Моя вдячність Гершовичу, висловлена подумки, поступово перетворилася на жалість до нього, до його смерті. Пригадалася могила дервіша на Мангишлаку, білий кам'яний стовпчик із прив'язаною вгорі смужкою зеленої тканини. Пригадалася і друга зелена смужка, прив’язана там само Аманом на згадку про похованого поруч майора.

Тепер мені думалось, що й майор був у чомусь дервішем. І Слава Гершович теж. Обидва вони щось шукали, й обидва, здавалося, не знайшли. Чи знайшов я те, що шукав? Ні, я знайшов зовсім інше. Я знайшов Гулю і був цьому радий. Був щасливий.

За кілька днів ми з Гулею поїхали на Пущанський цвинтар. Поклали на вкриту снігом могилу Гершовича букет гвоздик. Я зав’язав на верхівці іржавого похиленого хреста смужку темно-зеленого оксамиту.

Ми мовчки постояли біля могили кілька хвилин і пішли безлюдним цвинтарем до виходу. До трамвайної зупинки.

1996-1997pp.