— А-а, це ти, Радж… — розплющив тремтячі повіки Крафт. Вони були червоні, водянисто-набряклі. — Там… Там… — злегка ворухнулася права рука на поруччі, вказівний палець кивав кудись на стіл. Крафт знову прикрив повіки, задихав уривчасто, стогнучи.

Судзір зайшов за Крафтів стіл, відчинив праву шухляду, забрязкотів чимось металевим і скляним. От уже руки Судзіра над столом, у них складений шприц з голкою. Взяв у шухляді якусь ампулу, відламав голівку і набрав з неї шприцом ліки. Робив усе впевнено, ніби лікар. Висмикнув з розетки електричний шнур від лампи.

— На, перехопи йому руку вище ліктя… Міцно! — скомандував Раджу. — І краще ліву… На поруччя її поклади!

Вена на вигині ліктя нижче перев'язки розпухла, як вірьовка. Судзір підніс до неї навскіс голку шприца. Ще, може, й не кольнув, а вже у шприц пирснула з вени кров. Янг швидко відвів очі: стало погано. Погляд упав на того папірця, що лежав ліворуч біля крісла. Підняв…

Щось надруковано на машинці, по-англійському. І тут Радж перестав тримати шнур, розмотав його, забрав у Янга папірець.

Читав сам собі, ворушив беззвучно губами.

— Викуп вимагають… — сказав голосно. — Двадцять тисяч доларів. Гроші привезти не пізніше як через тиждень від дня отримання попередження. Підпис: «Уайт вайпе»… «Біла змія».

— Ум-м… — містер Крафт знову розплющив очі. — Я ж їм уже платив… у цьому році… десять тисяч… Тільки забув, який підпис був у першому папірці. Дві дабл ю чи дабл ю і ві.

Ніхто нічого йому не сказав на це. Судзір брязкотів, розбираючи над шухлядою шприц, і нібито не чув. Нарешті сильно стукнув долонею по шухляді, засовуючи її на місце.

— Я ж їм плати-ив… Люди, що ж це діється?! — з болем стогнав Крафт.

— Тріада? — одним словом спитав Судзір. — Вона жартувати не любить. Краще їх не дратувати.

— А дідька лисого їм! Де я візьму стільки грошей? — Крафт трохи ворухнувся, подивився на Судзіра, ніби той міг підказати.

— Де, це вам думати. Ми ж не в курсі ваших фінансових справ.

— Містере Судзір, не заходьте більше в ту майстерню за сувенірами. І скажіть їм хай більше не виготовляють. Треба економити.

— Навпаки, будемо вручати не по три, а по п'ять на кожній виставі. Я сказав, щоб збільшили випуск. А почнемо економити на центах, то втратимо долари.

— Ум-м-м… — Містер Крафт заплющив очі.

— І в мене лихо. Хтось погосподарював уночі, обікрав. Магнітофон пропав з робочою стрічкою, усі речі перевернуті. Може, одна компанія діє? Треба дзвонити в поліцію! — швидко промовив Судзір.

Містер Крафт мугикав, не розплющуючи очей. Янгові здалося, що в голосі Судзіра немає вже ніякої тривоги.

«А може, Судзір і підкинув цього листа? І сам у себе вкрав магнітофон, щоб відвести підозру?» — Янг подивився на Раджа: чи так думає і він? Але на обличчі брата нічого не можна було побачити, і Янг сам злякався своєї думки. То що ж тоді виходить? Хто ж такий після цього Судзір?

— Лист прийшов не поштою. Підсунули під двері сьогодні вночі… — сказав Крафт безбарвним голосом. — Ніхто з вас нічого не помітив підозрілого?..

«Ні!» — похитали головами.

— Двері в коридор відімкнули, не ламали. Користувалися, мабуть, відмичками. У сторожа й питати не слід, нікому він ключів не давав. Окрім Гуги й мене, нікому не мав права, а тепер Янгу даватиме… Містер Судзір, а якого ото вам листа вчора подали з букетом? — несподівано запитав Крафт.

Судзір полоснув Янга ненависним поглядом.

— Хіба мало які записки можуть передавати жінки чоловікам! Або навпаки… Навіть лопотливий індик не розказує своїх інтимних секретів індичці, — сухо сказав він.

— Еге ж, а проте… Пробачте… Подзвоніть поліції самі, мене ще ноги погано тримають. А про записку від «Білої змії» не кажіть, а то можуть і не приїхати. Я знаю їх — всі вони там боягузи. О, якби це було в старій добрій Англії! Можна було б увесь Скотланд-Ярд на ноги підняти.

