Так минали роки. До повноліття Аврелія залишилося кілька місяців, коли надійшов лист, що змусив Бодена ввімкнути репродуктор.
Пірс повідомляв про те, що курс навчання в школі Дандарат Аврелій закінчив, але він, звичайно, може залишитися в ній до повноліття.
Оскільки “розумовий стан Аврелія-Аріеля Гальтона, на жаль, залишає бажати кращого”, то він, Пірс, змушений був піддати Аріеля спеціальному лікуванню за методом професора Хайда, “містери Боден і Хезлон знають, який це досвідчений лікар і глибокий учений. На превеликий жаль, навіть втручання професора Хайда не змогло помітно вплинути на розумові здібності Аріеля, але дослід все ж не минув безрезультатно: Аврелій несподівано для всіх і самого містера Хайда дістав незвичайну і воістину чудову здатність, в яку важко повірити, якщо не бачити її на власні очі: здатність підійматися в повітря без будь-якого апарата. Цей божественний дар робить Аріеля надзвичайно корисним для великої мети, яку ставить перед собою наша організація”.
В чернетці Пірс спочатку написав був “неоціненним”, але потім виправив на більш обережне: “надзвичайно корисним”.
“І якщо шановні містери Боден і Хезлон не заперечують, то ТТ і ТОЗ (що означало Теософічне товарист о і Товариство окультних знань) готові негайно використати Аріеля в своїх намірах, певна річ, після того, як він буде визнаний недієздатним”.
Нарешті старання диктора знадобилось: присунувшись до Хезлона, Боден сказав:
– Чи не збожеволів бува Пірс?
– Це трапляється з тими, хто має справу з ненормальними, – відповів Хезлон, кивнувши головою.
– Як би воно там не було... – і, не доказавши, Боден почав щось швидко писати на телеграфному бланку. Написавши кілька рядків, він передав Хезлону бланк, той прочитав:
“Ніяких кроків до одержання наших вказівок. Вживіть усіх заходів охорони. Боден, Хезлон”.
Хезлон кивнув головою і передав клеркам через віконце телеграму, надписавши адресу.
– Мабуть, одному з нас доведеться поїхати, – сказав Хезлон.
– Доведеться, – погодився Боден.
І компаньйони, втупившись один в одного, обмірковували нову ситуацію.
– Джейн... – після паузи сказав Боден, спрямовуючи думку свого компаньйона.
– Так, – відповів той.
І вони поринули в розмірковування, глибині яких могли б позаздрити йоги.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ. ПЕРЕШКОДА
Обмірковуючи будь-яке питання, що стосувалося доті Аврелія, опікуни не могли не думати про Джейн. Вона була його сестрою і можливою спадкоємицею. Та головне – вона була Джейн. її характер завдавав опікунам багато прикростей і неприємностей. Для них вона була перешкодою, вічним клопотом. Боден і Хезлон ненавиділи її.
Ще в дитинстві Джейн відзначалась норовистістю ї непокірністю. Коли ж вона підросла, то почала виявляти до опікунів явну недоброзичливість і недовіру. Бо-ден і Хезлон з часу від’їзду Аврелія до Індії намагались переконати дівчину, що її брат – душевнохворий, що він лікується і побачення з ним неможливе, бо це пошкодило б йому. Але вона вперто повторювала: “Я не вірю вам. Де ви його ховаєте? Я хочу його бачити”.
Поки Джейн перебувала під опікою, Боден і Хезлон сяк-так справлялися з нею. Але вона була старша за Аврелія, кілька місяців тому настало її повноліття, яке вона ознаменувала актом чорної невдячності по відношенню до опікунів: для управління своїм майном Джейн запросила найлютішого ворога і конкурента Бодена та Хезлона – адвоката Джорджа Доталлера – і видала йому повну довіреність на ведення всіх своїх справ. Від Джейн і Доталлера тепер можна було чекати всіляких каверз і неприємностей.
Тільки вчора вона зробила безтактний вчинок, що обурив шановних компаньйонів до глибини душі: з’явилася до них у контору разом із своїм новим порадником і зчинила справжній скандал, голосно вимагаючи – так, що могли чути клерки, – вказати місцеперебування брата і загрожуючи звернутися до суду.
