— А що гамма-глобулін? Ну, спізнилися трохи — нічого страшного. Рану я йому одразу обробив, вакцину негайно ввели.

Бадяк поглядав на них спідлоба, упершись підборіддям у шию, й Жадану здалося, що зараз він кивне головою й заспіває «Дивлюсь я на небо…».

— Де ви були, Бадяк? — Кротова крутила вцілілу дужку від окулярів, наче і її хотіла відламати. — Я ж вам лекцію читала. Мабуть, не слухали? По магазинах бігали? У випадках укусів небезпечної локалізації ми вводимо готові антитіла, щоб встигнути заблокувати вірус. Активний імунітет пізніше виробляється. Тільки гамма-глобулін може врятувати. Я ж усе пояснювала.

— Не знаю я ваших теорій, — вперто повторив Бадяк. — Ось у мене повно людей у відділенні… вчора стільки аварій було, що… Цілий день гіпсував.

Він показав руки, хоча ніяких слідів гіпсу на них, звісно, не залишилося.

— Але ж ви самі призначили гамма-глобулін, — здивувався Жадан. — І зробили правильно. Тобто ви розуміли, що треба його ввести. Чому ж не ввели?

— Тому що його не було, — похмуро мовив хірург. — Марусю, коли прийшов цей Чорнодуб?

— У суботу, — одразу відгукнулася медсестра, наче очікувала цього запитання. Жадан упізнав її: це вона на вчорашній репетиції повідомляла про вихід Бадяка на сцену.

— У суботу санепідстанція не працювала, — сказав Бадяк. — А гамма-глобулін зберігається у них.

— Було б подзвонити! — загула Куля.

— Дзвонив. А вас не було. Тоді послав Марусю до цієї помічниці… як її?

— Тесленко, — підказала Маруся.

— Тесленко. А вона каже — гамма-глобуліну на складі нема.

— Чого ж ви до мене не подзвонили? — спитала Кротова. — Я ж вас учила.

Бадяк невесело посміхнувся.

— І до вас дзвонив, Діно Михайлівно. Додому. І не один раз. Як ви наказували. Хотів спитати вас, порадитись. А ви у відпустці.

Кротова розгублено почала ховати окуляри в сумочку.

— Я була в Піцунді… Але треба було в обласну санепідстанцію звернутися. Там є черговий. Гамма-глобуліну в нас скільки завгодно… Одразу б прислали.

— Я що, завгосп? — потемнів Бадяк. — У мене повно хворих. Переломи, поранення. В неділю ні до кого не додзвонишся. В понеділок, чесно кажучи, я забув. У нас конференція була по боротьбі з автотравматизмом… Закрутився… і забув. А у вівторок лише надвечір привезли. Але все одно я певний, що він помер не від того. Гамма-глобулін тут ні при чому.

— А в чому причина, як ви думаєте? — спитав Жадан.

— Ваша вакцина винна. Робите експерименти на людях, даєте якусь водичку, а потім — Бадяк за все відповідай. Не вийде! Чув я, що вдова Чорнодуба хоче подавати заяву в прокуратуру. Так ось, я вам тут усім кажу офіційно: мене так просто не візьмеш. Я теж не дурний. Пришили, понімаєш, мені гамма-глобулін, а про вакцину ні слова… Колись не було ніяких гамма-глобулінів, лише вакцина, а людей рятували… Як Пастер врятував російських мужиків, покусаних вовком? Га? Із запізненням їх привезли до Парижа, але він усіх врятував. Без усякого гамма-глобуліну.

— Не всіх, — сказав Жадан. — 3 п'ятдесяти росіян, привезених до Пастера, загинуло вісім. Тобто шістнадцять процентів. Погодьтеся — немало. Їх якраз тільки гамма-глобулін міг би врятувати. Але його тоді не було, У Чорнодуба дуже короткий інкубаційний період — двадцять днів. Це й зрозуміло, бо укуси майже в мозок. В таких випадках жодна вакцина не встигає спрацювати. Єдина надія на гамма-глобулін. Чим скоріше введеш — тим краще. І ви це прекрасно знаєте. А в тому, хто винен у затримці з гамма-глобуліном, ми ще розберемось.

Він підвівся, а за ним Куля і Кротова. Маруся теж встала з винуватим виглядом, наче й її звинуватили у вбивстві Чорнодуба. Тільки Бадяк залишився сидіти, похиливши голову. Він дряпав пінцетом по склу, саме там, де на схемі Жадана була намальована людина з піднятими догори руками й заштрихованою головою. Як йому боліло, здригнувся Жадан, уявивши, як звір мертвою хваткою вгризався в шию Чорнодуба.

