Але синьйора і слухати не хотіла.

— Як іншого?! Ой, що ти говориш — чужого взяти з вулиці?! Тота звик до тебе! У нього може бути нервовий стрес! Зіпсується шлунок, зіпсується характер… І в мене буде стрес! Я тебе полюбила. Мені буде дуже прикро, якщо ти нас залишиш! Навіть і не думай, чуєш?

І пішла. А Янг дивився їй услід, і хотілося плюнути зі злості. Чудовий Тота, потішний, він сам звик до нього. Але ж дельфіни! Він має тепер дельфінів! Одного Бобі, товстенького, ніби накачаного повітрям і зробленого з блискучої гуми, Янг не проміняє на десяток собачок. Тим більше таких розпещених, як Тота, безпомічних… От у Мансура був собака, оте собака! Ніхто з ним не няньчився, не брав на руки, хіба тільки, коли був цуценям. Бігав, де хотів, дружив з усіма хлопчиками, любив купатися, умів добре плавати. Мансур якось жартував, що скоро виучить його плавати наввимашки. «Ха-ха, собаку — наввимашки?!» Мапсурів собака завжди перший зустрічав рибаків на березі лагуни, за його поведінкою біргусівці визначали, чи все добре у рибаків і який улов. І рибаки любили його, одразу частували рибою.

Де хоч той Тота? А-а, заснув у затінку під кущем. Ну, хай поспить… Шкода, Раджа немає, поплив з туристами під воду, море трохи вже заспокоїлося.

Друга вистава давненько закінчилася, а третьої не буде. Зовсім засмутився Судзір: поліцейський, який приходив розслідувати крадіжку, сказав, що хай не сподіваються на швидкий і позитивний результат. Розслідування — справа тонка.

Судзір, випровадивши поліцейського, забрав з Раджевої комори «дипломат», переніс до себе в «резиденцію». Потім одяг гідрокостюм, акваланг і заліз під воду в басейн. Що він там робить — невідомо, але дельфіни вирують над ним, пірнають, випливають, гучно віддихаються.

Янг позбирав папірці на трибунах, знайшов у схованці ключ від Раджевої комори. Відімкнув, узяв на полиці маску з трубкою, ласти, знову замкнув і сховав ключ. Радж показував уже, як користуватися маскою і трубкою — теоретично показував, не заходячи у воду. А тепер Янг тренуватиметься практично. Не святі горшки ліплять, оволодіє і він цими штуками.

Натягнув ласти, застебнув ремінчиками і сам із себе розреготався: ну й шльопало мале! Якби ще рот до вушей, то був би на жабу схожий. Нахилився над бортом басейну, зачерпнув жменю води, промив скельце маски зсередини. Надів на очі й ніс, підсунув під ремінчик дихальну трубку, загнутий кінець повернув так, щоб зручно було брати в рот загубник. «Судзір біля північного кінця басейну… Ну, а я тут буду, коло місточка, і в рукаві. Вистачить і йому місця, і мені…»

Переступив поручень — шубовсть!

Вода з бульканням заповнила трубку. Виринув, виставив трубку, сильно дмухнув, видувши з неї воду. Одразу вдихнув повітря — і трохи не втопився: захопив трубкою і води. Страшенно кашляючи, задихаючись, зірвав з себе маску, вхопився за металеву драбинку, що вола з басейну. От чортівня… Легені розривалися від судорожного кашлю, боліло горло.

Янга впертості навчило життя — інакше нічого не доб'єшся. Віддихавшись, знову прилаштував маску з грубкою і поплив уже тихо, опустивши у воду тільки обличчя.

У воді сірий присмерк, каламуть. Він ніколи не думав, що в басейні і в рукаві аж до греблі така забруднена вода. Бідні дельфіни, як їм хочеться з цієї каламуті на полю і простір, в чистоту і прозорість! А люди спіймали їх, тримають у солоній калюжі собі на забаву… Абрахамс казав, що весь час працює помпа, подає свіжу воду, вода потроху замінюється. І щоб отакий незначний був результат?!

Тільки біля драбинки з басейну на дні посипано свіжим піском. А так дно скрізь вкрите мулом і баговинням, з'явилася навіть якась брудна лопушиста рослинність. А колись, певно ж, був чистий бетон. Валяються шматки цегли, каміння, осколки пляшок.

