— Дякую за мудру пораду, сестра, але я досить уважно вивчила дану справу. Немає сенсу копати колодязь в сухому місці. Спека збільшиться, але вода не з'явиться.

На мить сестра Філіпа втратила свою звичайну незворушність.

— Але, аббатиса… Як ще з'ясувати, чи готовий вихованець до того, щоб зняти з нього Рада-Хань. Спосіб, який зараз застосовується, — єдиний з можливих.

Пробігши очима черговий звіт, Верна скривилася і, відклавши його в бік, цілком перенесла увагу на радницю.

— Скільки тобі років, сестра? Темні очі сестри Філіппи не висловили нічого.

— Чотириста сімдесят дев'ять, аббатиса. Верна відчула укол заздрості.

Сестра Філіпа виглядала молодше її, хоча була старша на триста років. Пошуки Річарда дорого обійшлися Берні. Тепер у Філіпи завжди буде фора у часі, щоб вчитися чомусь новому.

— І скільки з них ти провела в Палаці Пророків?

— Чотириста сімдесят, аббатиса. — Легке знущання, з яким Філіпа вимовила її титул, було невідчутним, якщо не прислухатися. Верна ж слухала уважно.

— Отже, Творець надав тобі чотиреста сімдесят років, щоб ти взнала його помисли і навчилася допомагати юним чарівникам справлятися з їх даром. І за такий час ти не зуміла розібратися, як визначати властивості натури своїх учнів?

— Ні, аббатиса, це не зовсім те, що я…

— Ти хотіла сказати мені, сестро, що сестрам Світла не вистачає розуму збагнути, чи готовий юнак, що навчався протягом двохсот років, перейти на наступний щабель, тому його треба піддати жорстокому випробуванню? Невже ти так мало цінуєш наші здібності? І сумніваєшся в мудрості Творця, котрий обрав нас для цієї роботи? Ти хотіла сказати, що Творець обрав нас, надав у розпорядження тисячолітній досвід, а ми як і раніше занадто дурні, щоб ним скористатися?

— Мені здається, аббатиса, що можливо…

— У дозволі відмовлено. Це дикість — використовувати Рада-Хань, щоб завдавати людині нестерпного болю. Це може завдати непоправної шкоди розуму учня. Наскільки я знаю, іноді юнаки помирали під час цього випробування! Так що йди і передай сестрам, нехай розробляють іншу методику, без крові, блювоти і криків. Можеш навіть запропонувати їм такий принципово новий підхід, як… Ну, не знаю, припустимо, проста бесіда. Якщо тільки хтось із сестер не вважає, що учні здатні обвести їх навколо пальця. В такому разі я чекаю від них відповідної доповіді, щоб занести це в їх особисту справу.

Сестра Філіпа помовчала, цілком ймовірно, зважуючи, чи варто сперечатися далі. Нарешті вона нехотя вклонилася.

— Мудре рішення, аббатиса. Дякую за те, що просвітили мене.

Вона повернулась до дверей, але Верна зупинила її.

— Я тебе розумію, сестра. Мене вчили того ж, і я, як і ти, в це вірила.

Але молодий чоловік, який ледве досяг двадцяти років, показав мені, допоміг мені побачити, як сильно я помилялася. Часом Творець доносить до нас своє світло досить несподіваним способом, але Він чекає, що ми готові сприйняти Його мудрість, якими б шляхами вона до нас не потрапила.

— Ви говорите про юного Річарда?

Верна провела нігтем по стосу документів.

— Так. — І, відкинувши офіційний тон, продовжувала:

— І ось що мені відкрилося, Філіпа: ці юнаки, ці чарівники, рано чи пізно вийдуть у великий світ, і світ сам зазнає їх. В ім'я Творця їм часто доведеться робити нелегкий вибір, і мова йде про той душевний біль, який вони випробують при цьому. А їхнє вміння стійко переносити тортури нічого не говорить нам про їх твердість духу і здатність до співчуття. Ти сама, Філіпа, пройшла випробування болем. Ти мріяла стати аббатисою. Чотириста років ти працювала заради досягнення цієї мети.

Виявилося, що все даремно. І все ж ти жодного разу не сказала мені жодного різкого слова, хоча напевно відчуваєш біль кожного разу, коли бачиш мене. Але ти намагаєшся допомогти мені справлятися з моїми обов'язками і працюєш на благо Палацу, незважаючи на біль, який не вщухає у тебе в душі. І хіба ти служила б мені краще, примусь я тебе пройти випробування тортурами, щоб стати моєю радницею? Ти витримала б його — але хіба це щось довело б?

