— Цементу не бачив. Тільки пісок-черепашник!

Йшли алеєю до головної арени, і Янг бачив, що на газонах між кущами старанно працюють дві тітки з граблями.

Вийшли алеєю до трибун і басейну, відразу почули коротке: «біп-бі-іп!» і гудіння мотора. З-за північного торця трибун задом виїжджав невеликий грузовичок, він ледь не терся здвоєним заднім колесом об бетонний борт басейну. Не бачив таких машин Янг — оранжева, низенька, кузов тригранний зовсім не димить. Шофер, прочинивши дверці, дивився на колеса, стежив, щоб якомога щільніше під'їхати до борта з поручнями. Янг постояв коло перекидного містка й побачив, що з-за машини вийшов невисокий чоловік у білій курті[9]. Не боючись, що грузовик може на нього наїхати, він притулився до поручнів і рукою подавав знаки шоферові: ще трішки, ще…

— Стоп! — рвучко опустив руку вниз той чоловік. — Вивалюй!

Кузов самоскида повернувся набік. Ш-шух!

— Що він — здурів, цей Судзір?! — обернувся до Янга Радж. — Басейн чистити треба, а він…

Біла хмарка пилу пливла повз кабіну, і шофер помахав рукою біля обличчя, ніби розганяв тютюновий дим, сів за руль. Машина проїхала метрів на два уперед, і шофер знову виліз, натужно тримаючи в руках великий фанерний ящик. Щось важке було в тому ящику, бо й Судзір, узявши його, зігнувся від ваги.

Грюкнули дверці, машина крутнула навколо трибун, а на алею вискочила так, ніби брала участь у гонках.

Судзір, тримаючи ящик поперед себе, поніс його до своєї «резиденції». Ставив ящик біля дверей, і в ньому щось металеве дзв'якнуло. Швидко відчинив двері й так само стрімко зник за ними з ящиком.

— Ну й ну… — похитав головою Радж. — Але немає такого таємного, щоб воно не стало явним… Ходімо, покажу свій притулок!

Тота за ними не поспішав: став лапами на бортик і пустотливо гавкав на дельфіна, похитував головою, ніби слухав його скрип. Здається, то був малий Бобі. Дельфіненя тея? висунулося з води і з цікавістю розглядало собаку.

— Пан, бог і воїнський начальник, — казав Радж, відмикаючи свої двері. — Ніхто ніколи не знає, що думає робити Судзір. Навіть містер Крафт не наважується запитувати про його плани.

Янгу сподобалася Раджева комора. Просто чудо, а не житло! Ніби каюта на якомусь фантастичному кораблі. І скільки всього в ній на стінах, на полицях і стелажах! Цілий рік можна дивитися, і всього не передивишся. Про призначення деяких речей, дуже дивних, тільки здогадувався. Акваланги! А це довга гостра стріла-гарпун із зазубнем на кінці… Для чого Радж заховав її на полиці? Водив очима направо-наліво й зітхав.

Радж одразу пішов у дальній правий кут, там стояло щось схоже на мотор і на ту машину на колесах, що бачив з хлопцями на понтоні, тільки ця набагато менша. Радж ввімкнув її, вона запрацювала майже безшумно, тільки десь посвистувало повітря.

— Компресор японський. Електричний… Ми ним повітря накачуємо в балони, — пояснив Радж. — Піднось, будемо заряджати, — показав на стелажі, де лежали спарені оранжеві балони з ременями.

Ухопився Янг за одну пару — ог-го! Ледь з місця зрушив. Подивився на Раджа — насміхається з нього, чи що? Радж усміхався, але доброзичливо, по-дружньому.

— Що — кишка тонка? Увесь заправлений акваланг майже двадцять кілограмів важить… Кажу, щоб одразу зрозумів: з аквалангом плавати — не дитяча справа. Щоб не скиглив даремно: «Коли з аквалангом, коли з аквалангом? Маска з трубкою для тебе — якраз поки що. Освоюй і плавай. Акваланг вивчиш поступово, за цей час і сам підростеш, подужчаєш. А знаєш, цієї ваги акваланга у воді не відчуваєш! Навпаки, ще грузила на пояс прив'язуєш, бо виштовхує нагору.

Підніс одну пару балонів Раджу й почув, що на дворі нервово заскавучав Тота. Такий голос він подавав, коли сумував без господині чи без Янга або коли хотів іти гуляти. Янг вибіг з комори і побачив, що Тота бігав коло містка, принюхувався до їхніх слідів, а куди ведуть ті сліди, не розумів. Покликав його до себе, але собачка тільки покрутив хвостиком, подивився на нього з-під навислого волосся, загавкав.

— Радж, я скоро повернуся! Тота, мабуть, їсти хоче, треба бігти годувати, — крикнув братові й побіг на місток.

