За що ти лаєшся, Тарасу,
Що не найшов в Борзні припасу,
Якого ти тогді бажав?
Сам ти такий, як мене лаєш.
За що? ти, може, попитаєш:
За те, що в хутор не забіг.
Який же ти земляк? Який же ти писака?
Неначе гнав тебе собака,
Боявся день подаровать,
Щоб побувать у мене в хаті,
Щоб пісень вмісті заспівати,
Якії серце нам гризуть.
Ми б на бандурці забринчали,
А циганчата б танцьовали,
Хоч би вже з лихом пополам.
Я б рад би був тобі, як брату,
Якби забіг до мене в хату,
Неначе б сваху шановав!!!
В мене худоби дуже мало,
Да ще б найшов горілку, сало!
Із’їли б трошки й запили!
Да розказав би дещо гарне:
Про земляків, не іностранне,
Бо я до язиків невдавсь.
Дак ні!.. Зазнався, бач, з панами,
А земляка дак і забув.
Бодай тобі за сюю штуку
Послали відьми отцю муку,
Послухай, зараз іскажу:
Борщу, вареників, ковбас, литівки,
Сеньгі, чахоні і скумбрійки,
З півгоду щоб не коштував.
Щоб цілий день не пив горілки,
Не довелось щоб і наливки
Хоч раз один ковтнуть насміх,
Да щоб приснилось: бужанина,
В’юни, лоскірка і свинина
З сметанкою, да із хрінком!!!
Отії щі щоб їв ти руські!
Отії совуси хранцюзькі!!!
Що тільки в животі бурчать.
Лютую я на тебе дуже,
Тобі ж дак, може, і байдуже,
Мене ж за серце зачепив!!!
……………….
Іще скажу словце, Тарасу,
Біда жить в світі без запасу,
Грошима люде що зовуть.
Я б ще побув у Петенбурсі
І побував би в вашій бурсі,
Що, Академієй зовуть.
Побачив би тебе, Тараса,
Того, що написав Торквато Тасса,
Того, що славний медальєр!??
Там Григорович є, добряга,
Да ще б найшовся б чолов’яга,
І серце б трохи пожило.
Там Глинка, той, що добре грає,
Що пісень всяких він співає,
Як би весною всі птахи.
Дак що ж робить, не маю долі,
Живу у світі, як в неволі,
Як пташка в клітці, так і я!
Співають пташки і в неволі,
Да все не так, як би на волі,
Що аж звірі танцюють їм.
Прощай! Не хочу більш писати,
Паперу більш щоб не псовати,
Нехай судовики псують!!!