– А хіба тіло людини складається не із неорганічних речовин, не з молекул і атомів? – заперечив Хайд. – Труднощі полягали не в цьому. Перша з них – у тому, щоб звести до одного знаменника рух молекул різних швидкостей, інакше людське тіло просто розірвалося б. Мені довелося зв’язати дві галузі: фізику і електрофізіологію. Для підсилення електричного потенціалу я вводив в організм штучні радіоелементи, які й постачали його променистою енергією. Утворився ланцюг: від імпульсів мозку, думки – до нервової системи, від нервової системи – до явищ електрофізичних, від них – до молекулярних.

– І вам це вдалося?

– Розміркуйте самі. Сатіш, гусениця!

Другий помічник Хайда приніс квітку в горшку, на листку якої сиділа гусениця, і вдарив по гілці. Гусениця впала, але напівдорозі до підлоги раптом зупинилася в повітрі.

Фокс повів рукою, думаючи, що гусениця висить на павутинні, але павутини не було. Сатіш обережно взяв гусеницю, поклав на листок і виніс. Слідом за цим, уже без наказу, він приніс маленьке курчатко, в якого ще не виросли крила, і пустив на підлогу.

Сатіш гучно ляснув у долоні. Злякане безкриле курча раптом знялося в повітря, з писком закрутилося в кімнаті і вилетіло у вікно, що виходило в парк. Фокс підійшов до вікна і побачив, як курча опустилося на траву.

– Не відходьте од вікна, Фокс, – сказав Хайд.

Сатіш виніс у сад кота, посадив на дерево і потім покликав:

– Куде! Куде! Йди швидше! Глянь-но, кіт! Кіт!

Почувся гавкіт, і до дерева підбіг маленький песик Куде (Малятко).

Побачивши кота, він загавкав, зробив стрибок і раптом з жалісним вереском понісся в небо. Його гавкіт і вереск віддалялись і стихали.

– Куде! Куде! Куде! – закричав Сатіш.

Собака, що був уже на висоті сотні метрів, почав спускатися. Незабаром він опинився вже біля Сатіша. Радісно підстрибнувши, він ледве знову не полетів, але Сатіш вчасно підхопив і поніс його в кімнату.

– Тепер передостанній номер нашої програми, – весело сказав Хайд. – Не відходьте од вікна, містер Фокс.

Сатіш посадив на доріжку велику жабу і легенько штовхнув її ногою. Жаба підстрибнула і полетіла над кущами, деревами все вище й вище. Незабаром вона зникла з очей Фокса, але він ще довго дивився в синяву неба.

– Ну, що ви скажете? – спитав Хайд.

Фокс мовчки сів на стілець, машинально глянув на ручний годинник, здригнувся, поспіхом поклав у рот одразу дві пілюлі, але цього разу навіть не відчув їх смаку,

– Сподіваюсь, усе це вже можна назвати левітацією? – сказав Хайд, обмахуючись віялом. – Ви, звичайно, звернули увагу на поведінку левітантів? Гусениця, яку ви бачили, мала властивість спускатися вниз на павутинні. Я закрив у неї вивідні протоки павутинних залоз, тому в момент підняття вона не могла випустити павутину і висіти на ній. Але нервові центри працювали звичайно і посилали відповідні імпульси. Цього було досить, щоб привести в дію по-новому організований молекулярний рух і зробити електричну перезарядку молекул по відношенню до заряду Землі, і гусениця “повисла в повітрі”. Курча – птах, що майже розучився літати, але зберіг інстинкти, необхідні для літання. Ці інстинкти дають йому можливість повніше використати нову властивість левітації, ніж гусениці. Собака може тільки стрибати. І хоч розумово він високорозвинена тварина, одначе несподіваний політ приголомшив його, і він полетів би в небо і загинув би, коли б поклик Сатіша не надав йому стимулу – бажання повернутися назад. Щождо жаби, яка стоїть на досить низькому щаблі розвитку, то вона загинула, долетівши до холодних і бідних на кисень шарів повітря. Як показали досліди, з смертю тварини зникає і здатність до левітації, і наша жаба, можливо, вже впала на голову якомусь враженому селянинові... А втім, здатність до левітації зникає, повинна зникнути після того, як в організмі відбудеться розпад штучних радіоелементів.

– Із усіх цих дослідів, – продовжував Хайд, – ви, звичайно, і самі зробили загальний висновок: використати левітацію можна тим ширше, чим більше розвинуті вищі нервові центри тварини. Повністю ж оволодіти левітацією може тільки людина.

