Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Скільки ми будемо ходити? І кабаре проминули, і дансінг — пройшли… Давай от сюди, в «Летючу рибу», — показав Пуол.

— Мені байдуже, — погодився Радж.

Він не впізнав бару. Тоді, коли заходив з Амарою, зала була, може, втричі меншою. А тепер у сторони розсунули рухому чорно-перетинчасту, як крило кажана, порегородку, і зала відкрилась у всій своїй величині й красі, в тому кінці її було синьо від сигаретного диму, численні гірлянди різнобарвних китайських ліхтариків не так світили, як створювали таємничий сутінок. І в цьому сутінку біля сцени-подіума смикалися-танцювали іноземці в яскравих сорочечках. На сцені тряслися і оркестранти, то виймаючи, то вставляючи в труби сурдінки. Неймовірні колінця з мікрофоном біля рота виробляв співак-мулат.

За стойкою буфету відбивалися в дзеркальцях численні пляшки. За прилавком спритно змахував якоюсь посудиною, тряс і перекидав її відгодований буфетник у білому кітелі, розливав потім у фужери коктейль. Ліворуч на прилавку сипів автомат для приготування кави, дрібно дзинчали наставляні на ньому маленькі чашечки. Радж зрозумів: того разу був або вихідний в оркестру, або не працювала кухня, тому й відвідувачів було мало і всі купчилися за перегородкою, коло буфету.

«Цікаво, де Амара, чому не показується?»

Десь у глибині зали праворуч був ще один буфет і хід на кухню, бо туди й звідти шмигали офіціанти з підносами. Темп у них був такий, що з-за плечей, здавалося, валив пар. Був час «жнив» і «молотьби», тому й моторність обслуги можна легко зрозуміти. Поки Пуол, роззявивши рота, розглядав пляшки на полицях за стойкою, Радж пройшов далі в залу, спинив офіціанта. Прохання підкріпив доларом, і той швидко організував столик і пообіцяв навіть більше за нього нікого не садити.

Сіли напроти один одного. Радж підсунув Пуолу меню: якщо він платить, то хай і «музику» замовляє… І тут короткий перепочинок і відносна тиша закінчилися. На подіумі знову засмикалися, заграли музики. Знову цілував мікрофон, пританцьовував і плескав у долоні мулат. З-за столів повставали парочки, а деякі чоловіки запрошували дам із-за інших столиків. Усі вливалися у ворушливий натовп, смикали руками й ногами, вигиналися й тряслися. Пуол щось сказав, знизавши плечима, і Радж нахилився до нього через стіл.

— Розібратися не можу!.. У тебе більше досвіду, давай ти!

— Пити що будемо? Я пропоную вино.

— Давай чогось міцнішого — душа горить! — Пуол витяг із-за пазухи того товстого гаманця, хвацько плеснув ним по долоні, потім поклав перед собою на стіл і ще поплескав зверху: «Знай наших!»

Коли до них підійшов офіціант, Радж сказав кілька речень по-англійському, і той відповів: «Зрозумів, куріть поки що…» — поклав на стіл блискучу пачку сигарет, сірники. Пуол з цікавістю потягнувся до них.

Радж не курив і взагалі важко переносив тютюновий дим. З прокуреними легенями, з кашлем під водою нічого робити. Він болісно втягував носом переповнене димом повітря. «Чому не вмикають кондиціонери?» У скронях починало стукати. Трохи очманілий від розгардіяшу й диму, він уже байдуже думав про небезпеку, поволі обводив поглядом сусідні столики. За правим, хоч і був заставлений питвом і закусками, ніхто не сидів — усі танцювали. За лівим сиділи троє чоловіків і одна жінка. Усі в літах, може, вдвічі старші за Раджа. Жінка сиділа до нього у фас. Зачіска в неї химерна, на лоб спущена гривка, від чого обличчя стало квадратним і якимсь дурнуватим. Тітка була ще не засмагла, може щойно приїхала в тропіки. Напроти неї сидів худорлявий чоловік з високо підстриженою потилицею. «Виправка військового, хоч і в цивільному…» — відзначив Радж. Праворуч, у профіль до Раджа сидів громило-боксер, теж за виправкою військовий. Із-за того, що з підстриженою потилицею, час від часу нагинався до жінки (чи не чоловік її) ще один, середнього віку, кремезнячок.

«Хоч би вікна повідчиняли…» — болісно думав Радж. І тут ніби спинився гірський обвал оркестру, аж дихати стало легше. Танцюристи почали розходитися до своїх столиків, деякі кавалери шанобливо цілували дамам ручки, церемонно кланялися. Але церемонистих було мало, більшість таких, що завалювалися за свої столи з гуркотом, важко дихаючи, обмахувались віялами і хустинками.

