Рюбенкеніг не заставив себе довго просити. Не встигли інші ще й рота розтулити, як він заспівав пісню вербувальника, переробивши її на свій лад.

Поки Рюбенкеніг співав, відчинилися двері і до трактиру зайшов студент. Його очі, що раптом зустрілися з поглядом розгойдувача, виражали цілковиту згоду з його словами. Рюбенкеніг підняв свій кухоль, махнув ним весело, але потім зупинився, спостерігаючи, що діється навколо. Головний лісничий підійшов до столу і потягнув червононосого в куток: «Я дядько Фріца. Головний лісничий Кляйнпауль з маєтку Шліффена».

Вербувальник дуже уважно оглянув пана Кляйнпауля. Він кинув погляд на сукняний сюртук, на якому красувалися срібні гудзики завбільшки з таляр, на нові короткі штани із замші, чудовий трикутний капелюх і на сите суворе обличчя під ним і вирішив, то має справу з людиною неабиякою.

— Гарткнох, — відрекомендувався він, — з вербувального бюро капітана Ромштедта, у Вальдау.

Далі розмова велася півголосом так, що Рюбенкеніг тільки часом міг розібра ти кілька слів.

— Так як для вас, пане головний лісничий… я плачу вам зараз… рівно сім… готівкою.

— Це не погано… Так, англійці на війну мають багато грошей… За це… З цим уже можна погодитися… Так, звичайно, Фріц вам допоможе під час відправки… розуміється на мушкетах… так, так… дог… заспокоївся.

Фріц Кляйнпауль стояв позаду дядька і намагався збагнути, що воно за переговори ведуться відносно його голови. Але дядько весь час навмисне повертався до нього спиною.

— Ох, розтікаються гроші з рук! — почав бідкатися вербувальник. Він витяг гаманець з оленячої шкури, поліз туди і, відрахувавши, поклав на руку головному лісничому кілька монет. Перш ніж сховати їх, пан Кляйнпауль подзенькав кожною монетою, чи вона не фальшива. Потім підійшов з вербувальником до столу і підписав якимись кривульками замість літер договір про вступ Фріца на військову службу,

— Баста, і піском посилано, — співучим голосом протягнув вербувальник, згортаючи папір. Криваву угоду було укладено.

Фріц схопив головного лісничого за куртку.

— Гроші… дядьку, це мої гроші.

Пан Кляйнпауль швидко обернувся.

— Чи бачили ви таке! Пане Гарткнох, отак вирошуй дітей на свою голову! — Головний лісничий, скрививши рота, недоброзичливо дивився на свого небожа.

— Ану, не зчиняй галасу, малюк, — намагався вербувальник заспокоїти схвильованого хлопця. — Дядько збереже їх для тебе. Чи ж неправду я кажу, пане головний лісничий? По руках! — Він схопив Фріцову руку і повернув її, наче коромисло насоса. — Отак і треба. Це я розумію. А коли ти повернешся назад, ти приїдеш в колясці. І запевняю, в тебе буде гаманець, повний золота.

— Справді? Ох, що ж тоді скажуть всі у Віндгаузені? — Фріц притис велику червону руку до щоки.

— А тепер не журись. Тепер ти рекрут Фріц і повинен бути веселим! Вербувальник подав Фріцові кухоль і цокнувся з ним. — На здоров’я, камерад.

Губи Фріца Кляйнпауля затремтіли.

— Ура! — вигукнув він плаксивим голосом.

— Хай живуть наші герої! Хай живе родина Кляйнпаулів! — крикнув фельдфебель Купш. — Тільки боягуз може залишитись при такій оказії вдома!

— Всі на війну в Америку! — загорлав Себіш. — Проти бунтарів! За перемогу короля Георга!

— Ура! Ура! Ура! — лунало від столу почесних відвідувачів.

— Гей, ти що ж, забув про мене? — гукнув студент до кухарчука; і тут же подумав, чи не краще було накивати п’ятами із «Золотого якоря».

Каспар, роблячи розпачливі знаки, зник у кухні слідом за хазяїном, який саме загадав йому щось зробити.

Вербувальник вихилив свій кухоль і знову із запалом взявся до своєї справи.

— Хто в своєму серці має хоч крихту честі і любить свою батьківщину, тон наслідуватиме приклад цього славного юнака, — крикнув він, поклавши руку на плече Фріца. — Не завадило б і тобі взяті з нього приклад, — звернувся він роздратовано до Рюбенкеніга. — І не сором тобі, ти, собако?

