Щирий ваш Т. Шевченко.
37. Т. Г. Шевченка до С. О. Бурачка
Між 26 березня і 4 квітня 1844. С.-Петербург
Христос воскрес!
Спасибі вам за оцей «Молодик». Коли маєте ви ще остатні книжки цього «Молодика», то дайте, будьте ласкаві, прочтенія ради. Окроме малоросійського, цей я маю, та ще коли є зайвий новий «Ма[як]», то теж дайте. Та [дайте ще], коли готова коректура, що для мене; білш нічого. Бувайте здорові. Я щось трохи недомагаю. А може, увечері зайду, як трохи полегша.
Щирий ваш Т. Шевченко.
На звороті:
Его высокородию
Степану Онисимовичу
Бурачку.
В 14 линии, в доме Мальгиной.
38. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського
6–8 травня 1844. С.-Петербург
Мабуть, такого ледачого до письма чоловіка і на світі нема, як я. Третій тиждень лежать оці книжки у мене, і я всякий день думаю писать до вас, потурбуйтесь, будьте ласкаві, оддать їх у ту контору, що ви говорили, бо я її не знаю адреса, а в вас тойді не спитав. Оддайте «Тризну» по копі, а «Гамалію» по півкопи серебром, проценти такі, які він положить. «Гамалія» не поправлений, як ми з вами тойді поправляли, бо без мене надрюкований полукацапом. Ще ось що, чи я вам розказував, що я хочу рисовать нашу Украйну, коли не розказував, то слухайте. Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію. Три естампи уже готові – «Печерська Київська криниця», «Судня в селі рада» і «Дари Богданові і українському народові». У тім місяці пришлю в Москву з білетами на подписку. В год буде виходити 10-ть картин. На види і на людський бит текст буду сам писать або Куліша проситиму, а на історію потурбуйтесь, будьте ласкаві, ви писать три листочки в год. Тілько по-нашому – щоби тямили безглузді кацапи. Текст думаю випускать раз в год, а картини тричі. Послав би вам «Кобзаря» свого і «Гайдамаків», та, єй-богу, і в себе не маю ні одного екз[емпляра]. Не здивуйте, що я так мало пишу вам, далебі ніколи, іду в Академію малювать, а коли матимете час і охоту, то пишіть до мене в С.П.Б., в Импер[аторскую] Акаде[мию] худож[еств] Тарасу Григоровичу Ше[вченку]. Бувайте здорові, згадуйте інколи щирого до вас
Т. Шевченка.
39. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка
Яготин, 17-го мая 1844.
Благодарю Вас за поручение Ваше. Оно доказывает мне, что Вы нас не вовсе забыли. Душевно приятно мне было читать, что Вы занимаетесь, и то с успехом. Я надеюсь со всеми, читавшими Ваши произведения, что и перо не лежит у Вас в бездействии: это было бы ужасное преступление. Вашим же стихом я выскажу Вам добрый совет: «Не погасай твое светило».
Никто из нас не едет за границу; мы все это лето на старом месте, а что будет? Бог один знает. Я на него единого уповаю и для себя и для других. Лишь письменно передать могу поклон Ваш нашему другу, которого имя Вы уже забыли!!! Вы его назвали Василием Алексеевичем!!! Он неделю тому назад оставил Яготин, отправляясь уже за границу. Да благословит Господь путь его и да возвратит он всем нам этого редкого человека! Он ожидал от Вас ответа и не дождался.
Родители мои и Глафира шлют Вам душевный поклон. Прощайте, Тарас Григорьевич; Вам также желаю от искреннего сердца счастия и успеха и благодати!
Варвара Репнина.
На четвертій сторінці:
Милостивому государю
Тарасу Григорьевичу
Шевченке
в Академию художеств
в Петербург.
1844
40. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка
Коханий земляче!
