Відвідувачка важко зітхнула.

– Пробачте, що я розповідаю про все це докладно, – сказала вона за хвилину, – але це необхідно, щоб ви зрозуміли мене і моє безвихідне становище... – Вона знову притулила хусточку до очей. – Моє прізвище Уоррендер. Ми з чоловіком належимо до найбагатших людей штатів. Але найбільший наш скарб – наш єдиний син Сем. йому лише три роки... І його... викрали... йому загрожує жахлива смерть.

Місіс Уоррендер заридала. Аріель був приголомшений цією драмою матері.

– Заспокойтесь, місіс. Випийте води!.. Але чим же я можу допомогти вам?

Вона випила кілька ковтків, її зуби клацали об край склянки.

– Дякую... Зараз я все поясню. Бандити надіслали нам уже кілька листів з вимогою викупу в п’ять мільйонів доларів. Чоловік заплатив би їх негайно, але мій брат переконав його зачекати. Коли бандити одержать гроші, вони можуть негайно ж убити Сема... мою крихітку... – Вона здригнулася. – Марк, мій брат, хоче виграти час, сподіваючись знайти засіб урятувати дитину. Поліція, звичайно, підкуплена бандитами. “Ми робимо все можливе, але, на жаль, поки що не натрапили на сліди злочинців, які викрали вашого сина...” говорить начальник. Тоді ми, вірніше Марк, бо я й мій чоловік від горя зовсім втратили розум, Марк звернувся до приватних сищиків, засипав їх грішми, і вони дещо узнали. Навіть чимало. Узнали, наприклад, де перебуває мій син. Поліція його шукала або робила вигляд, що шукає, в трущобах міста, на околицях, навіть у горах, а його, бідолаху, тримають у самому центрі міста, на дев’яносто третьому поверсі одного з найбільших білдінгів. Хто б міг подумати?.. Переходжу до найголовнішого...

Уоррендер зробила паузу, поглянула на Аріеля і несподівано спитала:

– Містер Біной, ви вмієте літати?

– Я? Літати? Що за дивна думка? Чому ви ставите мені таке запитання?

– Тому що від цього залежить усе. Звичайно, це дивно, неймовірно. Можливо, ви думаєте, що я від горя збожеволіла? Але це не моя думка. Один з сищиків, про яких я говорила, людина надзвичайно спостережлива і розумна, сказав мені, що він прийшов до висновку: ви можете літати, і в цьому секрет ваших спортивних успіхів.

Аріель розгубився і не знав, що сказати, але відвідувачка, не помічаючи його збентеження, провадила далі:

– Він, містер Тутс, цей сищик, довго спостерігав ваші виступи, робив якісь підрахунки, підібрав увесь газетний матеріал про “літаючу людину” в Індії... Ви ж із Індії?.. І він сказав нам: “Єдина людина, яка може врятувати вашого сина, – це містер Біной, коли тільки він згодиться. Просіть його!” І ось я вирішила сама прийти благати вас...

Вона зробила рух, щоб знову стати навколішки, проте Аріель стримав її.

– Прошу вас, сидіть спокійно, – майже наказав він. – Дозвольте мені подумати, чи зможу я допомогти вам.

Значить, в Америці є люди, які догадалися, що він уміє літати. Значить, скоро його таємниця стане здобутком усіх. І тоді зчиниться грандіозний скандал. Яким буде обурення гравців, що ставили свої ставки на його поразку і програли! Слідом за відкриттям його таємниці виявиться і таємниця його походження. А новий скандал для Джейн? Чим європейські забобони кращі за азіатські?.. Джейн виявилася не тією, про яку він мріяв, але все ж вона його сестра. “Треба їхати звідси і якнайскоріше”, вирішив Аріель.

Але як виконати прохання місіс Уоррендер?

Мати, звичайно, розраховує на те, що літаюча людина зможе вирвати її дитину з рук бандитів, влетівши у вікно дев’яносто третього поверху хмарочоса, його політ над містом помітять багато людей. Джейн, звичайно, обурилася б від самої думки про політ. Але це треба було для врятування дитини. Перед нею ж не було обличчя цієї стражденної матері! Матері маленького Сема! Хіба можна встояти перед горем матері?

І навряд чи хто пізнає його, тим паче ввечері. Летіти він може на великій висоті, і кінець кінцем хіба він завтра рано-вранці не виїде з цієї країни?.. Та чи встигне він?