– Дослід з жабою ви назвали передостаннім, але останнього так і не показали, – сказав Фокс.

– Неважко здогадатися, що останній дослід і буде людина, – відповів Хайд.

– Буде! Значить, такого досліду ви ще не проробляли?

– Ви бачите, що грунт для цього цілком підготовлений, – заперечив Хайд. – Візьміть хоч цей дослід з собакою, нервова система якого, і зокрема півкулі головного мозку, очевидно, не постраждали від левітації, незважаючи на те, що в його організмі мали відбутися великі зміни в кровообігу, в роботі нервової системи та інші. І я чекаю лише...

В цей час у двері постукали, і до кімнати зайшов Бхарава-Пірс.

– А, містер Пірс! Вельмиповажний гуру[3]! Бхарава-бабу! – з глузуванням сказав Хайд. – Які новини?

– Містер Броунлоу послав мене до вас...

– Броунлоу вже розмовляв зі мною. Кого він назвав?

– Аріеля. Аврелія Гальтона.

– Нехай першою літаючою людиною буде Аріель, – байдужим тоном сказав Хайд.

– Я вбачаю в цьому веління долі, – заговорив Пірс, підводячи очі до стелі. – Ви знаєте, що в Дандараті заведено давати вихованцям нові імена. Аврелія ми назвали Аріелем за співзвучністю, Аріель – супутник планети Уран. Разом з тим Aizy – повітряний. А Уран – божество, що уособлює небо...

– Змилуйтеся, містер Пірс! Ви так звикли до своєї ролі саніасі[4] Бхарави, що забуваєте, перед ким мудруєте!

– Звичка – друга вдача, – з посмішкою, вже іншим тоном відповів Пірс. – Я ось про що хотів запитати вас, м;стер Хайд. Дослід не загрожує життю Аріеля?

– Думаю, що ні, – відповів Хайд. – Але коли ви так турбуєтеся про його життя, зробіть перший дослід на собі. Мені байдуже, з кого починати. Літаючий директор школи! Це було б ефектно!

Пустивши повз вуха злий жарт Хайда, Пірс задав нове запитання:

– А розумовим здібностям дослід не загрожує? – Дуже можливо.

– То що ж робити? Маючи на увазі важливість справи, ми змушені йти на деякий риск, – зітхнувши, промовив Пірс.

– Терпіти не можу, коли ви говорите таким єзуїтським тоном. Адже я вас наскрізь бачу, містер Пірс. Вам дуже хотілося б, щоб Аріель залишився жити, але звихнувся з розуму, одначе не настільки, щоб його не можна було використати для ваших теософічних і – ха-ха-ха! – окультних цілей. Так же, стара лисице?

Пірс хотів вибухнути гнівом, але, згадавши, що Хайд людина потрібна, стримався і сухо відповів:

– Наш обов’язок – коритися вищим вказівкам. Я дуже радий, що ви з’ясували собі, в якому напрямку необхідно діяти. Аріель прийде до вас сьогодні ввечері. Але будьте обережні, містер Хайд. Підготуйте його до того, чим він стане. Несподівано набути здатності літати – не жарт. Як би він одразу ж не провалив собі голову.

Шарад повернувся з лікарні в кімнату Аріеля. Між ними встановились незвичайні для вихованців Дандарата взаємини.

За правилами школи, старший повинен керувати молодшим, бути першим і найближчим вихователем і “віровчителем”, гуру. Ніякої близькості, інтимності, дружби не допускалось. Сліпе підкорення молодшого старшому становило основу виховання. Проте Аріель зберіг у душі частку самостійності під виглядом цілковитої покірності. Почуття самозбереження змусило його лицемірити, вдаватися до симуляції. І в цьому він досяг віртуозності. Таким самим шляхом Аріель вів і Шарада. Малюк інстинктивно зрозумів, чого від нього вимагають. Він вдавав, що дуже засмучений, коли при сторонніх Аріель суворо лаяв його за провини, яких він не вчинив. Коли ж вони залишалися вдвох, Аріель тихо шепотів у вухо своєму вихованцю повчання, від яких жахнулися б учителі і вихованці Дандарата. Нерідко в Аріеля виривалися слова: “Як я ненавиджу їх!” – і Шарад розумів, про кого говорить гуру Аріель. Шарад не менше ненавидів Пірса і всіх своїх мучителів, але в нього це почуття було паралізоване страхом. Хлопчик тремтів і озирався, боячись і за себе і за Аріеля, коли Аріель довіряв йому свої потаємні думки.