Судзір зайшов за стіл, переставив зручніше телефон. А поки переставляв і набирав номер, говорив:

— За успіх сьогоднішніх вистав я не ручуся. Дельфіни звикли до музичного супроводу… Може, варто відмінити хоч ранкову виставу, а провести репетицію зайвий раз?

— Відміняти будемо тільки тоді, коли, не доведи господи, не буде жодного живого дельфіна. Я ж не можу знімати капелюх, жебракувати біля воріт… Містере Судзір, вам доведеться самому сказати кілька слів про дельфінів. Що саме — не мені вас учити.

Янг перший шмигнув з кабінету. Треба було терміново готувати рибу. Де той копун Абрахамс ходить, чи хоч підвіз свіжу?

Янг помітив: Судзір задоволений. Але й стривожений: чому так легко йдуть дельфіни на контакт з Янгом, а з ним — туго, не допомагає іноді й риба? Може, дельфіни просто люблять дітей — хоч своїх, хоч людських?

Єва, він упізнавав її по трьох білих подряпинах-смужках на лівому боці за грудним плавцем, лащилася, як собака. Може, згадувала в цей час свою доньку Джейн? Може, людська дитина чимось заміняла малюка? Коли Янг довго залишався під водою, пірнала і вона, рострумом делікатно, але рішуче підштовхувала під живіт, під груди, щоб скоріше випливав. І вона, і Дора, і Бела, навіть могутній Дік (у нього з правого боку в нижній щелепі зуб сидів не в ряду, а ніби ступив крок до язика, а з лівого боку чотири зуби вже стерлися аж до коренів) любили тертися об Янга, брати його за литку зубами, проводити сюди-туди, ніби чухати. Коли першого разу отак зробила Єва, Янг з переляку смикнув ногу, і на литці зосталися багряні смуги від зубів. Дельфінки відчули запах крові, розтривожилися, заджеркотіли, як горобці. Може, ті, інші самки, докоряли Єві за необережність, а вона виправдувалася, що Янг сам винуватий, не треба так впадати в паніку. Наджеркотівшись, Єва підпливла до Янга, далася почухати себе під плавцями, сама тернулася щокою об його бік — ніби просила пробачення. Всі інші самки дружелюбно кружляли навколо, висовували з води голови, посміхалися на весь рот. Тут же і Дік плавав й аніскільки не хвилювався за свій гарем, не ревнував до Янга.

Бобі, коли Янг давав йому цілу невелику рибинку, не пірнав, щоб з'їсти, а брав делікатно за хвостика й підкидав так, що рибка робила тройне сальто і падала в рот. Нагулявшись, нахвалившись своїм умінням, Бобі з'їдав рибку — під водою, звичайно.

Малюк бачив, що під час вистави Судзір дає дорослим дельфінам рибу тільки тоді, коли ті правильно виконають якийсь трюк. І він ловив у воді то листик, то шматок медузи, ніс Судзірові або Янгові, роззявляв рот: «Дайте і мені!» Якось Бобі подав Янгові медузу, а натомість Янг нічого не дав. Бобі пірнув і так плеснув хвостом біля обличчя, що на Янга хлюпнув потік води. Виринув малюк після цього і насмішкувато дивився, як Янг відкашлюється.

У проміжку між першою і другою виставами Янг майже весь час хлюпався з дельфінами. Судзір щодо цього нічого не говорив, мовчки погодився. Привчив малого до сигналів-свисту. Варто було двічі довго і двічі коротко свиснути, а потім ще двічі коротко (за ритмом, ніби слова: «Ти де, Бобі? Пли-ви сю-ди»), і дельфіненя мчало стрімголов.

Посинілий, як дельфін, зголоднілий, вилазив Янг з басейну і тільки тоді згадував, що треба взяти маску з грубкою, тренуватися з нею. Радж відігрівав його гарячою кавою, запаси провізії в Раджа катастрофічно зменшувалися, на апетит Янг не скаржився. Добре, що донна Тереза знову, не дочекавшись їх у готелі, прийшла з візитом у дельфінарій. Пакунок з їжею цього разу був значно більший. Зворушено дивилася, як вони знищують котлети і ковбаски, особливо Тота: «Бідний собачко, як ти схуд… Зовсім зіпсуєш шлунок, а тут, мабуть, ветеринара немає. Янге, хлопчику мій, ти все-таки старайся приводити Тота на обід. І вранці годуй неодмінно, я зроблю деякі запаси в холодильнику. Бери, не соромся…» Янг згадав білу шафочку-холодильник біля стіни спальні в номері готелю. Не заглядав у неї ще жодного разу, а варто було б.

— Донно Терезо, не можу я у вас більше! Я вже на службі… Пошукайте собі когось іншого, — почав Янг проситися, щоб відпустила.