Вони мовчки дивились на Фульду. Чути було, як під берегом річки тріщить крига. Вейраух поклав у рот пучку жувального тютюну, сів на камені, спостерігаючи за водяними кругами, що утворювалися навколо волосінь Потім він перевів погляд на хлопця, на його дитяче веснянкувате обличчя з білявим чубком, на рот з ледве виступаючими широкими зубами, на допитливу верхню губу. Зворушений, він впізнав у хлопцеві, що захоплюється пригодами, самого себе, яким він був колись давно і так саме мріяв про героїчні вчинки і далекі подорожі.
— Ти повинен стати ще сильнішим, перш ніж тебе приймуть до племені Червоних Лисів, — промовив він після недовгих роздумів. — А тим часом тобі треба потерпіти в «Золотому якорі». Як починаючому «Червоному Лисові», тобі повинно перепадати тепер менше стусанів від хазяїна «Золотого якоря», як ти гадаєш? Сьогодні я піду з тобою. Мені треба побалакати з Гємпелем.
— Я зовсім не такий кволий, як здається на вигляд, ану лиш подивись, — сказав Каспар і напружив свої м’язи на руках. — Але якщо ти вважаєш за потрібне, я залишусь ще тут, — додав він зовсім тихо.
Вейраух був задоволений своїм влучним ходом і в думці дав собі обіцянку в майбутньому не так привабливо прикрашувати свої розповіді про пригодницькі мандрівки. Каспар і без того набив собі ними голову, і постала небезпека, що одного чудового дня він, чого доброго, втече світ за очі.
— Скільки тобі було років, коли ти вперше зустрівся з дикунами? — запитав Каспар після короткої мовчанки.
Рибалка відірвався од своїх думок.
— Двадцять.
— А ти дуже злякався, Адаме?
— Вони більше перелякалися, ніж я і мої друзі,— пояснив Адам Вейраух, посміхаючись. Його вже охопило нестримне бажання вигадувати фантастичні історії. — Вони прийняли наші коси за справжнісінькі хвости і лише дивувалися з того, що вони стирчать у нас на потилиці. У Західній Індії, щоправда, зустрічаються люди з короткими цупкими хвостами, які зовсім не згинаються, і ці нещасні створіння, щоб зручно сісти, завжди спершу мусять вирити яму для свого хвоста.
Рибалка, із задоволенням покручуючи кінці своїх чорних вусів, дивився на хлопця, який від благоговіння боявся навіть поворухнутись.
— Розкажи мені, як ви зустріли крокодила, — домагався Каспар знову через кілька хвилин.
— Го-го! Я знаю, що тобі хотілося б послухати цю історію. Ну, хай уже буде так. — Рибалка сплюнув коричньовий тютюновий сік в річку і почав — Одного разу, коли я з Прудкою Стрілою — ти ж знаєш мого друга, індійського вождя — ловили рибу в річці Міссісіпі в Америці, ми почули вдалині жалібні зойки людини. Ми сіли в човен і почали гребти понад берегом річки, уважно оглядаючи її. Зненацька нас щось штовхнуло, і ми полетіли сторчака у воду. Крокодил, який кричав, наслідуючи людський голос, щоб заманювати людей, наближався прямо до нас. Він роззявив свою пащу, з якої стирчала безліч гострих зубів. А моя рушниця впала у воду. Але вона мені все одно була ні до чого, бо звичайна рушнична куля не могла б просвердлити луску завтовшки у великий палець. На наше щастя, страховище від природи було таким незграбним, що ледве могло повертатися. Ми скористалися цим і швидко, шугаючи то вліво, то вправо, попливли до берега. Тим часом кілька червоношкірих почули шум і зняли тривогу. Вони поспішили до нас і почали влучати своїми отруйними стрілами в пащу страхітливої ящірки. Звір був дванадцять ліктів завдовжки — і гладкий, як бик. Наступного дня всі ми, Прудка Стріла, інші червоношкірі та я, їли його м'ясо з індійським зерном і солодкою картоплею. Це була справді поживна страва, а не якась тобі ріденька юшка.
Щось смикнуло за волосінь.
— Риба! Адаме! Риба! — тріумфував Каспар. Це був важкий окунь, і хлопцеві потрібно було чимало часу, щоб витягти його з води і зняти з вудочки. Коли ж він, нарешті упоравшись з цією роботою, підвів голову, Адам зник. Спантеличений Каспар витягнув голову над ополонкою, помітивши на якусь мить рожеву ногу друга, що раптом виринула на поверхню. Потім з-під крижаної води з’явився і сам Адам Вейраух — червоний, голий і засапаннй, як морж.
— А воно таки справді холодно, — сказав він, розкидаючи бризки на всі боки. Рибалка проробляв ці щоденні вправи з плавання навіть глибокої зими.
— От якби я вмів так плавати! Я вже думав, що ти залишився там назавжди.
— Не бійся, ці п’ять пальців у мене такі чіпкі, наче гак. — Вейраух розкотисто засміявся і напружив мускули. На його лівій руці закрасувалася синьоблакитна шлюпка з червоними вітрилами, що завжди викликала захоплення Каспара.
— Адаме, коли ти зробиш мені татуїровку?
— Не тепер, мій друже. — Рибалка зробив кілька гімнастичних вправ і видавив воду з чуба та вусів.
— Адаме, поглянь, он п’ятеро воронячих гнізд! Чи видряпаюсь я наверх, як ти гадаєш? — Каспар показав на безлисте дерево, яке стояло між густими заростями вербняку і проїжджою дорогою, на темне сплетіння гілок, що, здавалося, мерзли на вітрі. Позаду дерева піднімався вгору тонкий стовп диму.
— Вже час нам іти. Холодно. — Рибалка швидко одягнувся, в одну руку взяв вудку, а в другу — лозяний кошик.
Наближаючись до стовпа диму, вони раптом виразно почули чиюсь розмову, співи і сміх. Два чоловіки сиділи біля вогню: один з них молодий, в одязі підмайстра, а другий старший, вишукано одягнений. Обидва, як видно, були напідпитку; про це свідчив не тільки їх вигляд і голосні розмови, а також і дві порожні пляшки, що валялись на землі. Франт гучно вітав приріст компанії.
— Ну, як ловилося? — спитав він. коли рибалка і Каспар якнайзручніше влаштувалися біля вогню.
— Тут вся Фульда кишить рибою. — Адам вдоволено відкрив кошик Розпалене обличчя франта розтягнулося в задоволеній посмішці.— М-м-м-м. Плотва. Це непогана штука для гурмана.
Молодий чоловік підніс пляшку до рота і гльогаючи почав пити. Потім він і собі нахилився над лозяним кошиком.
— А чи не могли б ви, власне кажучи, по-по-по-подарувати нам кілька рибок? — видавив він насилу. Ніздрі його великого тонкого носа сіпались, коли він старався вимовити ці кілька слів.
Адам подивився в сірі очі хлопця, молоді легковажні очі, які йому сподобалися.
— А чому б і ні? — Він простягнув незнайомцям свій кошик.
— А чому б і ні? — повторив чепурун. Він узяв кілька рибин і поклав їх у жар. — І, будь ласка, випийте зі мною, випийте за те, щоб грошики не переводились.
З відвертою цікавістю розглядав Каспар обох. Його погляд перебігав з подертих черевиків підмайстра на його худорляві ноги в тоненьких штанцях, з дужих рук на засмагле обличчя, біляві кучері. Модний пан нагадував йому чимсь головного лісничого Кляйнпауля, одного з постійних відвідувачів «Золотого якоря», тільки Кляйнпауль, певно, ніколи не сів би біля вогнища разом з ремісником. Йому тепер уже здавалося, що незнайомець став приємнішим. Коли вся його гладка постать трусилася від реготу, Каспар теж не міг утриматись, щоб не сміятись.
— Ну, беріть же! Пийте! Не соромтесь! — припрошував привітний пан і простягнув рибалці пляшку.
— Не відмовлюсь. — Адам потягнув добрий ковток з пляшки і набрав повітря, щоб ще хильнути. — Добре зіллячко. — Він витер вуса. — Міцненьке. Аж обпікає.
— Я теж такої думки, — погодився підмайстер.
Тепер настала черга Каспара. Він радів з того, що незнайомець йому, наче дорослому, запропонував горілки. Хоч. правда, це йому не принесло жодного задоволення Але «Червоний Лис» з Касселя не міг навіть самому собі признатися в цьому, а не те, що чужим людям. Каспар приставив пляшку до уст, набрав повний рот горілки, щоб виграти час, і лиш тоді, набравшись духу, наважився ковтнути. Від горілки йому палило в горлі, в ніздрях, на очах виступили сльози. Потім на нього напав страшенний кашель, а чоловіки, дивлячись на це, качалися від задоволення по землі. І Адам, ляскаючи Каспара по спині, аж захлинався від реготу.
— Він ще молокосос, — сказав пан, теж хихикаючи.
Кров ударила Каспарові в голову. Тепер він лише чекав слушного моменту, щоб піти геть звідси разом з рибалкою. Але Адам зовсім не збирався йти.