Сусіди ліворуч ніби зраділи, що можна поговорити, почали жваво перемовлятися, як і раніше схиляючись одне до одного і до середини стола, ніби все ще перешкоджав оркестровий лемент. Говорили по-англійському. Незнайомі згадували в розмові їхній Біргус!

— Ні, спільного мало! Хоча якусь подібність можна й побачити. Тисячі атолів схожі один на одного! — говорив «боксер». — Лагуни особливо схожі.

— На Біргусі менша… Може, навіть удвоє менша. Але вигода в тому, що і Дієго-Гарсія, і Біргус розташовані однаково: вони найпівденніші в архіпелагах, нижче них — відкритий океан. Зручно!

— А я вважаю, що купівля не зовсім вдала, — сказав кремезнячок. — По-перше, і острів набагато менший, і лагуна менша. По-друге, дуже близько інші острови. Літакам доведеться робити розвороти над сусідніми островами, заходячи на посадку. Та й злітних смуг таких не збудуєш, як на Дієго.

— І не треба! Головне — острів наш, лагуна. Я, коли перший раз приїжджав на Дієго-Гарсія, то теж не міг повірити, що можна всього стільки наробити, — говорив з притиском «боксер». — Дієго в плані трикутний, а Біргус — як панцир черепахи. І лагуна в Дієго з півночі, а не з півдня, як на Біргусі… На Дієго в проході в лагуну три невеличкі острівці. Між ними добрі протоки. А на Біргусі довелося висаджувати в повітря, очищати прохід від рифів. І в середині лагуну доведеться ще почистити. Зате така стоянка для субмарин буде — люкс! І тільки за півмільйона доларів, для нас це як раз плюнути.

Знову заграв оркестр, тепер щось мелодійне і спокійне. Але розібрати, що говорилося за сусіднім столиком, було вже важко. Товстун з жінкою прихилилися головами і зашепталися про щось своє, раз у раз стривожено поглядаючи на гаманець біля Пуола.

Співак не співав, сидів на краю подіуму і ліниво цідив з шийки пляшки якийсь напій. Був він блідий, наче як сухотний, і дуже стомлений: п'ючи, трохи булькав у роті, полоскав горло. З усього видно було, що йому страшенно набридли ці концерти, — одне й те саме щовечора.

Офіціант приніс замовлення — питво у штофах, тарілки. Сам наповнив келихи: Пуолу — «Рашн водка», Раджу — «Мартіні».

Пуол ніби пробудився від якихось тривожних думок, втупив очі на свою чарку, а потім на Раджеву. Хотів заперечити, що не на рівних правах, та Радж випередив його:

— Не гіпнотизуй чарок… Справи ще в мене.

Брав Пуол свою чарку, і рука тремтіла. Понесли до губів, не чаркуючись. Пуол хильнув і відразу витріщив очі, поперхнувся і закашлявся. І поки він кашляв, одвертаючись від стола і синіючи (горілка потрапила «не туди»), з-за сусіднього стола підвівся схвильований товстун з «Гаваною» в руках. Уже стоячи, відкусив кінчик, сплюнув під ноги і підійшов до їхнього стола.

— Дозвольте вашими сірниками покористуватися, — пробурмотів він невиразно, не випускаючи сигари з рота. Потягнувся до сірників, не чекаючи згоди.

Пуол усе ще кашляв і синів, не маючи змоги щось сказати, і Радж кивнув сам, дозволяючи. Пуол не помітив, а Радж бачив, що така сама коробка сірників лежить і на тому столі, з-за якого встав товстун, від них там припалювали не раз. Радж знову перевів погляд на товстуна і побачив, що в того тремтять руки, вогник не потрапляє на кінчик сигари. І не дивно: очі товстуна дивилися не на вогник, а на гаманець! Ніби мацав ними, обстежував бумажник. Припалив зрештою, кивком подякував — і за свій стіл. Пуол, хоч і перестав уже кашляти, одвертатися від стола, не помітив, на що дивився товстун, який у нього був вираз обличчя і очей.

— Ти що мені замовив! — просипів Пуол. — Ти отруїти мене хочеш?! — говорив ніби жартома, але з погрозою.,

— А що — сподобалася? — вдав із себе безневинного Радж. Дивився на перенісся Пуола, а боковим зором бачив, що за сусіднім столом товстун з жінкою знову перешіптуються. Жінка встала, швидко пішла до виходу.

40
{"b":"549272","o":1}