— Ви хотіли щось сказати з цього приводу, генерале?
— Ні, Магістр Рал.
Річард ляснув долонею по столу.
— Генерал Райбах, я з юності був лісовим провідником і ніколи не командував арміями. Я першим готовий визнати свою необізнаність в цьому питанні. Тому мені знадобиться ваша допомога.
— Моя допомога, Магістр Рал? Якого роду?
— У вас колосальний досвід. Я буду дуже вам вдячний, якщо ви відкрито висловите свою думку, замість того щоб повторювати «Так, Магістр Рал, слухаюсь, Магістр Рал!». Я можу погодитися з вами чи ні, можу розлютитися, але не в моїх правилах карати людей за те, що вони висловлюють свою думку. Якщо ви не виконаєте наказ, я вас заміню, але ви маєте право сказати, що ви про нього думаєте.
Це один із проявів свободи, за яку ми боремося!
Генерал заклав руки за спину і помовчав, підбираючи слова.
— Д'харіанські солдати звикли грабувати тих, кого перемогли, — нарешті сказав він. — І вони чекають, коли можна буде почати.
— Минулі Магістри, можливо, це допускали. Я — ні.
Зітхання Райбаха само по собі було відповіддю.
— Слухаю, Магістр Рал. Річард потер скроні. Від втоми і недосипання у нього розколювалася голова.
— Як ви не розумієте! Мова йде не про завоювання, не про те, щоб відібрати у когось землю. Ми боремося з тиранією!
Генерал, поставивши ногу на стілець, сунув пальці за пояс.
— Не бачу великої різниці. Мені відомо з досвіду, що Магістри Ралів завжди хотіли правити світом. Ви — син свого батька. Війна є війна. І причини для нас не важливі. Ми воюємо, бо нам наказано воювати. Для воїна, який вбиває, щоб вціліти самому, причини війни не мають великого значення.
Річард гримнув кулаком по столу. Гратч відразу насторожився, а Морд-Сіт підійшли ближче.
— Люди, які погналися за тими, хто вирізав Ебініс, думали якраз про причини! І саме це, а не бажання грабувати, дало їм сили вистояти і врешті-решт перемогти! П'ять тисяч галеанських новобранців, які жодного разу не брали участі в битві, розгромили генерала Рігса і його п'ятидесятитисячне військо!
Брови генерал Райбаха зійшлися на переніссі.
— Новобранці? Ви напевно помиляєтеся, Магістр Рал. Я знав Рігса. Це досвідчений командир. Я отримав рапорти про ту битву. Там досить детально описано, що сталося, коли армія Рігса спробувала прорватися в гори. Здобути таку перемогу могли тільки сильно перевершуючі їх за чисельністю сили.
— Отже, вважайте, що Рігс був не настільки досвідчений командир. Ви користуєтеся другорядними джерелами, а мої відомості отримані з перших рук, від людини, яка бачила, як усе відбувалося. П'ять тисяч людей, всі, по суті, хлопчаки, поверталися в Ебініс з навчань, коли Рігс і його виродки вже покинули місто. Ці новобранці погналися за Рігсом і вщент розбили його армію. Їх самих залишилося в живих менше тисячі, але з армії Рігса не вижив ніхто. Включаючи і самого Рігса.
Річард промовчав про те, що, не будь там Келен, яка розробила стратегічний план і сама водила цих молодиків у перші битви, галейців швидше за все перебили б у перший же день. Але, наскільки Річарду було відомо, саме бажання помститися змусило солдат прислухатися до Келен і наважитися на практично безнадійну битву.
— От що значить ідея, генерал Райбах. Ось на що здатні люди, коли вони борються за справедливість.
Генерал похмуро похитав головою:
— Д'харіанці воюють майже все життя і знають, що до чого. Війна — це вбивство. Ти повинен убити перш, ніж вб'ють тебе. Хто переміг, той і правий. А мотиви пояснюють після перемоги. Коли ворог знищений, вожді пишуть про ці причини в мемуарах, виголошують про них промови. І якщо ти добре зробив свою роботу, оскаржувати її вже нікому. У всякому разі, до наступної війни.
Річард провів долонею по волоссю. Що він тут робить? На що розраховує, якщо навіть ті, хто бореться на його стороні, не вірять в те, що він намагається здійснити?
Зверху, з фресок на стелі, на нього дивилися Магда Сірусом, перша Мати-сповідниця, і її чарівник, Меріт. Дивилися, судячи з усього, з явним несхваленням.
