, і стало ясно, що війні кінець. «Ти в моєму підрозділі, Шведе. Я радий». О, так, великий перелом! Коли в мене відросло волосся, я знову відчув себе людиною. До мене більше не зверталися «салага» чи «рухай задом, салабон», тепер я був інструктор-стройовик, і новачки зверталися до мене «сер». А стройовик звертавсь до них: «бійці». Бійці, лягли! Бійці, встали! Бійці, швидким кроком уперед! Є, таки є що згадати хлопцю з Кір-авеню! Кого я тільки там не бачив! Яких акцентів там не чув! Середній Захід. Нова Англія. Кількох фермерів із Техасу і далекого Півдня я взагалі розумів через слово. Знайомитись доводилося з усіма. І навіть симпатизувати їм. Суворі хлопці, бідні хлопці, чимало в старших класах займалися спортом. Якийсь час у нас жили боксери. Банда, що розважала нас боями. І був там хлопчина, єврей, як і я, Менні Рабінович з Альтуни. Я ще не бачив такого крутелика серед євреїв. Отакенний боєць! І першокласний друг. Він навіть школу не закінчив. Е, такого друзяки, як Менні, я не мав ні до, ні після. І ні з ким не веселився так, як з Менні. Надійний, як стіна. Ніхто не тицяв нам у вічі, що ми двійко євреїв. Ось у таборі для новачків таке часом траплялося: що було, те було. Коли Менні виходив на ринг, хлопці ставили куриво на його перемогу. Чи проти. Бадді Фальконе, Менні Рабінович – вони завжди перемагали в боях проти бійців із інших баз. Після боїв із Менні ті, котрі билися з ним, зізнавалися, що їх ніхто ще так не духопелив. Ми з Менні, щоб розважитись, проводили боксерські бої без правил. І дуетом – пара морських піхотинців-євреїв. Якось Менні підмовив одного призваного мудрагеля, який до всіх чіплявся і важив сто сорок п’ять фунтів, щоб він знайшов собі суперника вагою фунтів зо сто шістдесят. Мовляв, тоді отого задираку відлупцюють так, що мама рідна не впізнає. «Е-ео, завжди обирай рудих, – повчав Менні, – ніхто не б’ється так, як руді. Рудий радше здохне, ніж здасться». Тут Менні – професор. Він їде в Норфолк, щоб битися з матросом, своїм ще довоєнним суперником у середній вазі, й побиває його. Муштра батальйону перед сніданком. Щовечірнє водіння новобранців у басейн, щоб навчити їх плавати. Ми практично кидали їх у воду – старий дідівський спосіб навчити плавати; кожен морський піхотинець мусить триматися на воді. Завжди будьте готові зробити на десять віджимань більше за будь-якого новачка. Мені кидають виклик, але я у формі. Їздимо автобусом на ігри. Якщо відстань довша, то добираємося літаком. Член команди Боб Коллінз, здоровань із Сент-Джона. Мій товариш по команді. Фантастичний спортсмен. І не менш фантастичний пияк. Це з ним я вперше у житті напився, дві години годував його байками про виступи за Віквейк, а потім усе довкола себе заблював. Ірландці, італійці, словаки, поляки – круті засранці з Пенсильванії, котрі дременули від своїх батьків, які гарували на шахтах і лупцювали їх ремінними пряжками, кулаками; і я жив з цими хлопцями, їв з ними, спав під одним дахом із ними. Був у нас навіть один індіанець, черокі, третій бейсмен. Не всі благополучні, але загалом усе гаразд. Класні хлопчиська. Багато різного дозвілля. Грали з Форт-Беннінґом, з Черрі-Пойнтом, військово-повітряною базою морпіхів у Північній Кароліні. Взули їх. Ще взули «Нейві-ярд» у Чарлстоні. Було в нас кілька хлопців – класних пітчерів. Один навіть потрапив у «Тайґерс». Їздили на гру до Рима, що в штаті Джорджія, і до Вейкросса в тій же Джорджії, на базу. Тамтешніх хлопців прозивали цуциками. Взули їх теж. Кого ми тільки не взували! Я надивився на Південь. Багато що бачив уперше. Побачив, як живуть там негри. Бачив там усі мислимі та немислимі раси. Зустрічався з красунями Півдня. Простих повій теж не минав. Презервативи? Так, аякже! Задер на ній спідницю – і до бою! Бачив Саванну. Новий Орлеан. Сидів у підозрілому брудному кублі в Мобіле, штат Алабама, і щастя моє, що за дверима звідкись узявся береговий патруль! Був баскетбол і бейсбол з двадцять другим полком. Став морським піхотинцем Сполучених Штатів. Носив кокарду з якорем і глобусом. «Тут тобі, Е-ео, ніяких пітчерів… Ішов би ти звідси, Е-ео…» Я став Е-ео для всіх цих хлопців з Мену, Нью-Гемпширу, Луїзіани, Вірджинії, Міссісіпі, Огайо – неосвічених хлопців з усієї Америки, для них я був тільки Е-ео. І мені це подобалось. Я звільнився в запас 2 червня 1947 року. Одружився з красунею на прізвище Двайр. Прийняв від батька бізнес, започаткований ще дідом, який англійською ні бе ні ме. Оселився в найкращому місці на світі. Ненавидіти Америку? За що – він жив в Америці, як риба у воді. Він зобов’язаний Америці всіма своїми юнацькими радощами. Його успіх і щастя кроїлись за американськими лекалами, і він більше не мовчатиме, щоб не давати волю її тупій ненависті. І власній самоті, яка затопила б його без цих американських почуттів. І тузі, що була б неминучою, якби доля занесла його в іншу країну. Як не крути, а все, що надавало сенсу його звершенням, мало американське походження. Все, до чого він був небайдужий, існувало тут.

Для неї ж бути американкою означало гидувати Америкою, а він не міг відкинути любові до Америки, так само, як не міг відкинути любові до батька і матері, так само, як не міг відкинути свою порядність. Як вона може ненавидіти цю країну, коли вона навіть не розуміє, що це за країна! От як могла його рідна дитина бути такою сліпою, щоб ганити «гнилу систему», завдяки якій її сім’я знайшла свій шлях до успіху? Паскудити своїх батьків «буржуїв», так ніби їхні капітали не були плодом невтомної праці трьох поколінь. Представників трьох поколінь (включаючи і Шведа), які гарували в смороді та слизоті дубильні. Сім’я, що починала з дубильні, працюючи пліч-о-пліч із вихідцями з найнижчих верств, в її очах перетворилася на «псів-капіталістів». Від ненависті до Америки до ненависті до батьків один крок, і вона розуміла це. Швед любив Америку, яку вона терпіти не могла та винуватила в усіх своїх негараздах, і всім серцем бажала її зруйнування. Він шанував «буржуазні чесноти», а вона їх ненавиділа, насміхалася з них, намагалася знищити. Він любив її матір, яку вона ненавиділа і замалим не вбила своїм вчинком. Тупа засранка! Вони заплатили сповна! Чому він не порвав той лист від Рити Коен? Рита Коен! Вони повернулися! Ці ворохобниці-садистки зі своїм бездонним талантом до антагонізму… Вони видоювали з нього гроші, задля розваги вициганили і її альбом із Одрі Гепберн, щоденник заїкання, балетки… П’ять років тому ці жорстокі молоді почвари, ці горе-«революціонерки» злісно насміялися з його надій, а зараз вирішили, що треба знову поглумитися зі Шведа Левова.