Зедд притиснув її голову до своїх грудей.

— Моя дочка теж весь час так говорила. Саме ці слова, «ніби разом зі мною в моєму тілі крокує смерть».

— І як же вона витримала стільки років? Зедд зітхнув:

— Коли Даркен Рал її згвалтував, я розумів: якщо він дізнається, що вона жива, неодмінно з'явиться за нею. Так що вибору не було. Мені важливіше було захистити її, ніж дістатися до Даркена Рала. Тому я відвіз її в Серединні Землі. Там і народився Річард. І тут у неї з'явився ще один привід ховатися. Не можна було допустити, щоб Даркен Рал пронюхав про сина. Так що їй довелося терпіти.

— Стільки років! — Келен здригнулася. — Я б не змогла. Як же вона це винесла?

— Ну, по-перше, у неї не було вибору. По-друге, вона потім сказала, що з часом частково звиклася і їй стало не так погано, як було на початку.

Всі відчуття з часом притупляються. Ти теж звикнеш, і, сподіваюся, тобі не доведеться прожити так все життя.

— Я теж звикну, — зітхнула Келен. Полум'я висвітлювало худорляве обличчя Зедда.

— Ще вона казала, що поява Річарда полегшила їй життя.

При згадці про Річарда серце Келен на мить завмерло. Вона заусміхалася.

— Ось це точно! — Вона повисла у Зедда на руці. — Його поява напевно полегшить життя і нам! Він скоро буде тут. Ніщо не може йому перешкодити. Він з'явиться найпізніше через два тижні. Добрі духи, як я зможу чекати так довго?

— Ти така ж нетерпляча, як і він, — засміявся Зедд. — Ви відмінно один одному підходите! — Він погладив їй волосся. — Тепер твої очі виглядають набагато блискучіше, мила!

— Коли приїде Річард і ми почнемо возз'єднання Серединних Земель, ти зможеш зняти з мене чари уявної смерті. І у Серединних Земель знову буде Мати-сповідниця!

— Я теж з нетерпінням цього чекаю. — Келен насупилася.

— Зедд, але якщо ти, як збирався, поїдеш на зустріч з королевою Катрін, а мені знадобиться зняти чари, то що мені робити?

Зедд подивився на вогонь.

— Нічого. Якщо ти скажеш, що ти — Мати-сповідниця, народ повірить тобі не більше, ніж Джебр, проголоси вона Матір'ю-сповідницею себе. Чари не спадуть, якщо ти просто скажеш, хто ти така.

— Тоді як їх зняти?

— Це можу зробити тільки я, — зітхнув Зедд. Келен раптово злякалася, що їй доведеться вічно залишатися під впливом чар, якщо з Зеддом небудь відбудеться. Але вголос вона цього не сказала.

— Але напевно повинен бути ще якийсь спосіб! А Річард?

Зедд похитав головою:

— Навіть якщо б Річард був повністю навченим чарівником, він все одно не зміг би цього зробити. Тільки я.

— І це єдиний спосіб?

— Так. — Він зазирнув їй в очі. — Хіба що хтось інший, хто володіє даром, здогадається, що ти — це ти. Якщо така людина зрозуміє, хто ти насправді, і виголосить твоє ім'я вголос, чари спадуть.

На це навряд чи варто було розраховувати. Келен відчула, як тане надія.

Присівши навпочіпки, вона поворушила дрова у вогнищі. Єдиний спосіб позбутися чар — умовити Зедда, а він явно не має наміру нічого робити, поки не вважатиме за потрібне.

Як Мати-сповідниця вона не могла наказати чарівникові зробити те, що сама вважала неправильним.

Келен дивилася як розлітаються іскорки. Раптово на душі у неї стало легше. Скоро приїде Річард і все налагодиться. Поруч з Річардом їй буде ніколи думати про чарах. Вона буде дуже зайнята поцілунками.

— Що ти хихикаєш? — Запитав Зедд.

— А? Ні, нічого. — Піднявшись, Келен витерла руки об штани. — Піду перевірю пости. Може, холодне повітря виб'є в мене з голови думки про це закляття.

Холодний нічне повітря дійсно пішло їй на користь. Зупинившись на крихітній галявині біля будинку, Келен глибоко вдихнула. Приємно тхнуло димком. Вона згадала попередні дні, коли у неї крижаніли руки і ноги, вуха горіли від холоду, з носа текло і вона мріяла про дим, тому що дим означав тепло багаття.