— Генерал, своєю сьогоднішньою промовою я намагався зробити тільки одне — зупинити кровопролиття. Я розумію, це звучить дивно, але хіба ви не розумієте? Якщо ми будемо вести себе гідно, ті, хто бажає свободи і миру, приєднаються до нас. Якщо люди переконаються в чистоті наших намірів, вони стануть на наш бік. І тоді ми будемо непереможні. А поки правила встановлює нападаюча сторона, і у нас вибір один: або боротися, або здатися, але…
Безнадійно зітхнувши, Річард відкинув голову на спинку крісла і заплющив очі. Він більше не міг виносити погляд чарівника Меріта. У Меріта був такий вигляд, ніби він збирається прочитати лекцію про шкоду дурної самовпевненості.
Річард привселюдно заявив про свій намір правити світом, але причини, з яких він зважився на це, його прихильники вважали порожньою балаканиною. Він раптом відчув себе безпорадним дурнем. Він — всього лише лісовий провідник, а Шукач — це не те саме, що правитель. Тільки тому, що у нього є дар, він уявив, що може впоратися. Дар… Та він навіть толком не знає, як ним користуватися, цим даром.
Якою безприкладною дурістю було думати, що все вийде! Річард настільки втомився, що йому було важко зібратися з думками. Він вже не пам'ятав, коли востаннє спав.
І не хоче він ніким правити, просто хоче, щоб все це закінчилося пошвидше, щоб залишитися з Келен і жити з нею подалі від всяких битв. Ніч, проведена з нею, була справжнім щастям. І Іншого щастя йому не потрібно.
Генерал Райбах кашлянув.
— Я ніколи не бився раніше — я хочу сказати, не бився з інших причин, крім уз. Бути може, прийшла пора спробувати боротися так, як ви говорите.
Річард миттєво випростався.
— Ви говорите так тому, що, по-вашому, я хочу почути від вас саме це?
— Ну… — Генерал провів пальцем по краю стола. — Ніхто в це не повірить, але солдати жадають миру більше, ніж будь-хто інший, я в цьому впевнений. Просто ми не сміємо навіть мріяти про мир, тому що бачимо занадто багато смертей і звикаємо думати, що це ніколи не скінчиться. Якщо почнеш думати інакше, то відразу розм'якнеш, а якщо розм'якнеш, тебе вб'ють. Коли ворог бачить, що ти прагнеш до бою, він може завагатися, і це дасть тобі перевагу. Але — і це звучить дивно, як ви сказали, — всі ці битви і кровопролиття змушують тебе задуматися, а чи здатний ти ще на щось, окрім як вбивати. Самому собі починаєш здаватися чудовиськом. Чи не це сталося з тими солдатами, які влаштували бійню в столиці Галеї? Можливо, вони в кінці кінців в це повірили. Але якщо нам вдасться зробити так, як ви говорите, вбивства, можливо, все-таки припиняться. — Від столу з хрускотом відламалася довга тріска, і генерал Райбах притиснув її на місце. — Я думаю, солдат завжди сподівається, що коли він уб'є всіх, хто хоче вбити його, то зможе відкласти меч. Духам відомо, що найбільше ненавидить вбивати той, хто змушений це робити. — Він глибоко зітхнув. — Тільки цьому все одно ніхто не повірить!
— Я вірю, — посміхнувся Річард. Генерал подивився на нього:
— Рідко зустрінеш людину, яка знає справжню ціну вбивства. Як правило, люди або звеличують себе, або жахаються, але не відчувають всієї тяжкості і болю відповідальності. Ви відмінний боєць. І я радий, що вам не подобається вбивати.
Річард відвів погляд від генерала і з тугою дивився на тіні між колонами. Він не збрехав, коли говорив представникам Серединних Земель, що про нього згадують пророцтва. В одному з них, написаному на древнед'харіанському, він був названий Фуер Грісса ост драука — Несучий Смерть. У цьому імені закладено потрійний зміст: той, хто перенесе світ мертвих у світ живих, розірвавши розділяючу їх завісу; той, хто закликає духи померлих, що робить Річард, коли звертається до магії меча і танцює зі смертю, а основне значення — той, хто вбиває.
Бердіна, поплескавши Річарда по спині, порушила мовчання.
— А ви не казали нам, що знайшли собі наречену. Сподіваюся, ви приймете ванну перед шлюбною ніччю, інакше вона вас виставить геть!