V

Вирішив побувати вдома у Чорнодуба, поговорити з близькими — може, дізнається щось нове, бо епідеміологічне обстеження цього випадку проведене вкрай погано, якщо взагалі воно проводилось. Тесленко, яка нарешті приїхала з Києва, тепер, сидячи в кабінеті Кулі, безперервно плакала, й щось путнє від неї годі було почути. Вона ніяк не могла збагнути, як це Жадан випередив й чому взагалі все вперлося в неї, коли над нею товклося стільки лікарів, а тепер, бач, у всьому винна вона. Вона людина маленька, хай старші відповідають; з'ясувалося, що того злощасного понеділка Куля брала участь у районній нараді по забезпеченню вивезення буряку, і її не було в санепідстанції цілий день, і Тесленко сама дзвонила в область, просила вислати гамма-глобулін, їй пообіцяли, але оскільки в понеділок ніхто до Старої Митниці з області не їхав, то препарат передали тільки у вівторок: гамма-глобулін привіз лікар з гігієни харчування, якого обласна санітарно-епідеміологічна станція відрядила в ці краї на перевірку робітничих їдалень. Ліміти на бензин в обласній санепідстанції закінчилися, тому лікар той плуганився до Старої Митниці рейсовим автобусом і приїхав лише надвечір. Кротова сумно хитала головою, наче хотіла сказати: ось бачите, Євгене Петровичу, життя є життя. Тепер ви розумієте, як вас шанують у нашій області, бо, незважаючи на труднощі з бензином, вам одразу ж дали «Москвич», можна сказати, персональний… Куля гримала на Тесленко, мовляв, чому вона їй не доповіла, а та, не скидаючи своєї яскраво-зеленої, з червоними квітами хустки, шморгала носом та краєм хустки витирала очі. Коли Тесленко вийшла, Куля і Кротова почали відмовляти Жадана від цієї затії — йти додому до Чорнодуба: зрозумійте, Євгене Петровичу, там горе, і ваша з'ява тільки піділлє масла у вогонь, тим паче що вже все відомо, давайте краще подумаємо, як виплутатися з цієї історії.

Він не хотів виплутуватись з цієї історії чи когось виплутувати, а наполягав на своєму: бажав знати всю правду. Нарешті домовились так: з Жаданом поїде лікар Афанасьєв, якого вже знають у сім'ї Чорнодуба, бо він від санепідстанції брав участь у похороні, як того вимагає інструкція.

Чорнодуб жив поблизу цукрового заводу. Поїхали туди не оранжевим «Москвичем», а УАЗом, що належав Старомитницькій санепідстанції, бо вулиця була немилосердно розтовчена самоскидами, вся в калюжах, ямах і грузьких борознах. Їхали нахильцем — праві колеса у глибокій колії, майже по ступиці занурені в чорні збиті вершки грязюки, а ліві — набагато вище, там, де якраз пролягає середина колії, вигладжена днищами вантажних автомашин. В нього стислося серце, коли побачив невелику хатинку за стареньким штахетником і уявив, якого горя зараз торкнеться. Від заводу відгонило кислим запахом жому. Постукали — ніхто не відповів. Тоді зайшли в дім. Середину кімнати займав розкладений стіл, накритий скатеркою, помережаною рудими й фіолетовими плямами. На столі стояв вимитий посуд — чарочки, склянки, тарілки. В кімнаті пахло рибними консервами. Невеличкий буфет, диван, яких тепер не часто зустрінеш: з високою спинкою і дзеркалом, фікус, присунутий до самого вікна, на стіні фотокартка: чоловік і жінка у весільному вбранні. Жінка більша за чоловіка, з широким обличчям і важким підборіддям; чоловік дрібний, з відчужено-пташиним поглядом на безбровому обличчі; можна було б подумати, що це не спільний знімок, а невдалий фотомонтаж, немовби у поспіху склали різні за розмірами і настроєм фотокартки й зліпили з них оцей сімейний портрет.

З сусідньої кімнати вийшла жінка — ще більша, ніж можна було б уявити з фотокартки, чомусь у білому медичному халаті. На руках у неї сидів хлопчик років трьох у червоному светрику й заштопаних на колінах нитяних колготках. Потім з дверей визирнула дівчинка років десяти, викапаний батько: таке ж дрібне безброве обличчя, тонкий ніс-дзьобик, тільки погляд не блукав у невизначених далях, а сумно й очікувально вдивлявся в нежданих гостей.

Афанасьєв пояснив, що ось цей товариш приїхав з Києва, хоче дізнатися, як усе було з чоловіком. Говорив затинаючись, підбираючи слова, від чого весь його вступ виходив покручений і малозрозумілий, а жінка мовчки, не перебиваючи, слухала, і Афанасьєв зовсім розгубився і теж змовк. В кімнаті запала тиша, тільки голосно цокали ходики, що висіли поруч з подружнім портретом Чорнодубів. Жадан помітив ще невеличке дзеркало-трельяж, вкрите чорною хусткою.