Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Ну то що? — зрештою не витримав Радж, ще раз поглянувши на Амару. — Зваж на те, що Ромеш скоро набиратиме групу новачків.

— І радий би в рай, та гріхи не пускають, — зітхнув Амара.

— Якщо ти про оплату, то не думай. Упросимо, щоб платити в розстрочку.

— Ні, Радже. Просто часу немає. У мене лише один вихідний вечір на тиждень — щопонеділка. А Ромеш провадить заняття по два рази. Якби хоч не вечорами треба було ходити, а в першій половині дня… Але тільки із-за мене він не переноситиме заняття.

— Хо! Так він якраз і набиратиме денну групу!

— Ну то й що з цього? Усе одно ми не можемо бути разом. Ти увечері, а я вдень, та ще в різні дні.

Нарешті вийшли з сирого і душного підвалу. П'ять східців угору, і вже вулиця. Радж перший вибрався наверх і, чекаючи, то поглядав униз на Амару, то вгору на ящірку, яка осідлала заплетену дротом лампочку над входом і ловила мошкару й метеликів, що летіли на світло. Ящірка чавкала ротом гучно, із схлипом, мабуть, зголодніла за цілий день.

— Ромеш каже, що прогрес народу і взагалі людства залежить тільки від фізичної досконалості людини, — мовив Радж, ніби пробний камінь кинув. Як зреагує Амара?

— Досконалість… Фізична… Яка користь з неї? — Амара щільно зачинив двері, вибрався нагору. — Якби ви хоч навчалися боротьби по-справжньому, а то… Жодного разу ніхто нікого не стукнув як слід.

— Ні як слід, ні навіть трохи… За це штрафні очки нараховуються. Тільки імітація удару, тільки імітація! Удар нищівний, може, навіть смертельний, але зумій спинити кулак, або ребро долоні, або ногу за якийсь сантиметр від противника, зумій встигнути відбити контрудар і відразу ж завдати знову свого удару. Для цього треба бути дуже натренованим фізично, досконало володіти прийомами, мати точний розрахунок і гострий зір. Це тобі здасться, що ми тільки махаємо руками чи ногами, приймаємо стійки й пози. Сто потів виливається. Поклади одну на одну кілька цеглин, а добрий каратист ударить ребром долоні, і всі розлетяться. Така сила удару. Може, ти читав, а може, й ні… В Англії був випадок… Муніципалітет хотів знести один старий цегляний будинок. Так віддав каратистам, щоб його зруйнували. Ті за два дні голими руками й йогами розмолотили його на щебінь!

— Не агітуй. Краще я тебе поагітую… Найтклаб «Кракеп» знаєш?

— Ну.

— Був там хоч раз?

— Не доводилося. На такий шик грошики потрібні. Та й… не тягне мене в той притон. Там тільки буржуї розбещуються.

— Дивак… Щоб туди потрапити, не обов'язково мати товсту кишеню. До того ж… — Амара оглянувся довкола себе. Ніхто поблизу не йшов, тільки попереду, де вулиця вливалася в яскраво освітлену кольоровими вогнями площу з фонтаном, було багатолюдно. — До того ж… Кращого прикриття, конспіративного місця і не придумаєш. Жоден шпик не додумається туди заглянути.

— Прикриття — для чого?

— Потім узнаєш. Ти за мене просив Ромеша, а я за тебе — там. Поручився я за тебе. О десятій годині там заняття, ще встигнемо. Прискоримо ходу!

— Не піду, поки не скажеш, що там таке, — навмисно уперся Радж, хоч і був уже заінтригований. Здивовано приглядався до Амари. Думав, що добре знав його — друг усе-таки. А виявляється, не дуже. Останнім часом Амара вельми змінився. Стало суворішим його обличчя, зникли юнацька припухлість губів, наївний вираз в очах. До нього придивлятися було цікаво: от який земляк у нього є.

— Ну, гаразд, — сказав, пройшовши трохи мовчки, Амара. — От проминемо площу, щоб народу не було… — А коли вийшли на вулицю, що вела до «Кракена», сказав: — Це революційний гурток. Називається «Молода земля». Вивчається теорія і практика революцій, читаються лекції з сучасного марксизму-ленінізму.

— Так там тільки комуністи, агенти Москви! — пошепки вигукнув Радж і теж поглянув на всі боки.