– Я радий був би допомогти вам, місіс, але, на жаль, у моєму розпорядженні дуже мало часу, всього дві-три години. Мене терміново викликають...

– Більше ніж дві години і не потрібно, – швидко й радісно відповіла місіс Уоррендер. – Наш білдінг недалеко і майже поряд з тим, де мучиться мій бідни.ї хлопчик. Автомобіль чекає мене. Ви згодні? Ви не відмовляєтесь? – питала вона, благально дивлячись на Аріеля.

Місіс Уоррендер міцно потисла руку Аріелю, і вони вийшли з готелю.

У розкішній квартирі багатоповерхового будинку, куди привезла Аріеля місіс Уоррендер, він застав сищика Тутса, Марка і містера Уоррендера, батька викраденої дитини. Батько здавався зовсім приголомшеним, був майже в нестямі. Не встаючи з крісла, він простягнув Аріелю руку – на його обличчі промайнула хвороблива посмішка – і жестом запросив юнака сідати. У нього були енергійні риси обличчя і коротко підстрижене, з сивиною на скронях, волосся.

– Дякую вам, містер, що ви відгукнулися на наше горе. Поговоріть з ними. – Він вказав на Тутса і Марка. – Я... не можу, пробачте.

– Завдання просте, містер, – почав Тутс свої пояснення, – треба тільки діяти швидко і рішуче. Ось план міста, фото білдінга. Хрестиками позначені поверх, квартира, вікно. Вікна завжди відчинені. Ось план квартири...

Тутс коротко, ясно, діловито намітив план дії.

– Якщо сьогодні не повернути дитину до наших рук, завтра вже буде пізно. Ходімо, я покажу вам, звідки ви можете зробити зліт...

З плоского даху, де в Уоррендерів був посаджений сад, Аріель стрімко піднявся по прямовисній лінії.

Він давно не літав і з задоволенням віддався знайомому відчуттю свободи, легкості, простору повітряної стихії. І відмовитись од цього?.. О, коли б можна було занести Лоліту в якусь прекрасну вільну країну з чудовими квітами й деревами... Чому він не заніс її в джунглі? Звив би гніздо на розложистому дереві І жив би з нею і Шарадом.

Але мріяти було ніколи. Внизу вирувало і гуркотіло чуже величезне місто. А над головою в синій безодні неба мирно мерехтіли зорі. Аріель знову поглянув униз. Він бачив, ніби величезний план, острів Манхаттан, розділений на квадратики кварталів з темним прямокутником центрального парку і Бродвеєм, що простягся через місто. Всі береги порізані зубцями доків та пристаней. Ось широкий чорний Гудзон, у якому відбилися вогні безлічі пароплавів і каботажних суден, Лонг-Айленд... Статуя Свободи з невгасимим світлом у простягнутій руці. Вулиці, залиті світлом, здавалися світними. Темними, похмурими скелями височіли хмарочоси. Робочий день скінчився, і світло в їх вікнах було погашене. Численні клерки розійшлися по домівках. Нижні ж поверхи хмарочосів та інших будівель палали вогнями вітрин, реклам, відкидаючи червонуватий відблиск на стіни. На деяких темних хмарочосах зміїлися світлові реклами. Де-не-де у вікнах верхніх поверхів ще горіло світло. Ці вогники здавалися великими зорями, що впали з неба й не долетіли до землі.

А вдалині до обрію простяглася чорна гладінь океану з рухливими зорями пароплавних вогнів. Аріель відчував прохолодне дихання океану і з задоволенням на повні груди вдихав чисте повітря висот.

Він не без зусиль знайшов потрібний хмарочос, поверх, квартиру, вікно і полетів до мети. Це було перше вікно від рогу.

Тутс не одурив: вікно справді було відчинене й освітлене.

Аріель спочатку зазирнув у нього. В добре вмебльованій кімнаті нікого не було.

Тоді він влетів у вікно і опустився на підлогу. Двері прямо і ліворуч. За дверима ліворуч має бути дитяча кімната. Увійти туди, схопити дитину, закутавши ковдрою, щоб не простудити, й вилетіти... Коли хто зустрінеться, ні про що не говорити і діяти швидко, користуючись неминучим замішанням.

Аріель попрямував до дверей ліворуч і тихо відчинив їх. Він побачив дитячу кімнату. В ліжечку лежала дитина, над нею ніжно схилилася молода жінка. Дитина не спала. Вона ворушилася, тихо плакала.