Усього протягом 1918 р. школа встигла здійснити три випуски старшин. Перший із них, найбільший, почав свою роботу за часів Центральної Ради (наприкінці березня), а закінчив — при гетьмані П. П. Скоропадському (наприкінці травня). Під час Гетьманського перевороту начальник школи генерал Максимів особисто їздив до Скоропадського та переконав його, що школа — аполітичний військовий заклад, створений винятково для потреб Української армії. Однак на перший випуск старшин школи гетьман не прибув, і він відбувся без особливих урочистостей. Загалом зі складу школи було випущено 763 старшини 1-го випуску — до Волинського, Подільського та Київського корпусів — відповідно до плану, передбаченого ще військовим міністром Центральної Ради Олександром Жуковським.
Відповідно до знайденого в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України документа, за станом на 1 травня 1918 р. випускникам 1-го випуску надавалися такі вакансії{152}:
| | | Київський корпус | Подільський корпус | Волинський корпус |
| | Піхота: |
| 1 | Курінних | 5 | 5 | 5 |
| 2 | Сотенних | 85 | 85 | 85 |
| 3 | Півсотенних | 113 | 113 | 113 |
| 4 | Хорунжих | 17 | 17 | 17 |
| | Гарматні частини: |
| 1 | Командирів батарей | 2 | 1 | |
| 2 | Старших старшин | 4 | 4 | 4 |
| 3 | Молодших старшин | 11 | 11 | 11 |
| | Кіннота: |
| 1 | Помічників к-ра полку | | 1 | |
| 2 | Півсотенних | 4 | 3 | 3 |
| 3 | Сотенних | 4 | 4 | 4 |
| 4 | Хорунжих | | 1 | |
| | Саперні частини: |
| 1 | Сотенних | 6 | 6 | 6 |
| 2 | Півсотенних | 4 | 3 | 3 |
| 3 | Хорунжих | 2 | 2 | 1 |
2-й випуск школи, в якому нараховувалося 283 старшини, відбувся б серпня 1918 р. Семен Левченко згодом писав:
«Другий випуск, відбувся урочисто — після муштрових, гімназичних вправ а також параду, які відбулися біля приміщення школи. Парад прийняв військовий міністр Олександр Рагоза. Кожний випускник отримав по 300 карбованців, потому всі були запрошені на гетьманський обід. Одночасно з полків почалися з’їзжатися старшини для навчання на черговому курсі, але це був виразно малоросійський елемент»{153}.
До спогадів Левченка додамо, що обід випускників школи у гетьманському палаці було знято на кіноплівку, нині відому й часто використовувану в різних документальних фільмах.
2-й випуск старшин було розподілено по частинах української армії таким чином:
— до III Херсонського корпусу — 55 старшин,
— до V Чернігівського корпусу — 58 старшин,
— до VI Полтавського корпусу — 57 старшин,
— до VII Харківського корпусу — 56 старшин,
— до VIII Катеринославського корпусу — 57 старшин{154}.
Третій випуск старшин значно відрізнявся від перших двох. Він, як зазначав Семен Левченко, складався переважно з російськомовних слухачів — молодих старшин-українців, які у своєму загалі не мали нічого спільного з українським військовим рухом 1917 р. Слід зазначити, що загальнополітична ситуація за часів Скоропадського зумовила повернення викладачів, які раніше намагалися розмовляти українською, до вживання російської мови. Генерал Всеволод Петрів, який восени 1918 р. працював у Головній Шкільній Управі, так згадував про школу того часу:
«Інструкторська Школа Старшин, основана ще за Центральної Ради, містилась в будинках бувшого “Інженерного Училища” на Звіринці і її кадри мали перетворитись у кадри 1-ї Спільної Юнацької Школи в якій я мав бути помічником начальника штабу, тому склад її та настрої в ній знав я прегарно. Склад тих фахових старшин, яких вчили в цій школі, був на 60 % російський — психологічно, хоча понад 50 % було українців в значінню територіальнім. На чолі школи стояв російський генерал, з походження донський козак, який пізніше зі своїм курінним командиром та двома сотенними опинився в армії Денікіна. Цей кермуючий склад старшин був уже майже рік на службі, а тому, хоча зовнішно зукраїнізувався — навчившись дещо мови та української історії — але, що носив у душі, свідчить найкраще те, що підчас повстання проти гетьмана половина його перейшла на “общепонятну” й було безліч непорозумінь на національному ґрунті з т. зв. змінним складом.
Змінний склад Інструкторської Школи — це були ті старшини воєнного часу, які пішли продовжувати службу в українській армії, тому був це майже виключно український елемент. Багато з них було вже в українських революційних організаціях, але метода виховання, що прищеплювала тямку “аполітичності” армії, дисципліни й послуху, довела до того, що під час повстання проти гетьмана школа ця боролась завзято проти українських військ Директорії поруч з російськими контрреволюційними відділами. Аише повільно розвивався в ній процес усвідомлення, який привів до того, що 14 грудня Школа виконала мій наказ: покинула фронт та визнала нову владу, якої ще не було в Києві. До цього поступку Школи причинилось і те, що з початком повстання все в ній було виарештоване, і що до Школи порадив я вступати тим старшинам Гордієнківцям, які залишились без праці в Києві. Мені пощастило влаштувати там 17-ох хлопців.
Інструкторська Школа працювала багато й технічно надзвичайно гарно підготовляла старшин»{155}.
