— Дюбук, дюбук, — сказав він, намагаючись щось пояснити і, глибоко затягнувшись, показав на люльку.
Блакитнувата хмаринка диму знялася в повітрі перед здивованими очима Каспара. A-а, то, певно, слово «дюбук» означало люльку, яку полковник мав звичку курити під час важливих нарад або напружених роздумів.
— Colonel Faucitt here? And…[4] От дідько, як же зветься капітан по-англійськи? Каспар ніяк не міг пригадати. — А, от що, — він узяв просто старий мундир Еммеріха з ліжка і приклав його собі до грудей.
Негр пильно подивився на нього і кивнув. Потім він поклав люльку обережно на підвіконня, поспішно задріботів до шафи і відчинив дверці з дзеркалом на внутрішній стороні. Каспар побачив ці-лий ряд барвистого одягу з оксамиту і шовку. Ряд здавався вдвоє довшим, бо відбивався у дверцях шафи. Це, певно, гардероб негр а. Але де ж має мешкати Еммеріх?
В той самий момент, коли Каспар думав про капітана, він почув Його владний голос. «Самбо! — кричав Еммеріх! — Самбо! Вина!» Але його голос доносився не з сусідньої кімнати. Очевидно, полковник Фаукітт мешкав з своїм новоспеченим ад'ютантом в якихось інших кімнатах, розташованих на тому ж поверсі.
Самбо, який саме хотів переодягтись, прислухаючись, підвів голову. А тоді похапцем зачинив шафу й побіг, чудно коливаючись, у сусідню кімнату. Потім одразу ж повернувся з графином для вина та чарками.
Тепер Каспар вирішив, що настав час діяти. Використовуючи весь запас знайомих англійських слів, Каспар спробував переконати малого, що йому слід було б одягнутися, а Каспар тим часом замість нього подасть на стіл вино. Але малий уже вирвався і шмигнув з кімнати. Треба сподіватися, що він не побіг скаржитись лакеєві на Каспара.
Хлопець занепав духом. Ой, коли й надалі всі нагоди пройдуть мимо нього так, як щойно ця, то лишається мало надії, шо йому коли-небудь пощастить спіймати Еммеріха. А що тоді? Каспар підпер голову руками і замислився. Ні, треба йому це якось інакше влаштувати, він повинен добитися з капітаном розмови наодинці. Ще дюбук був тут, і поки він тут… Каспар взяв річ між пальці.
І хоч він добре знав, що негаразд так робити, але раз несміло затягнувся. Потім боязко оглянувся на обоє дверей. Але його цікавість і охота до пригод були тепер, як і завжди, сильніші за страх і вагання. Він знову зробив затяжку, а слідом за нею ще одну, велику і глибоку. Від диму у нього аж сльози виступили па очах, але куріння вже починало йому подобатись. Каспар заплющив очі і напустив пахучого густого диму. У нього трохи запаморочилася голова, але це було зовсім непогано, а навпаки, приємно. Каспар ще раз узяв люльку і спокійнісінько задимів. Йому зробилося якось навдивовижу легко на душі. Він швидко оглядівся, прислухався… Потім побіг рішуче до дверей сусідньої кімнати і відкрив їх, навіть не постукавши.
Але в сусідньому приміщенні, що мало вигляд комори, нікого не було. Розчарування Каспара було приглушене тютюновим димом, і наступної ж хвилини він уже про все забув. Якраз у цей момент до кімнати вбіг лакей. Англієць страшенно квапився, щоб помітити настрій Каспара. «Hurry up!»[5] крикнув він, кинувши погляд на речі Еммеріха, а сам почав ритися в шафі. Почухавши за вухом, він сказав, що Фаукітт і Еммеріх зараз від’їжджають, і знову прожогом вискочив з мереживним жабо в руці. В дверях він мало не наштовхнувся на негра, що в цей час хотів вбігти до кімнати. Каспар, який саме знову схопив водяну люльку, перелякано випустив її.
Але у малого не було часу, і він нічого не помітив. Він нетерпляче рвонув дверці шафи, перерив весь одяг і, нарешті, вибрав зелений оксамитний сурдут, золотий тюрбан і накидку з коричньового сукна і поклав усе на крісло.
Каспар відчув у собі досі незнайому йому якусь дивну безшабашну впевненість. В той час, як він стежив з усмішкою за негром, який, присівши навпочіпки, почав нетерпляче розстібати свої черевики, в його голові промайнула неймовірна, навіть божевільна думка. Він побіг до дверей сусідньої кімнати, відчинив їх, просунув голову всередину і потім, обернувшись, крикнув схвильованим голосом: «Самбо! Глянь! Ой!»
Самбо запитливо підняв голову, випростався і підбіг до дверей. Каспар показав таємничим жестом на кімнату. Негр, нічого не підозріваючи, вскочив у неї. Тоді Каспар умить захлопнув двері і защіпнув їх на засувку.
