Водій пікапа напевне чув перебіг розмови. Відразу вийшов з кабіни, витяг з кузова широку дошку, прихилив до борту. Футбол все зрозумів, і хоч спершу поставив ногу підозріло, перевіривши навіть, чи не хитається, далі рухався сміливо й упевнено. Пройшовся кузовом, підстрибнув, лишився задоволений, присів. Дівчину адмірал галантно пропустив поперед себе, і вона вмостилася в доволі просторій кабіні, де між двома дорослими чоловіками виявилося не дуже тісно.

Рушили. їхали справді акуратно, машину майже не трусило. Галка перестала перейматися долею Футбола в кузові, спробувала натомість роздивитися, куди вони прямують. Толком це в неї не вийшло: виявляється, водій з лівого боку, а Союзов — з правого, обоє нівроку високі. Тож закривали їй краєвид. Лишалося дивитися перед собою, але тут нова біда — сонце било в лице, доводилося мружитись. Так що цілком справедливий висновок зробила дівчина: везуть її в нікуди, у невідомому напрямку. Проте це її чомусь не лякало, хоча й затишку така невідомість не додавала.

Попри обмежені оглядові можливості, Галка зрозуміла — вони не проїхали знайоме селище, а оминули його. Дорогу назад вона навряд чи знайшла б. Та все ж приблизне уявлення, куди її везуть, дівчина мала. За потреби навіть готова була спробувати відтворити маршрут на карті місцевості — правда, перед тим треба навчитися хоч приблизно розбиратися в картах.

Їхали менше години. Коли пікап нарешті зупинився, Галка побачила — заїхали вони в якусь бухту, досить доглянуту й цивілізовано облаштовану. Вниз, до води, згори вела широка утрамбована дорога. Ліворуч від себе, на високому пагорбі, побачила дівчина маяк — помічала раніше, але здалеку, коли їх усіх везли в бік селища. Шлях перегороджував смугастий шлагбаум, та перед пікапом він гостинно піднявся. Далі пішла бетонна дорога, вона перетекла у причал, і, нарешті, Галка побачила перед собою корабель.

Не можна сказати, що його вигляд справив на дівчину сильне враження. Та й саме судно попри гучну назву на такий крейсер, яким його уявляла собі Галка, схожий зовсім не був.

Коли вони вийшли з кабіни і дівчина підійшла ближче, в неї склалося про побачене таке саме враження, як і про білий пікап: макет чогось великого, потужного, майстерно відтворена підліткова іграшка.

Це було доволі широке, проте не надто видовжене судно. Гострий ніс виривався вгору, дивним чином нагадавши Галці такого собі пихатого Буратіно, котрий задер свого носа перед іншими ляльками, вважаючи їх нижчими за себе, хоча й сам був такою самою лялькою. Корма навпаки — звужувалася. Уявивши корабель з висоти пташиного польоту, дівчина змогла б намалювати ситого удава, який щойно проковтнув цілу корову й тепер лежить, перетравлюючи ситну страву.

— Подобається? — почувся ззаду голос Союзова.

— Красивий. Але якийсь не сильно великий він для крейсера… Я в цьому не розбираюся, правда…

— Нічого, завжди кажи, як думаєш. Не бійся помилитися. Тим більше, що ти, Галочко, не так уже й помиляєшся. Мій «Ковчег» — дійсно не ракетоносець, навіть не флагман ескадри. Говорив уже й повторю ще раз: кораблі такого типу призначені в основному для того, аби патрулювати прибережну зону. Мета — шукати ворожі підводні човни на великій відстані від берега. «Ковчег» — такий собі мисливець. Хоча судно має відповідну зброю для знищення підводних човнів, зазвичай це роблять вертольоти. На борт «Ковчег» може прийняти до п’яти бойових вертольотів.

— Де ж вони? — Галка справді не бачила жодного гелікоптера.

— А де тут вороги? — Союзов для наочності розвів руками довкола. — На щастя, війни нема. «Ковчег» сьогодні — більше навчальне судно, аніж бойова одиниця. Та, як я вже казав, за нагальної потреби навіть без вертольотів на борту може виконати бойове завдання. Не дуже втомлюють тебе чоловічі військові терміни?

— Коли вже на те пішло, вони швидше хлопчачі, — усміхнулася Галка. — Бачу, у війну люблять гратися хлопці будь-якого віку.

