— Краще б ти мені сказав це вчора увечері! — гнівно накинувся на нього фельдфебель. Ти ж взагалі завжди себе вважав за великого пророка. Сьогодні я й сам такий розумний, як і ти. Може, ти принаймні хоч зараз порадиш, що мені робити, га?

— Аякже, чому б і ні? — відказав Себіш. Якби я був на твоєму місці, я б не поводився з майбутнім офіцерським кухарем і своїм старим другом Себішем як із звичайним рекрутом. Це мало поганим кінчитися, так-так.

Кров ударила Kyпшеві в голову. Ще трохи, і обидва б назавжди посварились. Але Купш в останній момент все-таки стримався. Він уже зазнав немалої шкоди і мусив бути обережним.

Каспар потягнув студента в куток і прошепотів:

— Адам живий! Адам на свободі!

— Що? Звідки ж ти знаєш?..

Тоді Каспар розповів, як майстерно вміє Адам плавати.

— То він щасливо вийшов з цієї біди, — згодився Анзельм. — Коли його ще не виказав який-небудь селянин. Ти ж знаєш, що вони одержують одного дуката за кожного дезертира-рекрута, якого вони видадуть. Якщо ж вони дадуть якому-небудь дезертирові пройти через своє село, то все село буде оштрафоване. — Студент допитливо подивився на Каспара. — Але якщо Адам не повернеться назад… Гм, якщо йому пощастить… Хлопче, тоді ти знову втратив свого Адама… Але я залишуся з тобою, Каспаре, чи не так? — Анзельм по-дружньому поклав руку хлопцеві на плече.

Знову Каспар відчув, як сльози підступають йому до очей. Хвилювання останніх днів та годин і самотнє ув’язнення сильно вразили йото. Але віт ненавидів сльози і швидко змахнув їх рукавом.

Солом’яна постіль, на якій знову простягнувся фельдфебель Купш, цього разу в повному обмундируванні, шаруділа і тріщала. Втеча Вейрауха і задушені доги не виходили у нього з голови. Врешті, що хотів Себіш цим сказати: застережні заходи були не цілком надійними. Що ж можна було ще зробити? До якого б нового заходу ти не вдався, все одно хлопці додумаються, як би його обійти. Мішок з блохами легше охороняти, ніж непокірну партію рекрутів. А непокірними вони були всі. І навіщо тільки він залишив свою спокійну службу в ландграфській комендатурі і пустився на цю непевну авантюру! Купш зітхнув; змучений докорами, збентежений і роздратований, він всупереч всьому своєму бажанню не міг більше спокійно лежати, хоч і був страшенно втомлений. Найрозумнішим, мабуть, буде у цьому випадку відразу вирушити в дорогу, поки ще не трапилось якесь лихо, тим більше, що немає вже нещасних догів.

— Встати! Встати! Продовжувати марш. Швидше встати!

Але особливо ніхто не хотів поспішати. Замість того, щоб негайно піднятись, рекрути лише потягались, і навіть капрали, як здалося Купшеві, не виявляли бажання підкоритись йому.

Гнівно поводячи очима, бігав Купш сюди й туди і репетував, що вся партія за безладдя під час підйому одержить на сніданок лише хліб і воду.

Тоді відкрив рота одноокий рекрут, який до цього весь час мовчав. Нескладно він пояснив, що панові фельдфебелю може статить так, що він позбудеться ще одного чоловіка, якщо він, батрак Дібольд Шульман з села Гедра, не одержить свого супу.

— Бунт! — ревів Купш. — Я тебе навчу дисципліни!

Дібольд байдуже здвигнув плечима.

Купш був у нестямі; він схопив свій пістолет і ладен був покарати батрака для прикладу іншим.

Але підмайстер Зеекатц поспішив на допомогу Дібольду. Він пояснив фельдфебелю, що армія, як каже старе прислів’я, погано марширує на голодний шлунок, а це означає, що голодні солдати — погані солдати; певне, і пан фельдфебель хотів би похвастати своїми рекрутами, а не здати напівмертві страхіття, яких поперелякуються пани офіцери. Він цим хотів сказати не що інше, як: «Дотримуйтесь хорошого». Все це Зеекатц промовив, на подив рекрутам, цілком спокійно.

Навіть Себіш і Фріц Кляйнпауль лишили Купша напризволяще, бо і в них бурчало в животі. Фельдфебелю не залишилось нічого іншого, коли він не хотів усіх настроїти проти себе, як замовити на сніданок суп. І коли паруючий казан, нарешті, стояв на столі, Купш сам простежив, щоб усі добре понабивали собі черева, бо хазяїнові треба було заплатити повністю за весь суп.