Келен пішла по полю. Вона дивилася на зірки, пара від її дихання повільно вилася в повітрі. По всій долині мерехтіли крихітні багаття. До Келен долинули голоси сидячих біля вогню солдат, і вона зраділа, що цієї ночі вони теж гріються біля вогню. Скоро вони будуть в Ебінісі, а там влаштуються як годиться.

Келен зробила ще один глибокий вдих, намагаючись забути про чари. Небо було усипане зірками, немов іскорками від величезного багаття. Цікаво, чим зараз зайнятий Річард? Мчить щодуху або спить? Вона сумувала без нього, хотіла, щоб він скоріше приїхав, і в той же час бажала, щоб він виспався гарненько. А коли він нарешті приїде, вона буде спати в його обіймах. Від цієї думки вона посміхнулася.

Раптово зірки закрила якась тінь. Келен насупилася. Але майже відразу зірки знову засяяли. Може, їй здалося? Напевно, здалося, вирішила вона.

І тут почувся глухий удар, наче щось велике вдарилася об землю. Але ніхто не підняв тривоги. Це могло означати тільки одне. Руки Келен раптово вкрилися гусячою шкірою, і цього разу не від чар уявній смерті.

Вона вихопила кинджал.

У темряві блиснули смарагдові очі. У невірному світлі місяця і зірок Келен побачила величезну фігуру, що зробила крок до неї. Вона хотіла закричати, але голос не слухався.

Товсті губи звіра піднялися, і перед нею у всій своїй красі постали значні ікла. Келен зробила крок назад. Вона з такою силою стискала ручку кинджала, що пальцям було боляче. Головне — не піддаватися паніці, сказала вона собі. Навіть якщо кричати, ніхто не почує. А якщо й почує, все одно не встигне добігти.

Судячи по розміру, перед нею був короткохвостий гар. Напевно короткохвостий. Вони найкмітливіші, самі здоровенні і найнебезпечніші.

Добрі духи, ну чому це не довгохвостий?

Келен заворожено дивилася, як звір щось смикає у себе на грудях.

Чому він тут? І де його криваві мухи? Гар подивився вниз, потім на неї, потім знову вниз. Очі його виблискували грізним зеленим світлом. Губи звіра піднялися вище, він видав якийсь горловий звук.

Очі Келен розширилися. Не може бути! — Гратч?

Гар почав підскакувати на місці, підвиваючи від захоплення і ляскаючи крилами.

У Келен від полегшення підкосилися коліна. Прибравши кинджал у піхви, вона обережно наблизилася до величезного звіра.

— Гратч? Гратч, це ти?

Гар з натхненням закивав своєю потворною головою.

— Гррратч! — Голосно прогарчав він і обома лапами вдарив себе в груди. Гррратч!

— Гратч, тебе Річард прислав? При згадці Річарда гар ще відчайдушніше замахав крилами.

Келен підійшла ближче.

— Тебе послав Річард?

— Гррратч люююб Раааач-ааарг!

Келен моргнула. Потім вона згадала, як Річард розповідав, що Гратч намагається говорити, і розсміялася.

— Келен теж любить Річарда! — Вона постукала себе в груди:

— Я Келен, Гратч. Я дуже рада тебе бачити!

Несподівано гар кинувся вперед і згріб її в волохаті обійми. Келен ахнула.

Першою думкою було, що він переламає їй всі кістки, але гар виявився напрочуд обережним. Келен теж постаралася обійняти звіра, але не змогла обхопити і половини його тулуба.

Ніколи Келен не думала, що здатна на таке, але зараз вона ледь не заплакала, бо Гратч був другом Річарда, і Річард послав його до неї.

Гар обережно поставив її на землю і почав уважно роздивлятися.

Потім він простягнув пазуристу лапу і провів Келен по волоссю. У відповідь вона посміхнулася і погладила його по шерстистому боці. Гратч задоволено курликнув.

— З нами ти в безпеці, Гратч! — Сказала Келен. — Річард мені все про тебе розповів. Я не знаю, як багато ти розумієш, але ти серед друзів.

Його губи знову розсунулися, оголивши ікла, і Келен раптом зрозуміла, що гар усміхається. Ця посмішка була найпотворнішою з усіх, що Келен доводилося бачити у своєму житті, але разом з тим і самою невинною. Хто б міг подумати, що гари здатні посміхатися? Ось це дійсно чудо!

— Гратч, тебе прислав Річард?