З-за дверей чувся стукіт, крики, жалібні зойки. Але Каспар був невблаганний, хоч йому й дуже шкода було Самбо. Він похапцем зірвав свій одяг і швидко натягнув на себе зелений оксамитовий сурдут Самбо і коричньову накидку. Потім підбіг, до печі і намастив собі сажею з дверцят обличчя й руки. Нарешті він спробував насунути золотий тюрбан, але дивний головний убір ніяк не хотів сидіти на голові; до того ж його біляві кучері весь час по-зрадницькому вибивалися на лоб.
Та ось знову залунав ще голосніше, ніж перед цим, несамовитий лемент негра. Тоді Каспар, щоб заглушити крики Самбо про допомогу, почав співати на все горло пісню Червоних Лисів. Німецька пісня, яка доносилася з кімнати негра, напевне викликала б тривогу в готелі «Рай», тому краще він заспіває пісню, яку ніхто не розуміє. «Ма-ахіс хевіса, наєхьо! Наєхьо!» Індійська пісня надала йому мужності.
Раптом Каспарові видалося, ніби він, окрім несамовитого крику Самбо, чує ще й інший голос. Ага, це ж був лакей! Зверху сюди, здавалось, доносився його нетерплячий крик: «Самбо! Самбо!» А тепер пролунав також владний бас Еммеріха: «Куди подівся Самбо? Ми від’їжджаємо! Що це за шум зчинив там хлопець? Нехай поспішає і щоб не забув водяну люльку полковника!»
«Самбо! Дюбук!» вигукнув услід за цим лакей.
«Yes, yes, yes!»[6] Ще якусь мить Кас-пар затримався в кімнаті, збентежено подивившись на двері комори. «В крайньому разі він матиме що їсти і не помре з голоду», спробував він втішити себе. В душі він попросив вибачення у бідного негра і побажав йому, щоб він якнайшвидше визволився з свого полону.
«Сто чортів! Куди запропастився негр?» почув Каспар голос капітана.
«Осмілюсь доповісти, його вже покликали, — відповів хтось. — Піти ще раз подивитись?»
Охоплений страхом, Каспар перехилився через поруччя гвинтоподібних сходів і побачив поруч з Фаукіттом капітана Еммеріха при шпазі і шпорах; капітан нетерпляче ходив туди й сюди. Про те, що він міг би поговорити з Еммеріхом, навіть думки не могло бути.
— Sambo here![7] — опанувавши себе, вигукнув він зміненим голосом.
Еммеріх подивився наверх. Каспар закусив нижню губу і відскочив назад. Капітан, здавалося, аж кипів од люті, про що свідчив його почервонілий ніс.
Коли переодягнений кухарчук дійшов до останньої площадки сходів, він повернувся і спустився остатніми східцями задом наперед, щоб його не відразу ж впізнали. А чи не долітає сюди згори виття негра?
— Ну, нарешті, він уже тут! — пробубонів Еммеріх.
Тепер усе відбувалося надзвичайно швидко. Ось уже пани сіли в екіпаж. Кучер стримів на козлах, готовий до від'їзду. Лакей вказав удаваному негрові місце позаду на кареті і, низько вклонившись, попрощався з панами. Кучер ляснув батогом, коні рвонули і відразу ж пустилися риссю.
Каспар злякано оглянувся в бік готелю «Рай», але там уже не було нічого видно — скрізь тільки темрява та завірюха. В кареті, куди Каспар міг зазирнути через віконце, сиділи, нічого не підозріваючи, полковник та Еммеріх і з товариським виглядом розмовляли між собою. Каспар бачив тепер похмуре обличчя старого англійця зовсім близько. Він сягав капітанові ледве до грудей. Товсті щоки Еммеріха були яскравочервоні. Він кивав шанобливо, в той час як полковник Фаукітт, певно, щось йому пояснював. Але про що вони говорили, Каспар не міг зрозуміти. Нічого не було чути, крім гуркоту коліс, цокотіння копит та дзвону бубонців. Незабаром екіпаж виїхав з міста і покотив у напрямку до ландграфського замка. Коні побігли повільніше, бо дорога пішла на гору. Мимо потяглися засніжені вигадливі альтанки, кам'яні статуї богів, закриті клумби. В тьмяно освітленій оранжереї ще порався садівник. Крізь вогкі шибки Каспар бачив лаври та кущі олеандрів. Потім коляска в’їхала в могутню дубову алею. В кінці її виднілася з темряви сіра, яскраво освітлена споруда: замок ландграфа. Каспар затягнувся з водяної люльки і прислухався до ударів свого серця: воно стукало сильно, швидко. Приємне почуття якогось самозабуття огорнуло його… Екіпаж зупинився.