Боден з обуренням протестував “проти цього грубого втручання в їх опікунські права”.
– Про свої вчинки ми зобов’язані давати звіт лише опікунській раді, – сказав він.
– В такому разі я сама звернусь до опікунської ради і змушу її повідомити, де перебуває мій брат! – вигукнула дівчина і, навіть не подавши руки, пішла з своїм адвокатом.
І Джейн може добитися свого. Вона не зупиниться й перед тим, щоб поїхати в Індію на розшуки брата. А що як знайде його в ролі якоїсь літаючої людини під антрепризою теософів і окультистів? Який скандал тоді буде! Треба будь-що затримати її від’їзд, а тимчасом...
Боден відвів погляд од очей свого компаньйона і швидко настрочив текст нової шифрованої телеграми Пірсу:
“Аврелія сховати в надійному місці. Будьте готові до приїзду його сестри. Боден, Хезлон”.
Пірс знає всі обставини. Боден ознайомив з ними Пірса ще тоді, коли привозив Аврелія.
В опікунській раді Джейн може дістати тільки адресу вигаданої “школи-санаторію для нервовохворих дітей”. Звичайно, вона не знайде цієї школи. Та коли б дандаратівці здуру почали показувати літаючу людину, то звістка про таке чудо, звичайно, облетіла б не тільки всю Індію, але й весь світ, і, перебуваючи в Індії, Джейн, напевне, захотіла б побачити це чудо. Припустімо, Аврелія вона не впізнає, він уже майже повнолітній юнак, а бачила вона його дитиною. Та все ж треба виключити всяку можливість їх зустрічі.
Не встиг Боден перекинути Хезлону бланк телеграми, як клерк простягнув через віконце руку і поклав на стіл Бодена тільки що одержану телеграму, передану по радіо:
“Аврелій сховався. Організовуємо розшуки. Пірс”.
Спочатку Боден навіть нічого не зрозумів. Не встиг він надіслати телеграму з наказом сховати Аврелія, як одержує повідомлення про те, що Аврелій сховався. Схований, можливо? Телеграфна помилка? Але фраза “організовуємо розшуки” говорила про інше.
– Полетів-таки! Роззяви! – просичав Боден ї шпурнув телеграму таким розпачливим жестом, що вона мало не влучила в обличчя Хезлону,
Хезлон прочитав, і вони знову, мов сичі, втупилися один в одного.
Поїздка в Індію ставала неминучою. А це недешево коштує.
Мабуть, доведеться витратити немало грошей на розшуки Аврелія.
Ні Боден, ні Хезлон не любили витрат, хоч би й за рахунок Аврелія. Адже його рахунок – їх рахунок. Чи не можна перекласти ці витрати на інших? І Боден ще раз сказав:
– Джейн.
– Так, – обізвався Хезлон, думки якого завжди йшли паралельно думкам Бодена.
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ. ЛЮДСЬКИЙ МУРАШНИК
Міс Джейн була дуже здивована, коли ввечері того ж дня до неї з’явився Боден.
“Очевидно, погроза вплинула”, – подумала вона, запрошуючи відвідувача сідати.
– Ми з вами вчора трохи посварилися, Джейн, – сказав Боден, сідаючи. – Але ви повинні зрозуміти мене. Я ж не один. Коли б я задовольнив вашу вимогу і дав адресу Аврелія, мій компаньйон міг би образитись, вважаючи, що ви не довіряєте йому, – про себе я не кажу, – якщо хочете переконатися, в яких умовах перебуває ваш брат...
– Мені абсолютно байдуже, образиться чи не образиться ваш компаньйон. Я сестра і маю право знати все про свого брата і бачити його, – заперечила Джейн.
– Точнісінько так думаю і я, – примирливо сказав Боден. І, помовчавши, вигукнув: – Послухайте, Джейн! Мені дуже тяжко, між нами вийшло непорозуміння.
– Хто ж у цьому винний, містер Боден?
