— Для чого це? — поцікавися він, даючи зрозуміти — без його дозволу ніхто нікого не вкраде, а дозвіл на викрадення він давати не збирається. — Куди?

— Там, — кивнув Комаровський кудись у дальній куток, — є окремі кабінети. В одному з них сидять люди, причетні до мого проекту. Я хочу просто зараз показати їм діамант, який я знайшов у цьому місці. Вашу дружину, Максиме, це вона діамант, — уточнив він тоном, який означає «пояснюю для особливо тупих». — До речі, молоді люди, там є жінка, яка погодилася втілити в цьому проекті образ королеви-матірі. В класичному сюжеті Анн і Сержа Голон такого персонажа не було. Але я сам собі класика, ви ж мене розумієте?

Аби не здаватися абсолютним бевзем, Бойко кивнув. Насправді він опинився у дуже невигідній позиції: жодної з книжок про пригоди маркізи Анжеліки Максим не читав, навіть кіноепопею за їх мотивами ловив лише уривками по телевізору. Так що висхідного матеріалу не знав абсолютно і не дуже-то й хотів.

Тим часом Артур Комаровський уже форсував події на всіх обертах.

— Три секунди, Максиме! Якщо вона схвалить мій вибір, вважайте — все! Контракт у вашої дружині в сумочці! Знаєте, скільки за це платять?

Бойко не знав. Зате Ірина точно здогадувалася, який шанс у жодному разі не можна втрачати. Вона рішуче піднялася, і, вже повністю довіряючи новому знайомому, під розгубленим поглядом Бойка впевнено взяла Комаровського під руку. Під супровід живої музики стильний митець і білявка в ефектній сукні пройшли через весь зал до до VIP — кабінеті і зникає за дверима одного з них.

У цей самий час решта відвідувачів ресторану далі відпочивали, навіть не підозрюючи, які пристрасті тут і зараз розгоряються.

Аби хоч чимось себе зайняти, Бойко підійшов до бару, замовиви собі сто грамів горілки і, не спускаючи очей дверей VIP-кабінету, сьорбнув з чарки.

Ірини не було хвилин п'ять. За цей час Бойко примудрився розтягнути сто грам на три ковтки. Нарешті вона вийшла, покрутила головою, шукаючи чоловіка, помітила, підійшла до стійки. Коли наблизилася впритул, Максим побачив, як палахкотять її очі.

Бойко жодного разу не писав у «Фокусі-плюс» про людей, які зустрілися з інопланетянами. Цю ниву благодатно орав Сєва Присяжний. Отже, Максим жодного разу не бачив свідків приземлення чи, навпаки, відльоту марсіан або мешканців інших планет Сонячної системи. А значить, не міг описати виразу облич ціх людей. Але, побачивши вираз обличчя Ірини, він відразу зрозумів, що ці обличчя можуть виражати.

Одночасно подив, безмежне щастя і сумнів у справжності всього побаченого.

— Ну? — тільки й спромігся вичавити з себе Максим.

— А? — Ірина ніби не чула.

Бойко провів перед її обличчям рукою раз — потім другий, клацнув пальцями:

— Гей, ало? Ти де там?

— А-а-а…, — Ірина нарешті наче прокинулася, ніби вийшла з якогось гіпнотичного трансу. — Такого не буває, Макс.

— Чого не буває? — не зрозумів той.

— Такого не буває… Щоб за один звичайний вечір стільки всього… Ті клоуни, Бім і Бом, з їхніми пророслими пляшками, повний ідіотизм… Потім Артур Комаровський, сам Артур Комаровський… І нарешті… Знаєш, хто там з ними сидить? Із ким я, Ірка Бойко, в дівоцтві — Супруненко, буду в одній студії фотографуватися?

— Значить, ти вже готова фотографуватися? І прямо там контракт підписала?

— Контракт — пізніше, зі мною зв'яжуться. Бойко… Максику… Там Алла Пугачова!

А ось так виглядає німа сцена.

— Де Алла Пугачова? — перепитав Бойко.

— Там, — Ірина показала пальцем на кабінетик, з якого щойно вийшла. — Вона приїхала в Київ спеціально для переговорів. Про її приїзд не знає ніхто, тим більше — журналісти, проект тримається в секреті! Великий секрет Комаровського! Я буду позувати фотографу в одній студії з Пугачовою. Ми будемо в одному кадрі, Максику!

Аби якось прийти до тями, Бойко замовив ще сто горілки, цього разу перехилив одним махом.