Спасибі за книжечку – «Тризну». Дещо в їй промовляє до самого серця. Ще жду «Гамалії», «Кобзаря» і «Гайдамак». Де хоч бери, а не пришлеш, то й на очі міні не показуйсь. Ой як же я зрадів, довідавшись з твоєї супліки, що ти не мариш дармо часу у тій Петровій бурсі! Нехай тобі, приятелю, Господь помагає на все добре, а об мені будь певен, що вже я не грітимусь даром коло твого куреня; чи дровець, то й дровець принесу; чи пшона на кашу, то й пшона придбаю; сказано – що Бог послав! Аже ж недурно ведеться поміж людьми та гуторка, що колись Бог посаджав людей кругом ваганка з кашею, да й подавав такії ложки, що держа[л]но довше руки (а треба за самий кінець держати); то премудрий Салимін і сказав: «Будете, – каже, – ви всі голодні, як кожен об собі тільки промишлятиме; а годуйте один одного сими ложками, то не загинете з голоду».[12] Розумні були стародавні люде! Багацько в їх було таких приказок, що буцім так собі, витребенька, а розмізкуй лиш, до чого воно йде, так ой, ой, ой! Отак же й нам, що взялись протирать очі своїм землякам, треба один одному пособляти, один одному радити; а то не буде добра з нашого писання. І латини добре знали, що робиться од конкордії,[13] а що од дискордії; да й батько козацький, старий Хмельницький, не згірше того латиша Саллюстія промовив, умираючи:
«Тим і сталась, каже, страшенная козацькая сила, Що у вас, панове молодці, була воля й дума єдина!».
Тепер не така вже година настала, щоб брязкотать шаблюками. Ляхів і татарву мов дідько злизав, усе втихомирилось; прийшла пора поорудовать ще головою. Нуте ж, робіть усе так, щоб і Богу була хвала зате, що дав нам розум, і людям темним було видно кругом, як од свічки, що стоїть на високому ліхтарі. Не протів чого ж то й читається в Євангелії: «Тако да просветится свет Ваш пред человеки, яко да видят ваша добрая дела и прославят Отца вашего, иже на небесех».
Їду знов на три місяці на Вкраїну. Присилайте Ваші картинки в Чигирин з надписом: «Михаилу Грабовскому». Я в його буду, і він знатиме, куди міні їх переслать, да розтолкуйте міні хорошенько, що і як Ви хочете робить; а то не второпаю, що для Вас компоновати. Бувайте ж здорові!
Щирий земляк
П. Куліш.
Рука власна.
«Р. Б. 1844,
Іюня 5 дня,
зъ Кієва».
Їду через три дні.
41. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної
8–10 червня 1844. С.-Петербург
Будущей весною, коли Бог поможет окончить дело с владельцем братьев, тогда-то приеду в Малороссию. А коли нет, то и сам не знаю, куда я поеду.
Теперь же, кроме льстивых, подлых писем помещику моих родственников, я ничего не пишу, искусство оставил в прошлом, а в Академию прихожу как на покой; горько, ужасно горько, но быть так, коли иначе не делается.
42. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка
19 июня 1844. Яготин.
Да, да, мой добрый Тарас Григорьевич, я, бу[дучи] родною сестрою, я не хотела Вас огорчать… не могла не удивиться молчанию Вашему… папенькой, к которому Вы непременно хотели… с Алексеем Васильевичем, от которого… получили, я уверена, дружеские отзывы… не взялась за перо, чтобы бранить Вас, а, напротив, чтобы стараться утешить Вас хоть сколько-нибудь; от грустного Вашего письма навернулись слезы у меня на глазах. Я так понимаю, [что] в Вас происходит, я так много думала о том, что Вас так теперь болезненно занимает… переносите ужасные испытания – да поможет Вам Господь! Никто, я думаю, как я, так горячо не присоединяет своих желаний к Вашим, дабы Вам во всем был успех! О, не откажите уведомить меня, когда Вы совершенно будете спокойны насчет братьев Ваших; я ник[огда] не смела Вас о них спрашивать, [хоть не] раз собиралась, но всегда слова з[амирали] на устах моих. Я хотела… благодаря доказательст[вам] веры Вашей в моей дружбе, я могу… о скором совершении такого… доля Ваша плачевна, но вместе так восхи[ти]тельна! Оставьте людей, живите и действуйте [для] друзей Ваших и для возвышенных сердец, [ко]торые всегда Вас поймут!