Нарешті вирушили в дорогу. Над річкою хвилями ходила холодна імла. На небі ще сяяли крижаним блиском зорі. Більшу частину шляху до Цігенгайна вони ще минулого дня залишили позаду. Тепер дорога проходила через Швальмгрунд, в кінці якого стояла фортеця. Мета маршу була вже не так далеко, хоч її ще не було видно, і милі здавалися коротшими. Принаймні так здавалося Купшеві, якому робилося млосно від одної думки, як йому доведеться виправдовуватись за втрату в ешелоні. Невдача зробила його скромнішим. Він крокував, наче на ходулях, біля Себіша, який за ніч забув про свою злобу і був балакучий, як у минулі дні, коли вони сиділи за столом завсідників у «Золотому якорі». Він не міг нахвалитися благодатним краєм, в якому мав розташуватися їхній гарнізон, адже Швальмгрунд славиться своїм маслом і сиром.

— Так, так, мій любий Купш, коли б мені дали зараз кусок сиру, такого вже, як ти знаєш, добре видержаного, та до нього скибку селянського хліба і великий кухоль пива, то, друже, не знаю, чого б ще могла забажати моя душа!

— Але й смердить же страшенно цей швальмгрундський сир, та в цьому весь його смак, — погодився з ним фельдфебель.

— Мій дядько Вільгельм — він уже давно лежить у землі — умів якимсь особливим способом готувати сир. Ти мусив його або їсти або здалека обминати. Він поливав свіжий сир пивом, додавав до нього щіпку тміну і перцю і тримав його чотирнадцять днів в череп’яному горщику. А ти знаєш, Купш. сир був найкращим тоді, коли вже по ньому повзали черв’яки?

— Замовкни, — обірвав знову роздратований Купш його теревені, — у мене вже аж слина тече!

Якийсь критий віз, що сильно похилився набік, перегородив дорогу, і колона змушена була зупинитись.

— Гей, чоловіки, — закричав хрипкий жіночий голос. — Візьміться й допоможіть мені! Мій кінь злякався і поніс воза. Дишло зламалося, і його треба направити, а то ми стирчатимемо тут аж до страшного суду. — Літня жінка у ви-цвілій спідниці з червоного сукна навкарачки виповзла з-під воза.

Каспар згадав, що вже десь бачив це обвітрене мужоподібне обличчя. А й справді! Адже це була гостра на язик маркітантка, яка була в натовпі цікавих під час прибуття полковника Фаукітта в готель «Рай». А он там зверху на козлах сидить її юна небога і міцно тримає віжки. її білий чепчик сповз, обличчя пашить; якби непокірний білий кінь нарешті не зупинився, гарненька крихітка могла б полетіти сторч головою у рів.

— Тільки не хвилюйтесь, панночко, я зараз! — Два стрибки — і Каспар уже сидів на козлах, узяв віжки і подав дівчині хустку, яка сповзла з її плечей, коли вона злазила з воза.

Також і Дібольд поспішив сюди, схопив коня за недоуздок і оглянув із знанням справи пошкоджене дишло.

— Назад! — гаркнув Купш на обох.

Тоді стара, взявшись в боки, зміряла Купша з голови до ніг.

— Гей, кривоногий, нам також треба дістатись до фортеці. Теж мені, милий кавалер. Ці два рекрути краще знають, як личить себе поводити.

Але Купш закричав ще раз:

— Назад, хлопці! — Потім він пригрозив жінці: — Гляди, щоб з тебе не спав чепець, а то я подумаю, що ти солдат, і відлупцюю тебе!

— Вам би, звичайно, було б легше воювати з бабами! Покажи краще свою хоробрість там, де це буде потрібно. Але в бою ховаються такі хвальки, як ти. Я знаю цей сорт! Адже на своєму маркітантському возі я наче гренадер, брала участь у півдюжині кампаній. Ваші солдати такі ж добрі, як мої діти. А ви хочете їм заборонити виручити мене. Пхе, сором вам! — Щоки старої почервоніли, очі блищали.

— А жінка зубаста, так-так. — сказав Себіш тихо до Купша. — Послухай мене, краще не заводься з нею. З такими бабами краще не встрявати у сварку.

Купш відступив. Справді, над ешелоном наче тяжіла якась нещаслива зірка. Все йшло, немов заворожене. Засмучений, він сів почіпки на камені поблизу Рюбенкеніга, який примостився там уже раніше. Обидва стягли чоботи з наболілих ніг. Купшеві стало себе жаль: його великий палець напух і горів вогнем.