— Не бачив я там агентів Москви. А комуністи, мабуть, є. Але багато там і не комуністів, так би мовити — широкий фронт… І запам'ятай, товаришу анархіст і стихійний бунтівник: це тобі не кинджалом пороти під бік янкі на Біргусі. Усе на світі набагато складніше, потрібна величезна підготовча робота, найсуворіша конспірація… Комуністична партія у нас на архіпелазі заборонена, перебуває в підпіллі. Можливо, що з ініціативи комуністів цей гурток організувався. Але за це їх треба не в штики зустрічати, а спасибі сказати і в ноги поклонитись. Мало стихійно, так би мовити, природно ненавидіти експлуататорів, капіталістів-запроданців. Треба ще й знати шляхи, як можна весь порядок змінити на кращий, щоб сам народ керував країною, щоб усі її багатства всьому народові належали, а не купці багатіїв.

— Усе. Загітував, веди! Про такий гурток, таку організацію я давно мріяв. А можна буде ще декого привести? Там, у Ромеша, чимало добрих хлопців.

— Ні-ні, навіть натяку не роби. Приглядайся добре, вивчай, а потім буде видно. Коли хтось зацікавиться, чого зачастив у «Кракен», думаю, знайдеш, що сказати.

— Знайду, не турбуйся. Не підведу.

— Турбуватися треба. Але якби я тебе не знав, то ти від мене і слова про «Кракен» не почув би. А я навіть порекомендував тебе!

— Дякую… — обняв за плечі Амару. — Раз на те пішло, то і я тобі одну таємницю розкажу. І ти повинен порадити, що робити, ти ж людина розумна.

І Радж розказав, як Судзір вчить дельфінів управлятися з черпаками, копати грунт, переносити. Про Піта Уілсона, який зачастив у дельфінарій до Судзіра. При згадці імені Піта Амара пожвавився, намірився щось сказати. Але на запитання Раджа — «Ти що? Ти знаєш його?», тільки сказав квапливо: «Нічого, нічого… Доказуй до кінця, я потім». Радж докладно переказав підслухану з душової розмову Піта з Судзіром.

— От і допоможи розібратися, що тут і до чого. Де на Гірському може бути місце, куди хочуть завезти дельфінів? Це раз. По-друге, невже й справді ота наукова експедиція фальшива, а під її маркою ховаються справжнісінькі авантюристи? Третє, невже й справді вони щось там знайшли і хочуть за допомогою дельфінів видобути?

Вони дійшли вже до «Кракена». Всі вікна найтклубу світилися, різнобарвно переливалися рекламні надписи, кидали перисті плями на людей, що поспішали в нічний клуб, на дерева й кущі. Обличчя Раджа й Амари то спалахували рум'янцем, то синіли й зеленіли.

— Давай пройдемо ще разок навколо «Кракена», устигнемо, — Амара взяв Раджа під руку, як панночку. — Так от, друже, знаю я твого Піта. Бачили з Янгом. Тоді ще, як на Гірському шукали вільні землі. Там є озеро в горах, у колишньому кратері вулкана. Так отой містер Піт з напарником перерили всі струмки й річечки, які в озеро впадали. Все породу промивали, розглядали осадок. Я добре почув, ми тоді в засідці з Янгом сиділи, про золото в них була розмова. Якби я так знав англійську мову, як ти, то, може, й більше щось розібрав. Якби нічого не знайшли, то отак би не крутилися. Вони і з трубками, масками плавали по озеру, з озера проби брали. А на березі моря в них табір розкинутий, дошками щільно обгороджений. Думаю, що той самий, якого і Судзірові агенти винюхали, — OSE. Я пам'ятаю, були там такі літери на вивісці. Воші й море там пригородили до табору, буйки поставили метрів за двісті від берега — заборонену зону створили. Думаю, що вони і в морі лазять по дну, колупаються… І знаєш що? В озеро багато струмків і річечок впадає, а з нього — жодної. А рівень води не підвищується… Отже, десь вона витікає в море, тільки під землею. Може, вони хочуть дельфінів у озері використати? Але ж туди й без нічого важко добратися, а не тільки з дельфінами.

— Озеро відпадає. Афаліни — тільки морські тварини, вони не зможуть жити в прісній воді. Я гадаю, що їх хочуть все-таки в морі використати. Ти не помітив, між буйками не натягнута сітка?

— Здається, ні. Хіба, може, під водою.

— Щоб утримати дельфінів, потрібна добра сітка до самого дна, та ще й над поверхнею щоб стирчала. Вони легко можуть її перескочити. Піт із Судзіром балакали про цілковиту темряву. У темряві дельфіни працюватимуть. Отже, на великій глибині, вздовж берега. А сітку… сітку можуть ще натягнути.

55
{"b":"549272","o":1}