А яка ото темна торпеда летить назустріч йому? Дзьоб-рило так і цілиться прямо в обличчя, темніють оченята, могутньо працює угору-вниз хвіст… За якогось півметра «торпеда» стрімко злітає вгору, засвітивши білим животом. Янг піднімає з води обличчя і впізнає веселу морду Бобі. Дельфіненя уважно, з посміхом придивляється до скельця, здається, от-от підморгне: «Не сховаєшся, братику… Під будь-якою маскою впізнаю…»

Вони пливуть поруч до північного, правого краю басейну, де пірнають, кружляють, шумно віддихаються дельфіни. Що там діється на дні? Янга охоплює цікавість, хочеться постежити за Судзіром.

У глибині попереду видно розпливчасті довгі й неспокійні тіні дельфінів. З кожним гребком руки їх видно виразніше, он і Судзір у чорному костюмі з жовтими балонами за плечима. На поясі в нього торба, він раз у раз дістає звідти шматки риби, суне в рот то одному, то іншому. Але дає й інше — плескаті ручки бляшаних совків-черпаків. Задні борти черпаків круто загинаються вгору, впираються в шию дельфінам. Спереду в черпаків зубці. То один, то інший дельфін намагається удовбнути черпак зубцями в купу, набрати хоч трохи піску. Але пісок відразу ж змивається з черпака. Угору летять бульбашки, хмари каламуті повільно розсовуються на» всі боки… Янг трохи заплив у правий рукав і завмер на воді, ледве ворушачи руками й ногами. Судзір від нього внизу і праворуч, і Янг бачить, як той лізе рукою в торбу, витягає по шматку риби і суне в рот тим, у кого виходить краще, більше залишається піску на совку. А краще виходить це в Дори і Бели, а не в Єви.

Бобі залишає Янга, пірнає до ніг Судзіра, в того лежить на ластах як додатковий вантаж-якір ще один черпак. Бобі пустує, хапає його зубами то за дужку, то за бортик, тягне вбік. Судзір відбирає, шльопає малого по боці і дає дужку совка в рот Діку. Але той різко метляє головою, і черпак відлітає за купу піску. Судзір більше не пристає до нього. Зате Белу, яка зачерпнула трохи не повний совок піску, поплескав, погладив по голові, повернув рострумом до протилежного кінця басейну, де місток, повів за плавник з собою. Янг ледве встиг глибше відплисти в рукав, а потім погріб назирці за ним. Не відстати від Судзіра і Бели було легко, іноді доводилося уповільнювати рух, щоб не налетіти на них. А може, Бела тому повільно пливла, що перешкоджав черпак?

Судзір і Бела допливли майже до перекидного місточка. Дресирувальник незграбно поліз по драбинці з басейну, смішно вивертаючи ноги, щоб ставати на щаблі п'ятами. Його коліна ще були у воді, а він уже одвернувся від стіни й двічі ляснув пальцями над дельфінкою. Зсунув маску на лоб, вийняв з рота загубник. Бела показала голову з води, пирснула з дихала фонтанчиком. А підняти совок так, щоб він цілком завис над водою, не змогла. Чи не вистачало сили, чи не розуміла, чого від неї хочуть. Щелепи розслабилися, черпак перекосився, і пісок зсунувся-змився з нього. Судзір не забрав у Бели совок, а тільки підправив, щоб дужка була посередині рострума. «Репете, Бело! Репете!» — Судзір рвучко махнув рукою в північний кінець басейну. Бела потонула, зникла з очей… І тут Судзір звернув увагу на Янга… — Ти довго будеш мої нерви на шпульку намотувати?! Та я тобі… вуха… — поквапно насунув маску, вхопив у рот загубник, кинувся у воду.

Янгові чомусь стало смішно, боявся, щоб через це знову не вдихнути води. Набрав повітря і пірнув назустріч Судзірові, під нього, пройшов по самісінькому дну. З балонами Судзіру було не так спритно у воді… Коло драбинки Янг миттю зняв з ніг ласти і побачив, що на дні лежить кинутий Белою черпак. А може, це був не той? Засунув під дужку руку, ласти в ту саму руку — туп-туп по щаблях угору. Виплив Судзір, погрозив йому кулаком.

— Дядьку Судзіре! А ви будьте там, відправляйте дельфінів з вантажем, а я прийматиму їх тут! — прокричав йому і виважив у руках важкий, із залізної товстої бляхи совок.

Але Судзір не почув або не захотів почути, бо ще раз погрозив кулаком і жестом наказав кинути йому совок. Янг розмахнувся — плюсь! Нате, беріть… І пішов до Тота.

«Тіпається від злості… А чого тіпатись? Разом удвічі б скоріше видресирували».

Собачка умлівав від насолоди, лежав, відкинувши убік усі чотири ноги, посмикував спросоння вухом, відганяв муху-настиру.