— Радж, а коли поліцейські і мене допитуватимуть, що мені говорити? — перепинив його думки Янг.

— А що ти можеш сказати? Ти нічого не знаєш. Розумієш? Нічого… Ти у дельфінарії недавно. А протягом цієї доби ми були на Гірському. В кого були, з ким туди пливли, з ким назад, можеш говорити. Це ти знаєш. У нас повне алібі, не бійся.

— А в Судзіра немає цього алібі?

— Судзір хай сам викручується. Головне — зайвого не базікати.

На диво, Судзіра тримали на допиті не дуже довго. Вийшов, постояв коло дверей, шукаючи поглядом Раджа. А коли побачив, то примружив ненависно очі.

— Ти що це наплів про мене? Ти бачив, що я командував, щоб дельфіни вискакували на поміст? Щоб їх брали готовеньких?

— Радж Сінх, зайдіть! — вигукнув поліцейський, прочинивши двері.

Радж пішов просто на Судзіра, йшов і говорив:

— Це я бачив на репетиціях, а не сьогодні вночі. На виставах… І я сказав, що тебе дельфіни слухаються більше, ніж будь-кого. То хіба це неправда?

Судзір гмукнув, стулив і без того вузькі губи. Але відступив ліворуч, дав дорогу Раджу. Ради? не бачив, як поволі сів на траву Янг, той уже був підготувався кинутись на допомогу братові, якщо почнеться бійка.

Поліцейські сиділи за маленьким столиком біля вікна носом до носа. Більше табуреток не було, та ніхто й не збирався запрошувати його сісти. Радж став під шафочкою з ключами, руки заклав за спину, ніби арештований.

— Я мушу зробити заяву, протест, — сказав рішуче. — Для протоколу… Я не стверджував, що Судзір брав участь у крадіжці і допомагав брати дельфінів. І прошу в цьому на мене не посилатись!

— А хіба я на тебе посилався? — безневинно спитав офіцер. Подивився на Раджа знизу вгору, але все одно вийшло, ніби згори. Верхні повіки поліцейського опустилися так, що, здавалося, закривали й зіниці. — Ми встановили… майже встановили, що в містера Судзіра алібі. Він дав адресу, де був цієї ночі, залишилось тільки перемірити ще раз, — сказав той, що писав протокол.

— Краще скажи, що ти знаєш про Піта Уілсона, — ніби між іншим, кинув офіцер.

Радж аж здригнувся. «От воно як… Я вагаюсь, чи говорити, а вони вже знають. Сам Судзір сказав?»

— Я його добре не бачив. Голос чув. По голосу міг би впізнати. Цей чоловік кілька разів приходив до Судзіра. Мабуть, на прохання Піта Судзір останнім часом учив дельфінів черпати з дна пісок, переносити його в піше місце. З їхньої розмови… ненароком почутої… я зрозумів, що дельфінів хочуть використати десь на великій глибині біля Гірського, щось шукати з їхньою допомогою.

— Усе це готувалося з відома містера Крафта? — запитав офіцер. Умів він вилущувати головне.

— Не знаю. Нібито збирався Судзір ввести Крафта в суть справи. Такий натяк я чув у розмові Судзіра з Пітом.

— Цей ваш Малу… Він добре знав Піта? — підкинув питання той, що писав.

— Думаю, що знав. Він же кілька разів пускав його до Судзіра.

— Так, так… Отже, Піт міг вивідати про ситуацію в дельфінарії від Малу. Від Піта він міг і пляшку з вином одержати… — міркував сам з собою офіцер і дивився в низьку стелю.

«Не порозумівся Судзір з Пітом… Сам сказав про нього поліцейським. Хоче всі підозри навести на нього? А яка Судзірові від цього користь? Без користі він же нічого не зробить…» — думав Радж.

— Ми знаємо, що ти був, з братом на Гірському, повернувся тільки вранці, — сказав той, що писав. — З ким їхав туди, у кого був там?

Радж усе розказав.

— Як ви гадаєте, крадіжка магнітофона в Судзіра, крадіжка дельфінів і підкинутий Крафтові лист мають якийсь зв'язок? — офіцер заговорив на «ви». — Судзір казав, що ви читали ту записку. Не пам'ятаєте, який там указаний термін виплати? Може, минув уже цей термін? Погроз у записці не було ніяких?

— Були погрози, здається… — Радж сказав усе, що знав, знову дивуючись: «Судзір і про записку їм сказав?! Крафт боявся навіть заїкнутись про неї, щоб не розгнівити ту тріаду». — Вам краще з Крафтом про це поговорити, — додав обережно.

