Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

КРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ

Ніжність

По той бік пристрасті народжується ніж.
Лахмітник Місьо о четвертій ранку
зарізав панну Касю, лесбіянку
(як він гадав, а втім, йому видніш).
Він пописав їй черево й горлянку,
аж весь шалів, аж весь упав у дріж.
Вона ж одно твердила: «Хоч заріж,
я присягла навіки свойму Янку».
(Той саме відбував за зґвалтування.)
Вона була любов його остання —
і так пішла, небога, ні за гріш.
Кохання — то велика дивовижність:
там, де лише народжувалась ніжність,
за хвильку може виникнути ніж.

Азарт

У карти, так обшмульгані, що аж,
засіли пан різник і пан музика.
Була спокуса виграшу велика,
а за вікном був гомін і пейзаж.
І все зійшло б гаразд, якби не піка.
Вона не йшла — музика впав у раж,
сказав собі: «Ти в пику його вмаж!
Дивись, яка паскедна в нього пика!»
І різнику в чоло зацідив прасом.
Той більш не буде торгувати м’ясом,
він горілиць лежить і ні мур-мур.
У супроводі ґречних поліцаїв
музика йде навік, мов у Почаїв,
кудись далеко, певно, у тюрму.

Життєпис

Зиновій Блюм, король шинків і яток,
рожевих лярв улюблений кумир,
літав по крамарях, немов упир,
і, ніби кров, смоктав із них податок.
Його стрічали радісним «вей мір!».
Під усмішкою, що солодша паток,
він позбавляв їх золота й дівчаток,
але, на жаль, порушив міру мір.
З тюрми його звільнили вже совіти —
сяк-так почав по-руському триндіти
і висунув на службу сам себе.
По лікті у кишках, немов анатом,
навчився водку жрать, ругаться матом
в енкаведе, а згодом емґебе.

Мафія

На розі Кармелітської та Духа
Святого двометровий зимний хлоп
лежав, зацвівши оком, як циклоп
(античний). Потекла на брук з-під вуха
його червона юха, мов сироп
(малиновий), а в центрі капелюха
прострелено діру. Літала муха
над ним, і плач дівочий із утроб
летів до неба, де злодійський рай,
де кожен сутенер або шахрай
знайде в кущах навік собі малину.
В присутності лягавих та собак
старенька мати думала: «Ось так
ти гідно шлях життя завершив, сину».

Постріл

Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж,
у золоті дзеркала установи,
поправиш ружу й посміх Казанови
і сам собі накажеш: кроком руш
до кабінету, де — вершина змови.
Тебе чекає мрець — очей не мруж,
а, вихопивши револьвер із руж,
спрямуй на нього дуло тридюймове.
Ти станеш в цю хвилину шестикрилим,
а він повільно зсунеться на килим,
потягне канделябр і каламар.
Ти скинеш рукавички (щойно з пральні)
і, розпізнавши натяки астральні,
почуєш, як видзенькує комар.

Спостереження самотнього

Сліпих було — 16, глухонімих — 7, недорозвинутих — 2, божевільних — 1.

А. Шарловський. «Станіславів і Станіславівський повіт: Статистичний довідник», 1887
зате у повіті повно іншого дрантя
площі лежать потоптані зранку по святах
панни стоять на панелі так ніби франція
там де лікарня і школа для француватих
крім того ніхто не злічив чи до місяця близько
прапор на маґістраті зіпрано блякне
добрі жандарми схожі на василісків
тому й місцеве населення вкрай перелякане
крім того ніхто не знає чи близько до львова
навіть поштові карети ні в сих ні в тих
плине юрба голодна сумна стоголова
скільки ж у ній насправді скупих і тупих
щоправда й таких чимало які з-під німбів
повчаннями всюди сіють роздерши міх
а ще спізнілий годинник усіх забімбав
яким є справжнє число сліпих і німих
скільки до того ж таких що могли б літати
а так сидять не вилазять з-під бідних стріх
в затхлім вертепі ласих і череватих
скільки ув’язнено білих світлих святих
тим часом в мені минає тутешня пам’ять
і ніч по якій блукаю не має дна
світиться з неї хіба що сорочки рам’я
біла крохмальна цупка тісна
                                     гамівна

«Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак…»

Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак,
поночі крався у вежу, з якої все видко, —
сходи рипіли, тремтіла над оком зоря.
Все, що ти можеш — пізнати невидимий рух
війн і чуми, і вогненних коліс
на таємному атласі ночі.
Все, що ти годен — здійматись у вежу,
папі писати цидулу про недорід
і розмовляти латиною там,
де від тебе чекають самопожертви.
Пахло щурами. З вежі виднівся космос.
Юрцьо, ректор Болонського etcetera,
бачив у небі всілякі країни світу.
Все, що ти бачиш — хіба що хвіст
від комети, яка розцвіла
над чернечими снами Європи.
Все, що ти видиш — хіба що качан,
дірка від бублика, слід чумацької валки,
що споконвіку мандрує в нікуди
з пропахлих вогнем україн.
Спурхнули нетопирі. Юрцьо побачив
на небі Дрогобич: залатаний мертвими мур,
два костели, дзвіниця і церква Святого Юра.
Все, що ти годен — закрити при цьому очі.
Згусла в сорочці рана, дірка понура,
всмоктує в тебе таємні пророцтва ночі.
Все, що ти знаєш — калач, переламаний навпіл,
не зліпиш докупи. Дні твої, наче вода.
Небо запнулося чорним. Дописуєш Папі:
сього року, здається, знову рушить орда…
17
{"b":"204092","o":1}