Ляпнула — й тут же прикусила язика. Не дуже ввічливо прозвучало. Тим більше — на адресу адмірала. Та Союзов не образився. Навпаки — розсміявся, знову показавши ідеально білі зуби.

— Молодця! Правильно мислиш! Ох, бракує жіночого розуму й жіночої логіки багато кому з тих, хто ще не награвся у війну! Але ми тут навчання проводимо. Бачиш, навіть прапора нема. Я хоч і військовий моряк, проте працюю за контрактом. Поясню дуже коротко, щоб питань у тебе не виникало. Бо ти мудра не по роках, — Союзов кахикнув. — Оцей легкий крейсер свого часу списали на металобрухт, а я повернув його на воду. Тобто це мій крейсер і моя команда. Що хочу, те й роблю. Де хочу, там і ходжу.

— Дивно, що ви це все пояснюєте мені, — призналася Галка. — Але загалом принцип зрозумілий. Назва красива — «Ковчег». Чому така?

— Та ж заради цього ми всі сюди й приїхали! — вигукнув Союзов. — Думаєш, я не знаю, що дівчаткам усі ці подробиці мало цікаві? Зараз цікавіше стане. Ходімо.

Стосувалося це й страуса. Футбол уже спустився з кузова на причал і походжав, кидаючи в бік корабля підозрілі, як здалося Галці, погляди.

З корабля вже спускали трап.

Адмірал Союзов пропустив Галку вперед, навіть схилив голову в поклоні.

Не втрималася дівчина — хоч і була в шортах, але все ж таки взялася пальцями за їхні краї, ледь зігнула коліна, виконуючи кніксен. Сама до ладу не розуміла, що це означає, бачила по телевізору в історичних фільмах, як це роблять галантні світські дами на знак поваги до кавалера чи просто нового знайомого. Поки що Галка не мала жодної причини, аби не поважати чи бодай ставитися до адмірала з підозрою. Дивлячись на неї, страус теж доволі зграбно повторив кніксен, чим викликав несподівану бурю оплесків, — на палубі зібралися матроси, дивлячись на несподіваного гостя.

— Чого набігли? — з удаваною суворістю вигукнув адмірал. — Птаха не бачили? Не сказав би! По місцях усі, працювати! Тут вам не цирк!

Хай адмірал лише вдавав суворість, не гніваючись на команду «Ковчега» насправді, нехай на ньому форми не було, та все одно відчула Галка: владу Союзов тут має величезну. Принаймні в межах судна — це його територія, чужих тут не потерплять. І слово Союзова, навіть сказане півжартома, для всіх закон.

Матросів після зауваження наче вітром здуло. Дівчина піднялася на борт, Футбол — за нею. Адмірал піднявся останнім, зробив по ходу незрозумілий Галці жест рукою, і за коротку мить поруч уже стояв високий стрункий моложавий брюнет у формі з погонами. Не розбиралася дівчина в морських відзнаках, та й не дуже тим цікавилася. Досить того, що брюнет з вигляду — старший офіцер, і він приніс Союзову адміральського кашкета. Той вдягнув кашкет, немов символ влади, наче корону королівську. Виглядало справді так: адже король може бути голий-босий, проте поки на голові корона, король лишається королем, навіть якщо не сидить на троні.

Подумавши так, дівчина роззирнулася.

На палубі крейсера тривала незнайома й незрозуміла їй ділова метушня. Кожен з матросів виконував якусь свою роботу. Ними командували засмаглі чоловіки в сорочках з погонами. Не всі з них, як зрозуміла Галка, були офіцерами, та кожен, хто розпоряджався, напевне мав на це право та мінімальну владу. Побачивши адмірала, кожен віддавав честь, Союзов відповідав, прикладаючи руку до кашкета, і тепер дівчина згадала приказку про те, що до порожньої голови не прикладаються. Ось воно як — якщо ти військовий, честь можеш віддавати лише тоді, коли в тебе на голові убір. Те, що під кашкетом, у цій ситуації мало кого цікавить.

Думка ця прийшла до Галки несподівано. Відкриття неабияке, але дівчина все одно не стримала короткого смішку. Повз увагу Союзова це не проскочило.

— Бачу, тобі тут весело.