– Знаєш, Сеймуре, вона й на мить мене не полишає. Якщо в полі зору з’являється чоловік, то сто відсотків, що це – член журі. Нам не можна з ними розмовляти. Кілька дівчат приїхали зі своїми хлопцями, декотрі вже навіть заручені, але що з того, як вони не бачать одне одного? Такий порядок. Тут стільки всяких правил, що я навіть не знаю, чи зможу їх усі прочитати. «Представники чоловічої статі можуть розмовляти з конкурсантками тільки в присутності патронес. Конкурсанткам категорично заборонено заходити в коктейльний зал, а також уживати алкогольні напої». Є ще й правила, в яких регламентується хода…
– Хе-хе! – посміювався Швед.
– Я ще не закінчила, Сеймуре. Цей список можна продовжувати до безкінечності. «Брати інтерв’ю в конкурсантки можна тільки в присутності патронеси, яка захищає її інтереси…»
На час перебування в місті всі дівчата (не тільки Дон) отримали в користування невеличкі «ремблери». Залишать же автомобіль лиш тій, хто стане «Міс Америкою». У ньому вона виїздитиме на футбольне поле, щоб привітати глядачів під час найцікавіших матчів студентської ліги. Чому «ремблери»? Бо один зі спонсорів – компанія «Америкен моторс».
Ще Дон знайшла в номері коробку цукерок «Фрелінджер оріджінал» і букет троянд – презенти конкурсанткам від готелю. Її троянди так і не розпустилися, а номери інших дівчат (принаймні тих, які жили в тому самому готелі) були тісні, незатишні, та ще й виходили на задвірки. Втім, сам готель, як збуджено пояснювала Дон, стояв на розі набережної та Мічиган-авеню і належав до тих респектабельних закладів, де близько п’ятої щодня дають чай із маленькими бутербродами, а ті, котрі живуть тут не коштом готелю, мають можливість грати в крокет на галявині, та й номери в них просторі, гарно умебльовані, і з них проглядався океан. Щовечора Дон поверталася знесилена у свою тісну кімнатку, обклеєну вицвілими шпалерами, перевіряла, чи не розпустилися її троянди, тоді набирала номер Шведа, і коли він цікавився її шансами на перемогу, детально все пояснювала.
Вона була однією із фавориток конкурсу (з-поміж чотирьох чи п’яти, і їхні портрети весь час маячили в газетах). Організатори, що представляли штат Нью-Джерсі, вважали, що переможе їхня землячка. І її щоденні фотографії ще більше переконували їх у цьому.
– Так не хочу їх підвести, – казала вона.
– А ти й не підведеш, бо переможеш, – казав він.
– Ні, переможе дівчина з Техасу. Я знаю. Вона така гарна. Кругловида. Щоки з ямочками. Не ідеал, але напрочуд мила. А фігура яка!.. Боюсь її до смерті. З якогось занюханого містечка в Техасі, танцює чечітку… Це буде вона.
– Її теж друкують, як і тебе?
– Весь час. Вона завжди як не в четвірці, то в п’ятірці. Мені простіше, адже ми в Атлантік-Сіті, а я – «Міс Нью-Джерсі», і коли люди бачать мене на набережній з цією стрічкою, то аж дуріють від радості. Але «Міс Нью-Джерсі» так зустрічають з року в рік. До того ж, Сеймуре, ще жодна «Міс Нью-Джерсі» не стала «Міс Америкою». А те, що «Міс Техас» потрапила в газети, означає, що переможе вона.
Одним із десяти членів журі був Ерл Вілсон, відомий колумніст газетного синдикату. Подейкували, ніби він, довідавшись, що Дон родом із міста Елізабет, на водному параді, де також була вона, катався на яхті в компанії двох дівчат, які мешкали в тому ж готелі, що й він, і прохопився, що дружить із Джо Брофі, який уже не перший рік є мером того міста. Вілсон сказав це одному, той поділився з другим, і так ця звістка докотилася до патронеси Дон. Ерл Вілсон – давній друг Джо Брофі, от і весь зміст його прилюдного висловлювання, і чи варто шукати в ньому підтекст? Але патронеса розміркувала інакше: він це сказав, оскільки бачив Дон на яхті, у вечірній сукні, а побачивши, вирішив, що голосуватиме за неї.
– Ну й чудово! – заявив їй Швед. – Один голос у нас є, залишилося набрати ще дев’ять. Так тримати, «Міс Америко»!..
Усі розмови Дон із патронесою зводилися до того, кого вважати найсерйознішими конкурентками, і, схоже, про те саме розмовляли зі своїми опікунками решта дівчат; про це тріпалися і по телефону, розмовляючи з домашніми, хоча в спілкуванні між собою всі були сама приязність! Найбільше слід остерігатися «південок», казала Дон. «О, ти така красуня, у тебе таке гарне волосся!..» Попервах це благоговіння перед волоссям спантеличувало простувату Дон. Якщо послухати тих дівчат, то волосся – основа всіх життєвих благ, і твій успіх залежить від нього, а не від того, як складеться твоя доля.
