— Не горюй, житимеш — побачиш, — розсудливо, наче її мати Према, сказала Натача.
— Абдулі нічого не кажи… про наші сумніви. Хай поки що вірить у золото.
З кущів загукав, забувши про все, Абдула, і Янг пригрозив йому кулаком.
Коли зрештою так-сяк трохи підігріли, трохи припекли кашу й зібралися їсти, з'ясувалося, що немає ложок, не взяли.
— Будемо по-китайському, паличками. А можна і просто п'ятірнею… — Абдула перший запустив пальці в каструлю — і задув на них, забурмотів. Мабуть, обпік. — А краще не паличками, а якісь лопаточки вистругати. — Але він не став робити ні паличок, ні лопаточок, знову запустив у каструлю пальці.
А Янг обстругав кору на двох паличках і подав їх Натачі, потім так само обчистив і собі. Так-сяк пристосувавшись, похапцем їли. Після каші Натача на закуску виділила по одному банану. А потім більшістю голосів вирішили, що Янгові цього замало; він же мокне у воді. Хай з'їсть булочку. Посперечавшись, Янг погодився, але м'ясом поділився з Тота.
— Та що там ложки — дрібниця. А от ліхтар підводний забули, глибиномір забули — це погано. — І несподівано навіть для себе Янг оголосив: — Пошукайте ще в струмках, а я попливу на південний бік озера. В акваланзі повітря хвилин на тридцять, вистачить на одне глибоке занурення. Із запасними балонами завтра лазитиму… тут скрізь… А ви в струмках. Пильно перевірте ті місця, де Піт з напарником лазили… І от що: давай і твою майку, наверху і в трусиках перебудеш, а там холодно… — показав Янг на озеро.
Абдула, як завжди, мовив протягом: «У-у-у…», але майку зняв.
— Допоможе тобі ця майка, як кашель хворобі. Вона ж все одно намокне! — здивувалася Натача.
— Зробимо гідрокостюм «мокрого типу». Вода, що буде під одягом, нагріється від тіла, а свіжа надходитиме повільно. Його майка, моя сорочка — вийде подвійний прошарок.
Натача швидкими рухами розв'язала шнурівку, зняла з себе плаття, зосталася в сорочці.
— На, роби потрійний. А низ у штани убереш.
— Плаття одягати не буду.
— Ну й дурень. Он малайці, майже всі у спідничках-саронгах ходять. Одягай! — Натача знову простягла плаття Янгові.
— Я не малаєць.
Натача уп'ялася зубами коло пояса плаття — тр-р-р. А потім ще й руками рвонула широко, на весь розмах. Плаття розірвалося навпіл.
— От, блузка вийшла і спідниця. Одягни блузку як сорочку, — подала йому верхню частину плаття.
— Дурна… Таке плаття порвала. Правильно Абдула казав: не треба зв'язуватися з дівчатками, — витяг шнурок з блузки, кинув його Натачі.
— Ти про мене отаке варня-якав? — Натача кинулась до Абдули знову. Той не став падати на спину, а поскакав по камінню, як козел. Натача не доганяла.
Янг одягнувся так: спочатку майку Абдули, потім Натачину «блузку», аж тоді свою сорочку. Натача і Абдула подали акваланг йому на спину.
— Довго там не будь… — говорила Натача, ніби мати відпускала погуляти неслуха-сина. Делікатно-ласкаво розправляла складки сорочки під плечовими ременями, допомогла застебнути поясний, ніжно глянула йому в очі й сором'язливо потупилась. — Може, і нам підійти берегом до південного боку? На всякий випадок… — підвела вона очі.
— Берегом туди важко. По воді простіше… Я зверху попливу, без загубника. І скоріше буде, і повітря зекономлю. Ну, не сумуйте! — сунув ноги у ще мокрі зсередини ласти, і вони відразу аж чмокнули, зняв їх. Вимив, похлюпавши, піщинки з ластів і знов «узувся», застебнув ремінчики. Забрів у озеро до пояса, помахав рукою і кинувся грудьми на воду.
— Треба було йому відро взяти, — сказав Абдула. — Зачерпнув би з найглибшого місця, а раптом… Ми тазик крутили, щоб найважчі часточки на дно сіли. А уяви собі, що це озеро теж тазик і його трясуть землетруси. Були ж тут землетруси, і не раз! От найважчі часточки найглибше і закотилися.
Натача слухала його і мовчала.
3
Янг плив просто на острів. Думав, що туди не більше ста метрів, а почав пливти і пливти, то відчув: помилився. На воді відстань скрадається майже вдвічі. Однак вертатися не хотів. Відпочине на острові, огляне його… А тоді можна і прямовисний південний берег обмацати, обстежити. Минулого разу, коли обходили озеро з Амарою, біля води не змогли пройти, карабкалися зверху, по кручах. Пам'ятає тільки, що глянув з обриву вниз і жахнувся: «Ух ти… Якби шубовснув звідси…»
Птахи кричали на острові дедалі пронизливіше, а в повітрі їх кружляла вже ціла хмара.