— Значить, так, — промовив він, акуратно поставивши чарку на стійку. — Я зараз розплачуся, і пішли звідси. Досить на сьогодні приємних сюрпризів і цікавих знайомств.

— Макс, — Ірина, здвалось, далі лишалася в паралельному світі. — Він мені подзвонить.

— Хто?

— Артур Комаровський.

«Дожене і ще раз подзвонить», — мало не вирвалося в Бойка. та він учасно стримався: не хотів сваритися.

— Макс, я бачила Пугачову!

«А я Леніна. В гробу», — ледь не зірвалося з кінчика його язика, та замість цього Бойко сказав:

— Взагалі, на нас ще сауна чекає.

І не тільки сауна.

На них, розімлілих і розпарених, чекало широченне ліжко, про яке Ірина давно мріяла, та навіть якби мала змогу купити його, все одно б не купила: його ж треба не просто спробувати вмістити в їхній спальні, а й спробувати занести до їхньої квартири. Для цього потрібно зробити спробу заперти таке ліжко в пасажирський ліфт, бо вантажного в їхньому будинку не передбачено проектом. Словом, чим так мучитися, краще з таким не заводитися.

Коли потім, після всього, Ірина притулила голову в чоловіка на плечі, а Максим відсторонено пестив її волосся, дружина проговорила:

— Як думаєш, мені варто міняти роботу?

— Для чого?

— Контракт із «Комаром» — це серйозно, — Ірина заворочалася, вмощуючись зручніше. — Ти навіть не розумієш, наскілки серйозно. Уявляєш, я — в шоу-бізнесі!

— Не уявляю, — чесно признався Бойко.

— Побачиш: фотосесії, проекти, пропозиції… Мої дівки луснуть від заздрощів! Бач, яка в тебе дружина золота!

— Просто безцінна, — погодився Бойко. — Правда, в контракці все одно напишуть суму…

Іра жартома стукнула його кулачком.

— Касторка ти, Бойко…

— Не знаю, що там з Комаровським цим у тебе вийде, — розмірковував далі Максим: — Але на роботу і правда можеш, мабуть, не ходити. Незалежно від контаркту.

Наставав головний момент — момент існити. Бойко напружився, сподіваючись, що розслаблена Ірина цього стану не помітить та не відчує. Схоже, надії справдовувалися.

— Не треба тобі робота, — повторив він. — Хіба в Комарвського в агенції час від часу. Для розваги.

— Це ще чому?

— Дружини мільйонерів у всіх країнах світу не працюють. Хіба розважаються, позуючи для журналів.

Ірина підвелася на лікті. Потім сіла.

— Хто дружина мільйонера?

Максим Бойко зітхнув — пора.

— Мабуть, день сьогодні такий — день сюрпризів. Я насправді запросив тебе сюди не лише помиритися, хоча мир між нами — для мене, Іро, головне, — його голос звучав урочисто. — Я хотів скзати тобі цю новину у відповідній обстановці. Я не знав, що все так співпаде… Ну, що один вечір принесе стільки сюпризів. Мій сюрприз у порівнянні з пригодами цього вечора спрді дрібничка.

Ірина мовчала. Вон просто не знала, що гворити і чи треба щось говорити.

— Коли я сказав тобі про знайдений скарб, я не жартував. Я справді знайшов скарб, Ірино. Я знайшов мільйон.

Нижня щелепа Іри Бойко попри її волі повільно опустилася.

Простягнувши руку. Максим легенько закрив ї рота.

— Тільки відразу прошу тебе про дві речі, кицю. В світлі останніх подій. Про які я навіть згадувати не хочу… Будь розумна, добре?

Ірина, не знаючи, що відповісти, просто кивнул, погоджуючись: дурними тепер точно бути не треба.

— По-перше, кицю, не розпитуй мене, де я знайшов скарб і за яких обставин. Головне — він є, такими речами не жартують, і я тобі обов'язково цей мільйон покажу. Хай пройде якійсь час. Друге і головне, — Максим глибоко вдихнув і видихнув разом із повітрям: — Нікому. Нічого. Не кажи. Постарайся, Іро. Хоч деякий час. Зможеш?

Ірина Бойко змогла тримати язика за зубами.

Більше того — вона буквально виконала чоловікове прохання: нікому нічого не казала деякий час. Бо дві години — дійсно «деякий час». За ці дві години вона встигла прийти до тями, знайти в холодильнику пляшку шампанського, випити з чоловіком по келиху, ще раз зробити секс, а потім Максим повернувся на бік і заснув.

Ще якійсь час після того, як він рівно засопів, Ірина лежала на спині, дивлячись у стелю.