Разом із патронесами вони ходили на залізний пірс і на рибну вечерю в знаменитому ресторані морепродуктів капітана Старна, заходили в бар-яхту. На другий день вечеряли в «Стейк-хаусі» Джека Ґішарда, вранці третього дня знімалися цілою групою на тлі «Конвеншен-холу», і один чиновник, який був членом конкурсного комітету, виголосив цілу промову, що цей знімок стане реліквією, яку вони пронесуть через усе життя, як і дружбу, яка зародилась між ними, а коли прийде час, то вони називатимуть власних дочок іменами своїх нових подруг. Та поки що, передивляючись ранкову пресу і натрапляючи на опубліковані там фотографії, вони тільки скаржились патронесам: «Ой Боженьку, мене нема!.. О мамо рідна, мабуть, ця переможе в конкурсі!..»
Упродовж цілого тижня йшли щоденні репетиції, а вечорами – відкриті покази. Щороку до Атлантік-Сіті на конкурс «Міс Америка» стікались ріки люду. Купували квитки на ці виступи, сиділи в залах у своїх вечірніх туалетах і споглядали дівчат, які по черзі демонстрували публіці свої таланти, а відтак, уже спільно, виконували різні костюмовані музичні номери. Одна з конкурсанток, котрі вміли грати на фортепіано, виконала «Місячне сяйво», а Дон дісталася помітна, надзвичайно популярна в ті роки мелодія «Допоки існує цей світ» (перероблений на танцювальний манір «Героїчний полонез»).
– Я пішла в шоу-бізнес. Цілий день на ногах. Жодної вільної хвилини. Організовує цей конкурс штат Нью-Джерсі, я, зрозуміло, у центрі уваги, і буде неймовірно прикро, якщо я не виправдаю сподівань. Як я житиму після цього?..
– Доні, все ти виправдаєш. Он на твоєму боці Ерл Вілсон, а це ж найбільша знаменитість у журі. Я це бачу. І знаю. Отже, ти переможеш.
Але Швед не вгадав, бо в конкурсі перемогла «Міс Аризона». Дон же навіть не ввійшла в десятку. В ті часи, коли оголошували переможницю, всі конкурсантки сиділи в глибині сцени. Уздовж дзеркал тяглася низка столиків, розставлених в алфавітному порядку назв штатів, сиділи конкурсантки, і Дон, що була посередині цього списку, мусила всміхатися, плескати в такт музиці, бурхливо аплодувати, святкуючи власний програш, а насамкінець – бадьоро крокувати сценою з такими ж, як вона сама, невдахами та під музичний супровід оркестру Боба Рассела виводити тодішню пісню «Міс Америка»: «І квіти, і травинки здіймаються навшпиньки… як “Міс Америка” повз них іде…», а тим часом маленьке, благеньке, смагляве дівчисько Джекі Мерсер з Аризони (яка виграла конкурс купальників, хоча Дон у житті не поставила б на її перемогу в конкурсі) вшановували бурхливими оваціями присутні в «Конвеншен-холі» глядачі. Пізніше, на прощальному балі, попри гіркоту цілковитого розгрому, Дон трималась значно веселіше, ніж решта переможених дівчат. Їм казали ті самі слова, які вона чула колись на конкурсі «Міс Нью-Джерсі»: «У вас усе попереду. Ви ще станете “Міс Америкою”». «Такого суму, як той бал, – сказала вона Шведу, – я ще в житті не бачила».
– Ходиш туди-сюди, всміхаєшся – просто жах! На бал запросили військових з Аннаполіса, берегова охорона чи щось таке. Форма в них – очей не відірвеш!.. Біла така, нашивки, аксельбанти і все таке інше… Мабуть, хтось вирішив, що не буде нічого страшного, якщо ми трохи з ними потанцюємо. Як вони танцювали!.. Груди випнуті, голова відкинута, а потім вечір закінчився, і ми розійшлися.
Вона ще кілька місяців жила спогадами про цей конкурс краси; продовжуючи залишатись «Міс Нью-Джерсі», перетинаючи стрічки й вітаючи людей на відкритті універмагів і автосалонів, вона часто питала себе: чи доведеться колись пережити щось настільки ж фантастичне у своїй непередбачуваності, як отой тиждень у Атлантік-Сіті. На тумбочці коло її ліжка завжди лежав офіційний бюлетень конкурсу «Міс Америка» за 1949 рік, що був виданий оргкомітетом і весь той тиждень продавався в Атлантік-Сіті: портрети дівчат-конкурсанток, по чотири на сторінку, під кожним фото – опис штату, який представляла конкурсантка, і коротка біографічна довідка. З фотопортрета «Міс Нью-Джерсі» на вас дивилася замріяно усміхнена Дон у вечірній сукні та довжелезних, на шістнадцять дюймів, трикотажних рукавичках, пошитих спеціально під сукню; і напис на охайно загнутому кутику сторінки: «Мері Дон Двайр, 22 р., м. Елізабет, Н.-Дж., брюнетка, представляє штат Нью-Джерсі. Закінчила музичний факультет Упсальского коледжу в м. Іст-Оранж, Н.-Дж., Мері Дон хоче стати вчителькою музики в середній школі. Зріст – 5 футів 2,5 дюйми, очі блакитні, хобі – плавання, сквер-данс, кулінарія. (Ліва зверху)». Проти волі розлучаючись із досі невідомим їй збуренням, вона постійно щебетала про чарівну казку, в яку потрапила дівчина з Гіллсайд-роуд, донька тамтешнього слюсаря-водопровідника, і виступала перед натовпом людей, змагаючись за титул «Міс Америка». Вона сама ледь вірила в те, що зважилась на це.
