Не втрималася Галка — заплескала в долоні. Знизав плечима Богдан — подумаєш. Замислився Данило — чого б це його отак викаблучуватися.
А катер уже скинув швидкість, розвернувся, неквапом підійшов до пірса. Порівнявшись із ним, зупинився, не глушачи мотор. На палубу вийшов чоловік у шортах, сніжно-білій футболці та в капітанському кашкеті, помахав рукою, явно підзиваючи їхню компанію до себе.
— Гайда? — запитав Богдан і, не дочекавшись відповіді, рушив уперед.
Данило й Галка не бачили причин, чому б їм не підійти до катера. Теж посунули, страус подріботів за ними.
Зблизька катер виявився більшим, ніж здавалося. Лановий дуже погано знався на плавальних засобах, їхніх моделях і загалом на всьому морському, цілком справедливо вважаючи себе по вуха сухопутним. Та все ж щось він та й знав, точніше — відчував.
Скажімо, роздивившись катер зблизька, Данило чомусь зробив упевнений висновок: це — військове судно. Точніше, має стосунок до військового флоту. Звичайні, так би мовити, цивільні, катери бачив хлопець багато разів — Дніпром їх он скільки плаває! Цей же чимось від уже раніше бачених катерів відрізнявся. Було в ньому щось таке бойове і загрозливе водночас. Може захистити, але здатен і атакувати.
Щоправда, зараз катер цілком мирно гойдався на воді. А чоловік у кашкеті приязно й широко посміхався.
— Здоров, орли! — привітався він.
— Добрий день, — ввічливо відповів за всіх Данило.
— А як це називається? — вирвалося в Богдана, і він тицьнув пальцем на катер.
— Що — «це»? — не зрозумів Кашкет.
— Модель яка? — діловито запитав Майстренко, всім своїм виглядом доводячи — знавець ще той, навіть видав: — Модифікація цікавить.
— Ти глянь! — здивовано вигукнув Кашкет. — Серйозний чоловік, бачу.
— Так! — Богдан ледь викотив груди.;
— Раз так — тримай кінець!
Кашкет несильно замахнувся, кинув з палуби швартовий трос. Майстренко хотів красиво спіймати — не вдалося, обтягнутий парусиною міцний кінець впав на пірс. Злий на себе через нездатність впоратися з таким надлегким завданням, Богдан зціпив зуби, підняв трос, міцно стиснув обома руками, наче збирався утримати так увесь катер.
— Молодець! — Кашкет не звернув уваги на цю дрібну осічку. — Це, хлопче, патрульний катер.
— Яка швидкість?
— Може розігнатися до п’ятдесяти вузлів, — серйозно пояснив Кашкет і замовк, явно чекаючи реакції.
Тепер Богдан закусив губу. Сам же почав розмову, тепер треба якось її підтримувати, але йому хіба що лишалося тримати трос: зовсім не знався київський хлопчина на звичних для моряків словах і термінах. На виручку прийшов Данило.
— Досить швидкісний, — промовив. — Це десь до ста кілометрів, правильно розумію?
— Так точно, — кивнув Кашкет. — Бачу, грамотний народ. Місцеві?
— З Києва.
— Не всі, — тут же вставила Галка, бо теж не хотіла мовчки слухати чоловічі розмови.
— Пташка ваша? — поцікавився Кашкет, кивнувши на страуса,
— Наша, — хором відповіли Данило з Богданом.
Але Галка і тут не втрималася — поправила твердо:
— Моя, точніше.
Перезирнулися хлопці, знизали плечима синхронно. Твоя — то й твоя. Давненько щось вони крилатого друга не ділили.
— Дражнять її як?
— Це не вона, це він, — уточнила дівчина з кісками. — І не дражнять, а звуть. У нього не кличка, а ім’я. Футболом називають, але може відгукнутися й на Футбика.
— Ти глянь! — знову вигукнув Кашкет.
— А він покататися не хоче?
— Покататися? — перепитав Богдан. — На катері?
— Атож. Не тільки його — всіх можу покатати.
— Це ж не для прогулянок судно, — зауважив Данило.
— Кажу ж — патрульний катер, бойова машина. Але хто сказав, що ви не можете здійснити на його борту свіженьку морську прогулянку?
— Бойова? — пожвавився Богдан. — Що, і зброя є?
— Оснащений — кивнув Кашкет. — Якщо тебе справді цікавить техніка, можу прочитати невеличку лекцію. Модель називається «Мангуст». Сьогодні це чи не найкращий із усіх відомих, багато в чому перевершує західні. Особливо — всякі там американські. Є два кулемети, за потреби можна прилаштувати ракетний комплекс. За великим рахунком, це така маленька швидкісна морська фортеця.
— Прямо так і фортеця! — скептично промовила Галка.
Дівчині з кісками далі було нудно слухати це все — вона мала всі підстави вважати подібні розмови суто хлопчачими. Принципово ніколи не цікавилася нічим, хоч трохи пов’язаним із війною, армією та флотом, не дуже любила історії про амазонок та жінок-воїнів: коли вже на те пішло, подобалися Галці життєписи княгинь, королев, інших видатних жінок, що володіли світом, не беручи для цього зброю до рук. А морем вона б справді прогулялася — ось лиш уявляла себе не на військовому патрульному катері: вабила дівчину яхта під вітрилами.
— Можете перевірити. Час є, покатаю з вітерцем. То як, уперед?
Тепер Данило з Богданом глянули на Галку. Хоч нудьгували до цього моменту однаково, проте відчули обоє — не дуже щось дівчині до душі ця пропозиція. Не вабить її військовий катер, чи боїться вона, хтозна. Не змовлялися хлопці, проте й не уявляли навіть: щойно в голови зайшла однакова думка. Що робити, якщо Галка відмовиться, — самим не погоджуватися, за компанію, чи все ж таки плюнути, лишити її на березі, хай далі тиняється, мов неприкаяна.
— А кулемети покажете? — поцікавився Майстренко.
— Навіть потримати дам. Стріляти — ні, — тут же попередив Кашкет. — Але якщо в кого є фотоапарат, навіть у телефоні, — клацнемо на пам’ять. В школі вчитеся?
— Аякже!
— Хто з ваших однокласників тримав військовий кулемет? Отож-бо!
Пропозиція виглядала щодалі спокусливішою.
— Поїхали, Галко! — сказав Данько.
— Давай, коли ще так попре! — додав Богдан. — Чого боїшся?
— Та нічого я не боюся! — роздратовано вигукнула Галка. — А Футбик? Його куди? Знаєте ж — без мене він ніяк.
— Хай вчиться без матусі! — вишкірився Богдан. — Не маленький уже!
— Знаєш, що! — почала дівчина, та Кашкет миролюбно підняв руку.
— Так, стоп, стоп, народ! Хто сказав, що страусам не можна на борт? У мене такого пасажира ніколи не було! Я теж його сфоткаю тут, своїм друзям покажу. Прикиньте собі картину — страус біля кулемета бойового катера!
— Прикольно, погодився Данило..
— То погнали, чи як?
— Футбик води боїться, — нагадала Галка, але вже не так упевнено і вперто.
— Нема на борту води! — запевнив Кашкет.
— Правда, Галко, чого ти, попустися! — вигукнув Богдан. Він же в тебе уже в кузові вантажівки їздив, і в вагоні мандрував! Нічого не сталося! Хай тепер по морю на катері покатається для повного комплекту!
У Галки вже не було сил сперечатися.
— Ось ми в нього спитаємо, — дівчина повернулася до страуса: — Покатаємось, Футбику?
Замість відповіді страус підстрибнув раз, потім другий, клацнув дзьобом — згоден, мовляв.
— Коли так — тоді гайда, — погодилась нарешті дівчина з кісками.
— Ласкаво просимо на борт! — Кашкет зробив гостинний жест. — Пропустіть уже птаха вперед, хай піднімається. Зараз я камеру принесу, зафіксуємо цей урочистий момент. А тоді викладемо в інтернет, ролик усіх порве!
З цими словами Кашкет зник у відсіку. Тепер уже Галка запросила страуса гостинним жестом, навіть зігнувшись у напівпоклоні, немов пропускаючи поперед себе титуловану особу.
— Піднімайтесь, ваша страусяче величносте!
Сподобалось Футболу таке ставлення. Споважнів на очах, рушив пірсом до краю, наблизився до борту, секунду подумав — і ось цибаті ноги вже ступили з пірса на катер.
Далі все сталося стрімко й несподівано. Ніхто з трійці не встиг оговтатися, як ураз ожив, заревів мотор — і рвонувся білий «Мангуст» уперед на повній швидкості.
Кінець тросу, який Богдан усе ще тримав, так нікуди й не приторочивши, уже майже вислизнув з рук, та спрацювали спортивні рефлекси — хлопець в останню мить стис його в руках, намагаючись вхопитися міцніше, так, ніби це могло допомогти утримати втікача. Трос натягнувся, смикнув, потягнув.