Рюбенкеніг підвів голову, здивований раптовим недружелюбним тоном.

— Анітрохи, — спокійно кинув він у відповідь. — Ви дієте, як пекар: він теж садить хліб у піч, а сам залишається зовні. А я повинен іти кудись і дати себе убити? За віщо ж це?

— А хіба я тобі не пояснював, що я вербую солдатів? Хіба я не частую тут тебе ось уже протягом кількох годин, негіднику ти? Хіба я не казав тобі про американську війну? Га? — Гарткиох, розгнівавшись, змів рукою на землю тарілки, блюда і кухлі. Собака, стривожений брязкотом, виліз з-під столу і оглушливо загавкав.

— Ти собі балакай, а я слухатиму, — сказав непохитно Рюбенкеніг. Сумно дивився він на калюжі, що були на підлозі.— Шкода такого хорошого пива. Було ще добрих півкухля. Ну гаразд, з тепер я піду.

— Та що ж це таке! — вигукнули Купш і Себіш, одразу ж ставши на бік вербувальника. — Тепер іти, коли вже стільки зжер. Ні, цього не буде.

Червононосий, підбадьорений підтримкою, заступив дорогу Рюбенкенігу.

— Залишишся тут і підпишеш!

— Тебе, мабуть, укусила скажена собака! — буркнув Рюбенкеніг і розгублено подивився навкруги, шукаючи допомоги. Але пани за столом для почесних відвідувачів грали в пікет і робили вигляд, нібито нічого не чують і не бачать, а хазяїн спокійно мив посуд. Тільки студент по-дружньому глянув на розгойдувача. Але що він міг вдіяти проти всіх інших!

— Залишишся тут! — заревів вербувальник знову і міцно вп’явся в руку товстуна. Фріц Кляйнпауль кинувся І став біля вербувальника Той похвалив його: — Вірно, Фріц! Завжди підтримуй начальника і не помилишся: ніч ще не мине, як станеш капралом!

Прищуватий Фріц стояв урочисто, немов статуя бравого солдата, і тримав Рюбенкеніга за комір.

— Ой, — раптом зойкнув той Із жахом. Люто загарчавши, дог укусив його за ногу.

— Не репетуй, друже, — порадив вербувальник. — Краще послухай- якщо я тільки захочу, я можу відправити тебе в каторжну тюрму за твої ворожі висловлювання проти держави

Рюбенкеніг перелякано подивився йому в очі — чи це жартує він, чи серйозно.

— Для цього цілком досить того, що цей бунтар казав про папа міністра і його мавпу, — підтвердив Купш.

— От бачиш, — злобно сказав вербувальник. — Ну, це я те й так дужо милостивий до тебе. Коли ти тут внизу поставиш своє ім’я, все буде забуто. Ну? — Він випустив Рюбенкеніга, витяг папір з кишені і поклав його на стіл. — Ану, давай, пиши вже…

Рюбенкеніг сів, коліна його тремтіли. Підперши голову обома руками, він почав читати по складах, тяжко зітхаючи, контракт про вступ до солдатів.

— Ну?! — Вербувальник встромив у його руку стебло пера. — Ну, швидше підписуй!

Студент весь час ледве стримував себе Глибоко вражений такою страшною несправедливістю, він не міг довше знести того, що відбувалось перед його очима.

— Зупиніться, не підписуйте! — крикнув він, бо товстун якраз уже поставив перо на папір. — Це ж просто крадіжка людей.

Каспар, який почув це з кухні, підскочив до студента.

— Бережіться! А то й вам буде те саме, — прошепотів він.

— Ого, пан сумнівається в справедливості графа? — загарчав вербувальник і зірвався з місця. Його червоний ніс горів. — Цього не можна стерпіти!

В трактирі запанувала загрозлива тиша.

Студент гірко засміявся:

— Хто хоче бачити справедливість графа, нехай лиш ознайомиться з газетами і наказами. Там він знайде зовсім протилежне.

Навперебій залунали обурені вигуки:

«Що там розуміє цей чужий писака?», «Ми його зовсім не знаємо», «Якийсь невідомий приїжджий».

Вербувальник засунув руку в кишеню сурдута і витяг кишеньковий пістолет. У супроводі Фріца Кляйнпауля він підступив до студента. Відвідувачі «Золотого якоря» засопіли в напруженому чеканні. Вербувальник закричав: