— Посланник з Туреччини? — прошамотіла беззуба бабуся, що стояла біля Каспара.

— А може, французький принц? — висловив припущення учень булочника.

Дверцята карети відчинилися. Малесенький на зріст чорношкірий слуга в червоній лівреї з заклопотаним обличчям зліз по спущених східцях карети. Потім простягнув руку, щоб допомогти своєму панові.

Пан був ледве на голову вищий від свого слуги. Він тримав перед очима лорнет і з якоюсь буйдужою привітністю розглядав жителів Касселя, як дивляться звичайно на дерева, квіти або райдугу.

— Такому карликові зовсім не потрібна така карета. Мішка з-під борошна досить, щоб без особливих зусиль принести його в Кассель, — сказав розчаровано учень булочника.

Хазяїн готелю «Рай» стояв, зігнувшись у глибокому поклоні, аж на рожевих складках його жирної потилиці виступив піт. Потім він, вклоняючись, провів знатного гостя до дверей.

Якась стара жінка у вилинялій спідниці з червоного сукна звернулася до сина хазяїна готелю, який саме вийшов з будинку, щоб простежити за вивантаженням багажу важного гостя.

— Хто ж він такий, оцей іноземець? Якийсь закордонний дипломат чи міністр, га? Видно з усього, що скоро я знову подамся в мандри із своїм маркітантським візком. Я нюхом чую цих панів. Такий орел мух не ловить.

Молодий хазяїн готелю «Рай» з гордовитим виглядом відмахнувся од неї:

— Якийсь, певно, державний візит, інкогніто… Але краще не докучайте своїми запитаннями. Та, взагалі, вам, жінкам, бракує розуму.

Стара, войовниче взявшись у боки, закричала:

— Чи у нас, жінок, стільки ж розуму, скільки у вас, чоловіків, я не можу, звичайно, сказати. Але що ми не такі дурні, як ви, це цілком точно.

— Ого, а маркітантка зубата!

Жінка, посміхаючись, поглянула навколо себе: на її смуглявому мужоподібному обличчі пролягли глибокі зморшки. Молода вродлива дівчина в полотняному, з блакитними смугами, платті, що стояла поряд з старою, заплескала в долоні, радіючи з такої винахідливої відповіді:

— Браво, тітко Катрін, оце ти йому здорово відрізала! — її злегка підв’язане каштанове волосся кучерями спадало на шию і плечі.

— Постороніться, панове! Будь ласка, розійдіться! — звернувся, втрачаючи терпіння, молодий хазяїн готелю до юрби цікавих.

Каспар навіть і не поворухнувся. Він поглинав очима закордонні солом’яні корзини, дерев'яні коробки і оббиті залізом добротні скрині, що їх витягали слуги з карети і вносили до готелю.

Молодий хазяїн відштовхував од входу цікавих; люди неохоче розсіювались. Вони розходилися групами і обмінювалися фантастичними припущеннями з приводу візиту іноземця. Вони казали, що чорний, як смола, слуга-негр родом з тієї ж самої гарячої пустелі, звідки і Айгретта, мавпа пана міністра Шліффена, а може, з Індії — батьківщини чудового слона Теодора, який колись жив у звіринці і коштував Касселю дорожче, ніж гессенський надвірний радник.

Каспар здивовано озирнувся назад — хтось ляснув його по плечі. Молодий чоловік в окулярах, який нещодавно сидів поряд з кучером на козлах карети, стояв перед ним. Натовп уже розійшовся. Вони були самі біля готелю.

— Ти часом не скажеш мені, де я тут можу знайти дешеву квартиру, щоб переночувати? — В іноземця, якого Каспар тільки тепер міг добре розглядіти, була струнка постать і худорляве обличчя з тонкими рисами; розумна посмішка ховалася в куточках його рота.

— Чо… чо… — запнувся Каспар. — Чого… ви не зупинились в готелі «Рай»? Разом з Іншими?

— З тими? — Незнайомець кивнув зневажливо головою в бік в’їзду до готелю. — Я розмовляю французькою і англійською мовами і міг би там залишитись. Але я не відчуваю жодного бажання ще й далі виконувати роль секретаря і писаки. Я студент і хочу податися до Парижа, в Сорбонну.

Молодий чоловік відстебнув пряжку ранця, поверх якого стирчала шпага, і почав опоряджати свій одяг, що запорошився і пом’явся в дорозі.

— Досить з мене Брауншвейга і цієї подорожі, — трохи згодом, випроставшись, промовив він з гіркотою. — Краще гордо йти пішки, ніж покірно їхати. Ні, досить з мене бути прислужником у брудній справі, якою займається сер Фаукітт.

— Брудна справа… Сер Фаукітт, сказали ви? — раптом вигукнув Каспар. — Це ж, мабуть, Еммеріха… це англійський полковник Фаукітт?

— Так, полковник Фаукітт, англійський посередник, — підтвердив студент, здивований радісно-переляканим виразом обличчя Каспара. — Англійському королеві потрібне гарматне м’ясо для війни проти його американських колоній. Понад чотири тисячі рекрутів купив Фаукітт в Брауншвейзі. «Людське м’ясо куплено за кілька жалюгідних гіней! О милостивий боже! Німецьких найманців зганяють, як худобу, щоб вони боролися за деспотів проти людей, як їм нічого поганого не заподіяли і які не думають ні про що інше, окрім найсправедливішої справи в світі, — своєї свободи. І кожний феодал німецького регента охоче бере участь у цій огидній справі. Карл Брауншвейзький програв за картярським столом ціле село і поставив на карту півбатальйону солдатів за красиві ноги однієї танцюристки.

— Скажіть, а цей полковник Фаукітт… він приїхав у Кассель також для того, щоб купувати солдатів? — перебив його нетерпляче Каспар.

— Більше ні для чого іншого, мій хлопче.

— Ой… о боже! — скрикнув Каспар. — Тоді бідний Адам загинув! — І він розповів, відповідаючи на співчутливе запитання, що приключилося з його другом, рибалкою Вейраухом. Каспар був радий, що, нарешті, міг хоч з ким-небудь поділитися своїм горем, йому аж одлягло від серця і він відчув себе вже не таким безпомічним і самотнім. — І чого б нам було не піти іншою дорогою, щоб обминути цього вербувальника! — закінчив він зітхнувши.

— Не обминати їх, а зовсім усунути з свого шляху, це було б далеко вірніше, — запально промовив студент. — Ну чого відразу похнюпив голову? Можливо, ми ще знайдемо якийсь спосіб, щоб визволити твого друга. Ти пригадуєш, де знаходиться трактир із завербованими? Нам треба все добре обміркувати. — Він підбадьорливо засміявся. — Таких два хлопці, як ми!

Каспар відчув у себе під ногами твердий грунт.

— Ви підете зараз зі мною в «Золотий якір», там є дешева квартира, — запропонував він. — Під дахом, поряд з капітаном Еммеріхом є одна вільна кімнатка. Я побалакаю з хазяїном. Щождо харчів, то вам уже зовсім не треба буде турбуватись, — додав він з деякою важністю. — Адже ж я там за кухарчука.

Студент, лагідно подивившись на Каспара, не міг утриматись од сміху.

— Згода, мій хлопче, — сказав він.

Каспар крокував поряд з своїм новим знайомим, цілком захоплений ним. З гордим виглядом він ніс його ранець і шпагу і не віддав їх, коли той хотів йому допомогти. По дорозі йому раптом спало на думку, що він забув віднести листа хазяїна в борговий суд. Його рука ще міцніше стиснула ранець, а груди знову здавив важкий тягар. Але Каспар нічим не видав свого хвилювання. І, коли вони увійшли до готелю, його протеже зовсім не помітив, що хлопець знову чимсь стурбований.

— Зачекайте у прихожій. Я зараз же повернуся, — прошепотів хлопець і прослизнув у зал трактиру.

Каспар був приголомшений: в кімнаті, оповитій тютюновим димом, стояв різноголосий гомін, чулось плямкання багатьох ротів. Над усяке сподівання, у трактирі було повно людей. І відразу ж він потрапив на очі хазяїнові, який саме ставив дві дюжини пивних кухлів на стіл заможних завсідників.

— Гей, ти, шибенику, прийшов уже нарешті! — крикнув він владним голосом на хлопця. — Зітри стола! Копченої ковбаси, брауншвейзького он туди — для тих двох панів. А он і пан податний інспектор Гашке теж кличе тебе. Повертайся мені швидше!

В трактирі нарешті знову настало пожвавлення, і Гемпель був у своїй стихії. Не встигши навіть дізнатись, що викликало таку раптову зміну, Каспар під наглядом трактирника взявся лс роботи. Тепер зовсім не було ніякої змоги спитати хазяїна про квартиру для студента. Каспар робив своє діло і чекав слушного моменту.