Щоки сестри Філіппи спалахнули.

— Не стану брехати, вдаючи, що згодна з тобою, але тепер принаймні я бачу, що ти дійсно старанно копала колодязь і закинула його потім, щоб не робити непотрібних зусиль. Я негайно передам сестрам твою вказівку, Верна.

— Спасибі, Філіпа, — посміхнулася Верна. На губах Філіппи промайнула тінь усмішки.

— Річард змусив мене і, сподіваюсь, тебе також, поглянути по-іншому на багато речей. Я була впевнена, що він спробує всіх нас перебити, а він замість цього проявив більше турботи про Палац, ніж будь-який чарівник за останні три тисячі років. Верна розсміялася.

— Якби ти тільки знала, скільки разів я молила Творця дати мені сили, щоб не задушити цього Хлопця власними руками!

Коли Філіпа виходила, Верна побачила в приймальні Міллі, яка чекала дозволу увійти і почати прибирання. Солодко позіхнувши і потягнувшись, Верна взяла звіт, який відклала під час розмови, і вийшла з кабінету. Жестом дозволивши Міллі зайнятися прибиранням, вона повернулася до сестер Дульче і Феби.

Не встигла Верна відкрити рот, як сестра Дульче встала, тримаючи в руках пачку паперів.

— Якщо ви закінчили, аббатиса, перегляньте, будь ласка, нові.

Верна взяла пачку і прилаштувала під пахву.

— Добре, я ними займуся. Проте вже пізно. Чому б вам не піти відпочити?

— Не варто турбуватися, аббатиса, — похитала головою Феба. — Мені подобається моя робота і…

— І завтра нам належить ще один важкий і довгий день. Я не хочу, щоб ви сиділи тут і клювали носом. Так що забирайтеся звідси. Обидві. Негайно.

Феба схопила лежачі перед нею папери, явно маючи намір ще попрацювати в своєму кабінеті. Схоже, Феба вважала себе учасницею якоїсь паперової гонки і трудилася як бджілка, немовби боялася, що Верна її пережене. Дульче ж взяла лише свою чашку, а папери залишила на столі. Вона працювала методично, не поспішаючи, але при цьому примудрялася справлятися з безліччю паперів. Втім, ні їй, ні Фебі не варто було побоюватися, що Верна їх пережене. З кожним днем новоспечена аббатиса відставала все більше і більше.

Сестри відкланялися, висловивши сподівання, що Творець подарує аббатисі спокійний сон.

Верна почекала, поки вони дійдуть до зовнішніх дверей.

— О, сестра Дульче, є одна річ. Я б хотіла, щоб Ви завтра нею зайнялися.

— Звичайно, аббатиса. Що від мене потрібно? — Верна поклала принесену доповідь на стіл Дульче, щоб вранці вона відразу потрапила їй на очі.

— Якась дівчина просить фінансової підтримки. Один з наших вихованців скоро стане батьком.

— Ой, як добре! — Зраділа Феба. — Ми помолимось, щоб це був хлопчик і щоб він народився з даром! В Танімурі не народжувалося жодної дитини з даром з… Не пригадаю навіть, з яких часів! Може, на цей раз…

Сердитий погляд Верни змусив її замовчати. Аббатиса звернулася до сестри Дульче:

— Я хочу бачити цю юну особу і юнака, відповідального за її нинішній стан. Завтра ти організуєш зустріч. Можливо, її батьків теж варто було б запросити.

Сестра Дульче незворушно запитала:

— А що, є якісь складності, аббатиса? Верна міцніше притиснула до себе стос документів.

— Мабуть, я б сказала, що є. Один з наших молодиків зробив вагітною дівчину.

Поставивши чашку з чаєм назад на стіл, сестра Дульче зробила крок вперед.

— Але, аббатиса, саме для цього ми відпускаємо наших вихованців у місто.

Там вони не тільки дають волю своїм інстинктам, щоб сторонні думки не заважали їм у навчанні, але також іноді сприяють народженню немовлят, наділених даром.

— Я не дозволю мешканцям Палацу псувати життя городянам!

Блакитні очі сестри Дульче ковзнули по простому синьому платтю Верни.

— Аббатиса, чоловіків деколи охоплюють різні бажання…

— Мене теж, сестра, але, хвала Творцеві, я ще нікого не задушила.

Феба пирснула в кулачок, але тут же осіклася під грізним поглядом Дульче.