ТРИ ПОВЕРХИ ВЕРТЕПУ 1. «Перший поверх — володіння Цапа…» Перший поверх — володіння Цапа. Це напівкорчма-напівтюрма, де жага двоспальна, мов канапа, ярмаркові ярма і юрма. Побутове сонне солодійство, де Охрім, Одарка і окрім них — повсюдне дійство є блудійство в храмі, де найвищий символ Хрін. Тут ми бенкетуєм, бешкетуєм, випиваєм чаші і моря і супроти Смерті мушкетуєм, в ус не дуєм, хрипко колядуєм про якогось Бога і Царя. 2. «Тут же є над ним і другий поверх…» Тут же є над ним і другий поверх. Цвинтар для Поетів та Музик — царство дерев’яне і лялькове, звалений зужитий реквізит. В’януть канти і мовчать дишканти, і лежить пустеля нічия, мов навік пішли Комедіанти в рай, де не женуть утришия. Птах не піє, Віща Книга тліє між безносих масок та гримас. Нас ніхто не любить, не жаліє. Подивись, Маріє, — все маліє, Тільки Бозя рюмсає за нас. 3. «Тільки ж є нарешті й поверх третій…» Тільки ж є нарешті й поверх третій: це поля, що світяться здаля. Кожен з нас там їздить у кареті і співає легко: гоц-ля-ля. Там Петро баламкає ключами, сторож парку, вертоградний зух. І летять Архангели з мечами — чисто, мов комети — так, що ух! Там почвари, гемони й ґевали геть запали в гепу — і гаплик! Тільки мучить видиво зухвале: Панночки, яких ми цілували, і Земля, що втнула з нас Музик. Пошуки вертограду Ще трохи — і ти збожеволієш від щастя продиратися крізь оці кущі. «Суниця, — повторюєш, — малина, порічка, ожина, ліщина, аґрус!» — знову, як заклинання — спочатку. Сполохані птиці, деякий час покружлявши, сідають тобі на плечі. Мурахи повзуть угору стовбурами твоїх ніг. Ще трохи — і ти затремтиш від насолоди вмирати у цих кущах, гладячи теплих лисиць, які перебігають стежку, ще трохи — і ти переступиш… Межа вертограду невидна. Її, можливо, й немає, хоча старий Петро стоїть, мов опудало, відганяючи від саду всіляку потолоч, охочу поласувати ябками. Твоє кружіння колись виявиться недаремним. Залишаючи на шпичастих гілках рештки сорочки і шкіри, прослизнеш-таки в найгустіші чертоги кисню і світла!.. Як і колись шепотітимеш, мов заклинання: «Бузина, калина, чорниця, шипшина, бузок!» Впізнаватимеш кожен прожилок на листках і кожну ягоду, і піщинку, бо всьому є своя назва — яко на землі, так і на небі. вірші з приводів
Піснь про пана Базя З рекламного відеокліпу матримоніальної фірми «Базилевс» Всемогутній Базю, боже інформації, всі ми підлягаємо таємній реєстрації: біле непороччя квітів конфірмації, наші струси, пристрасті, стреси і прострації. Всемогутній Пане! Мерехтиш зорею! Віруємо в диво ми матримонійне. Як здобути щастя, а не гонорею, і гніздечко звити тепле й гармонійне. Рефрен: Молимось на Тебе, мліємо від Тебе, сльози осушаєш наші, мов атрáмент! (фізичні вади, духовні потреби, розмір черевиків, бюст і темперамент). Кожній собаці — рожеву кістку, комусь на вічність, комусь на годинку, стрибучому карлику — баскетболістку, худому брюнетові — тлусту блондинку. Все про нас відомо й чітко занотовано, списки й картотеки мудро застосовано. І комусь поліпшено, а комусь попсовано, і когось погублено, а когось врятовано. Все для самотніх! Базьо ґварантує райські вольєри з кропу й сельдерею, рани заслинить, хвости перебинтує — Ось Він Понад Нами Мерехить Зорею! Рефрен: Молимось на Тебе, мліємо під себе, сльози осушаєш наші, мов атрáмент! (духовні вади, фізичні потреби, вага без черевиків, обсяг, темперамент). Кожне подружжя — в рожеву клітку, цвіте родинності квітка-химера, доцентові-педику — неповнолітку, студентові-медику — вдову мільйонера. Вінець творіння — вихід на рандку. Зітхання в гущавині після смерку — люби квартирантку або лаборантку, або бригадирку, або інженерку! Даруєш кохання небесну манку, і ми потрапляємо в цю приманку: кастратові-тенору — німфоманку, глухому сатирові — меломанку, а неврастеніку типу маніячного — працівницю заводу коньячного. Пане Базю! Ти гориш, ніби прищ. Пане Базю! Мерехтиш? Мерехти ж! |