Вилазити на острів не став, оглянувся на залишених друзів. Помахав Натачі, вона стояла біля води і дивилася в його бік, а Абдули не було видно. Ліг животом на гарячий камінь, полежав, відпочиваючи. Знімати ласти не захотілося, а з ними не дуже походиш по цих брилах, що спеклися, сплавилися в одну. Аж дивно, були тут і густі кущі, знайшли за що вчепитися корінням. «Тут, мабуть, гнізд, гнізд… І яєчка можуть бути…» — але ця думка не спокусила його. Лежав, прислухався до крику птахів і, крім цього крику, нічого не чув. Відпочивши, поплив ліворуч довкола острова на південний його бік. Однак зразу висуватися не став, причаївся під навислими гілками, постежив. Ні, нічого підозрілого, навіть птахи менше стали кричати… Як гарно звідси, з острова, виглядає південний обривистий берег озера! Він ніби листковий пиріг, а сама оборка оздоблена зеленню. Листки-шари і сірі, й жовті, і руді, трохи зламані й похилені набік. Зливи або вітри поробили в них ніші й нори, і біля цих схованок кружляють гострокрилі, схожі на великих стрижів птахи.
Янг перевів погляд на водяну гладінь, де яскраво, тільки догори ногами, відбивалася вся ця круча. Світла тут було більше, ніж деінде на острові, сонце з північного заходу било променями в цей берег-обрив, розсипаючи навколо золотисті, святкові відблиски.
Тихий вітерець зовсім не здіймав хвиль, не сипав на воді брижів. Та коли подивитися просто на кручу, а звідти опустити погляд на воду, то можна в одному місці помітити якісь неповні круги-завитки із спільним центром. По цих завитках-кругах повільно рухалися пташині пір'їни/ листя. Ще не збагнув, що це може означати, а вже не витримав, поплив на самий південний бік острова, налякавши і тут птахів. В одному місці на мілководді побачив роздроблене на щебінь каміння. Порозгрібав трохи його, попересипав з долоні на долоню, пильно придивляючись. Нічого цікавого…
Спробував у ластах, розхиляючи, гущавину заростів, вибратися на берег. Але піднявся, може, метрів на два й відмовився: тут і босому, без акваланга, нелегко вилазити. Із досягнутої маленької висоти знову подивився на те місце, де кружляла вода.
«Чи не там і є те місце, звідки вода витікає з озера? Бо Амара казав: коли вода провалюється, неодмінно кружляє на тому місці і може навіть прогнутися, як лійка… А тут і кружляє, і прогнулася, здається…»
Золото геть-чисто забулось. У голову полізло інше: а чи не можна оглянути, обмацати те місце, де стікає вода? Що там — яма-криниця чи щілина в скелях? Зникає вода, а куди? Десь там, за кручею, море… Так що — туди веде підземна річка?
«Подивлюся… Я ж і хотів під цим берегом дно оглянути, то заодно огляну і місце стікання…»
Ніякої тривоги, ніякого сумніву в тому, що занурення в цій частині озера може бути небезпечним, Янг не відчував. Але здогадувався, що глибина озера тут повинна бути набагато більша.
Зліз до води, пошукав камінь-грузило завбільшки з голову. «Щоб швидко опуститися, часу не марнувати…»
… Спускався стрімко, під якийсь одноманітний гул. Янг не встигав ковтальними рухами вирівнювати тиск у вухах, і кілька разів боляче кольнуло в перетинки. Дихати ставало все важче, вода тиснула на груди з такою силою, що на кожний вдих доводилося витрачати багато зусиль. Хотілося не на всі легені вдихати, а потрошку і якнайчастіше, щоб скоріше забезпечити себе повітрям. Густим і тягучим повітрям… Але пам'яталося Раджеве попередження, що буває з аквалангістами, коли дихання збивається на такий ритм.
Таємнича холодна темрява насувалася стрімко, і не витерпів більше, випустив камінь з рук. Здалося, що почув, як він стукнувся об дно. «Ага, близько вже… Тепер і без каменя можна занурюватись…» Проплив трохи в напрямі кручі, хоч ноги й руки не дуже слухалися, дерев'яніли від холоду. Нагнув голову на груди, кинув униз руки, запрацював ластами. Темрява згустилася вже так, що дно швидше вгадувалося, ніж бачилося. Майже в ту саму мить пальці шкрябнули по дну, відчули липкий мул і глей. Густе й рівномірне гуготіння, зловісне клекотання чути було тут дужче, через нього не помічалося булькотання бульбашок видихуваного повітря, сипіння і свисту легеневого автомата. Що там може так ревти? Може, якийсь мотор працює або механізм? Тоді, на Біргусі, коли пірнали з Мансуром, під водою так гуркотіло, що аж вуха закладало. Потім гахнуло-бабахнуло, і бідолашного Мансура довелося нести на руках додому. Може, і тепер тут готується якийсь вибух?