— Поговоримо з Крафтом, поговоримо… Ну, гаразд, можете йти.

Поліцейські викликали ще до себе Алі і ту жінку, що чергувала вночі. Довго їх не тримали, мабуть, заповнювали протокол для формальності.

Невдовзі й самі пішли з дельфінарію. Вигляд у них був заклопотаний.

Чутка про події в дельфінарії якимсь чином розповсюдилася на пляжах, по всьому місту. Натовп цікавих біля каси і прохідної дедалі густішав. У всіх раптом прокинулась полум'яна любов до дельфінів, новину обговорювали на різні лади. На вистави з дельфінами квитків не продавали, і бажаючих прогулятися на «Нептуні» чи зробити підводну прогулянку набагато збільшилося. Раджеві довелося йти до каси і давати всьому якийсь лад, не міг же він розірватися на шматки. Вирішив так: спочатку він поведе дві пари на підводну прогулянку, потім покатає бажаючих на «Нептуні». Після обіду три пари під воду і одна прогулянка на шлюпі. Усіх інших — наступного дня.

— Шановний містере Судзір, може, і ти поїхав би хоч разок на «Нептуні», — пішов до нього Радж, коли побачив, що Судзір з аквалангом і ластами теж з'явився на мисі Кіптюра. — Або візьми двох на підводну прогулянку… Ось цих, я їх уже проінструктував.

— Це не мій обов'язок, — сухо кинув Судзір, сунув пальці в рот і пронизливо свиснув. Якраз за рифами розвертався глісер рятувальної служби, і там його почули. Глісер став лавірувати між рифами, повільно наблизився до берега. Матрос подав Судзірові руку.

Другий, що сидів за рулем, хоч Радж бачив його збоку, видався знайомим. Здається, це був той вусань, що кричав: «Ти куди?», коли Радж плив на ялику шукати в західному секторі підводний грот.

Оголошений графік був дуже ущільнений. Ще жодного разу Радж не брав такого навантаження. Янг устиг прибрати в коморі, звільнити на покуті й оздобити гілочками місце для урни, поставив туди посудину. Підібрав костюми для чергової пари, підзарядив балони аквалангів, а хвилин за десять до закінчення першої прогулянки повів чергову пару, вже у костюмах, з аквалангами й ластами в руках, на мис Кіптюра. Радж ніс нові балони і фляжку з гарячою кавою. Ніс і повторював екскурсантам майже все, що сам почув на інструктажах брата: менше буде Раджеві роботи перед зануренням.

— За каву ти молодчина, — похвалив Радж, — і за все молодець. А цих відведи в душову, дай лад їхнім костюмам. Та ви сядьте, панове… — звернувся він до новеньких —…і послухайте, що я вам скажу… — Радж простягся на гарячому піску, гріючись.

— Я їм уже все розказав! Веди одразу в воду, — не витримав Янг.

— Я коротко, основне, — Радж не відступав од своїх правил.

Тих, що відплавалися, Янг завів у душову, прополоскав їхні костюми, старанно витер зсередини губкою і рушником — скоріше висохнуть, виніс розкинути на лавці. І тут почув за шлюзом стукіт весел. «Абрахамс вернувся!» — побіг туди доріжкою.

Абрахамс уже витягував ялика на пісок, і це в нього ніяк не виходило. Ніби розгубив він сьогодні всі сили. Підбіг Янг, схопився за трос, допоміг.

— Майже нічого не продав. Роздав так — не викидати ж у море рибу… — ніби поскаржився він. — Хай люди споживуть.

А Янг уже не чув його, пильно дивився на ялик, мацав борти, обійшов навколо, пом'яв у руках нейлоновий трос. Те, що треба! Легкий ялик, зручний, і двом не тісно. На ньому і в море можна йти.

— Дядьку, я його вимию, добре?

— Зроби ласку, синок… А в мене сьогодні ні до чого руки не горнуться. — Абрахамс не забирав весел, пішов до головної арени, втомлено ступаючи ногами. — Поліцейських уже немає? — оглянувся, наче спохопившись.

— Немає.

Ах, з яким замилуванням Янг ще і ще оглядав ялик! Навіть подих стримував, завмирав на місці та тільки головою крутив, як півень, приглядаючись. Під ногами пекло, і не тому, що сонце розпалило пісок: час, про який мріяли з Абдулою, настає! Не треба вигадувати, як і від роботи звільнитись — дельфінів немає! Не треба горювати, на чому добиратися — на ялику, тільки на ялику! Не було щастя — нещастя помогло…