… Донна Тереза ще спала, і Янг аж чортихнувся. Якби знав, то так не поспішав би. Запитав би Раджа, може, знайшовся б якийсь коржик для Тота… Але пестун цей навряд чи їв би просту їжу.

Янг грався з собакою у вітальні, поки ненароком не вдарив ногою маленький столик. І в цей час донна Тереза почула їх — вийшла в нічній сорочці, натиснула, позіхаючи, на якусь кнопку біля дверей. Поки прийшов кельнер з ресторану, вона дивилася у велике дзеркало при стіні, масажувала повіки і зморшки у куточках очей, сумно зітхала. Потім наляпала собі на обличчя чогось білого і рожевого, понавитискувавши з тюбиків. З таким страшним обличчям-маскою і замовлення на сніданок зробила, хлопця-офіціанта не соромилася.

«Ця європейка і за людей нас не вважає…» — зовсім по-дорослому подумав Янг.

Потім синьйора надовго сховалася у ванній кімнаті. Уже офіціант прикотив у номер двоповерхового столика на коліщатах, цілком заставленого тарілками, вже Янг і Тота і тарілки майже всі почистили, навіть з деяких соус вилизали, а синьйора все не з'являлася.

Крикнув їй, що піде з Тота гуляти, — і скоріше до дверей.

Коло каси дельфінарію стояла черга людей. На будиночку, де розміщалася каса і прохідна, висіло оголошення, що сьогодні будуть три вистави, перша — о десятій годині за місцевим часом. Мабуть, містер Крафт зорієнтувався: море бурхливе, купатися не полізуть, а загорати цілий день ніхто не витримає, отже, посунуть шукати інших розваг.

Коло воріт дельфінарію з внутрішнього боку походжав інший сторож, не Малу. Це або нащадок негрів, або чистокровний негр. Обличчя блискуче і чорне, ніс широкий і плескатий. Сторож на вигляд був лютий, величезний і сильний, як міфічний герой Роксаса. Хоч і боязно було до нього звертатись, та довелося проситись, щоб пустив до Раджа, пояснювати, хто Янг такий.

— Своя, значить, людина? — широко усміхнувся негр, осліпивши Янга білістю зубів. Почав відчиняти йому двері.

— Ага, — усміхнувся і Янг, не можна було не зреагувати на таку усмішку. Взяв на руки Тота, бо коло нього вже присіли дві білі дівчинки, почали тицяти в рот собачці розм'яклі шоколадки.

— Проходь і пам'ятай: брат мого друга — мій брат. Алі мене звати… — Негр пригнувся і трьома величезними пальцями делікатно відігнув Янгову руку, що прикривала Тота зверху, потряс за долоню — ніби поздоровкався. Це теж розвеселило Янга: дивак, видно, цей Алі. Йому й ім'я батьки правильно дали[10]. Цікаво, яка сила в його ручищах? Що було б з рукою Янга, якби Алі поздоровкався як слід?

Радж зустрів заклопотано:

— Ти ще жодного разу не бачив програми вистави?

— Ні.

— Біля перекидного містка лавка — це ніби директорська ложа. Сядь там і дивись. Це напроти трибун, видно все добре, на ранковій виставі сонце тобі збоку буде — теж добре. А в мене поки що справи.

Янг відійшов, щоб не заважати йому. Сів на. лавку, собачку посадив на коліна, щоб не ліз нікуди. Але Тота весь час неспокійно поглядав на воду, там пропливали туди й сюди, виринали і шумно видихали повітря дельфіни. «Ай-яй, точнісінько, як люди, коли довго пірнають і випливають…» — не переставав дивуватися Янг. Він уже не звертав уваги на Тота, який смикався на руках, шкрябав ногами, щоб вирватися на волю. Янг стежив тільки за дельфінами, особливо за маленьким Бобі. Малюк частіше, ніж дорослі, виставляв з води голову. Привітно роззявивши рота, він оглядав трибуни, що їх почали заповнювати люди, або підпливав і дивився на… Тота.

— Бобі, Бобі, малюк ти мій… — ласкаво шепотів Янг, хотів, щоб дельфіненя дивилося на нього.

Бобі ніби послухався, наблизився до самого борту, поклав голову підборіддям на кант. «Скір-р-р, трин-н-н, трин-н-н», — подивився у самісінькі очі Янга, щось запитав. І ніби зрозумівши, що контакту не відбудеться, знову втупився в Тота, заусміхався на весь рот. Те кошлате і чорне, що борсалося в Янгових руках, цікавило більше — наче дитину нова іграшка. Очі дельфіненяти, здавалося, аж благали: пусти, дай це кошлате створіння, погратися, позабавлятися з ним у воді.