Цю промову Геббельса полковник Зомбах слухав по радіо разом з Канарісом у його кабінеті. Керівник «Сатурна» за терміновим викликом шефа вчора прилетів у Берлін, але тільки сьогодні зміг потрапити до нього, і вийшло так, ніби Канаріс викликав його спеціально для того, щоб разом з ним послухати міністра пропаганди. Зомбаха запросили до кабінету в ту хвилину, коли в радіоприймачі гриміла овація на честь Геббельса, що з'явився на трибуні. Канаріс кивнув Зомбахові і показав на крісло, а потім на гучний приймач. Вони понад годину слухали промову. Коли заспівали гімн, Канаріс вимкнув радіо і обернувся до Зомбаха.
— Ну, що скажете, полковнику?
Зомбах опустив плечі і, випростуючись, глибоко зітхнув, ніби давав зрозуміти: гаразд, з промовою закінчено, давайте говорити про справу.
— Впевненість, Зомбах, і ще раз упевненість — ось чого бракує нам з вами, — сказав Канаріс і, дивлячись на приймач, додав: — Упевненості доктора Геббельса можна тільки позаздрити, хіба не так?
— Так, він вірна людина фюрера, — відповів Зомбах.
— Ми, Зомбах, усі вірні люди фюрера, — стомлено сказав Канаріс. — Нам треба тільки точніше і конкретніше знати, на чому ця впевненість тепер грунтується. Скажу вам, як це питання розумію я. Союзники Росії справді підозріло зволікають з другим фронтом, а самі ведуть війну на задвірках земної кулі. Не може бути сумніву, в одному: їм не потрібні більшовики як переможці Німеччини і господарі Європи. На крайній випадок їм треба розділити Європу хоча б навпіл. Але це, повторюю, в крайньому разі. А чи не краще для них, враховуючи втомленість світу од війни і її непопулярність, виступити з благородною ініціативою про мир? З допомогою миру поки що зупинити червоних, а потім знайти привід, щоб разом з нами загнати їх назад у межі Кремля.
— Невже ви вважаєте таку перспективу реальною? — здивувався Зомбах.
— Цілком. Як велику таємницю, яку я довіряю одиницям, можу сказати вам, що в Швейцарії вже давно перебуває дуже впливова особа з Америки, на прізвище Даллес, наш з нами колега за фахом. Так от, він вперто зондує якраз цю саму перспективу, що здається вам нереальною. А за цих умов що треба демонструвати Німеччині? Впевненість, Зомбах, і ще раз впевненість. У цьому головне значення промови. — Канаріс знову подивився на радіоприймач. Помовчав. — А секретна зброя, підписаний генеральний наказ і таке інше — це адресовано обивателю. Він дуже любить вірити у всілякі чудеса і секрети…
Зомбах весь перетворився на увагу і з властивою йому повільністю ретельно і діловито обмірковував те, що почув. «Ось вона, велика політика», — думав він з шанобливістю людини, що сама до цих високих справ не причетна. По дорозі в Берлін у літаку він старанно обдумував свою розмову з Канарісом. Останнім часом він був все більше незадоволений роботою «Сатурна». Взаємини його з Мюллером дедалі загострювалися, і зараз у «Сатурні» фактично було два керівники і біля них два табори працівників, які багато в чому діяли немовби самостійно. У всякому разі, про багато які вказівки і справи Мюллера Зомбах дізнавався постфактум і, дбаючи про дисципліну серед співробітників, змушений був удавати, ніби все це з ним було своєчасно погоджено. Зомбах не був певен навіть, що знає все, що робить у «Сатурні» Мюллер. Ось про це він і збирався сказати Канарісу з усією одвертістю. Але було й таке, про що він вирішив не говорити, якщо про це перший не почне мову сам шеф. Насамперед про безсумнівну безперспективність роботи «Сатурна». Більш того, про відчуття, що діло йде вхолосту. Одна справа, коли фронт був спрямований на Москву, що є головною ціллю «Сатурна». Тоді навіть найнезначніша інформація агента могла згодитися. Інша річ тепер, коли фронт, мабуть, безповоротно відкотився од Москви і коли розвідка в радянській столиці може бути корисною тільки в тих випадках, коли вона здобуває важливі відомості про плани і задуми противника за найбільшим рахунком. А таких відомостей було мало. Останнім часом, думаючи про це, Зомбах уже почав внутрішньо погоджуватися з Мюллером, що тепер небезпечнішими для противника є не розвідка, а диверсії. Однак першим говорити про все це Канарісу Зомбах не збирався; він не знав, яку гру з гестапо веде зараз шеф абверу.
Канаріс заговорив про це сам.
— У світлі цих великих планів, — ніби розмірковуючи вголос, почав Канаріс, — не дуже великого значення набуває розрізнена і досить випадкова інформація, яку ми одержуємо з Москви. Крім, звичайно, даних про стратегічні задуми противника, що їх ми збираємо по крихтах у донесеннях ваших агентів. Я певен, що наші московські зведення тепер читають лише нижчі офіцери генштабу в години неробства. Та це зовсім не означає,— раптом поквапливо додав він, — що ми цю роботу повинні припинити. Навпаки. Активне закидання через Центральний фронт, крім усього іншого, зіб'є росіян з пантелику; вони думатимуть, що удар на Москву знову буде звідси, а не з півдня. І взагалі наша сітка має бути справною, вона ще знадобиться нам, зокрема вже зараз треба розширити завдання «Сатурна», сміливіше промацувати не тільки Москву. Треба наштовхувати агентів, шукати загальну інформацію про стан справ у Росії. Ви згодні з цим?
— Безперечно, — поквапливо погодився Зомбах, відчуваючи велику полегкість. У тому, що казав шеф, він знову бачив звичні йому, служаці, спокійну точність і ясну логіку думки і дії. І це гасило всі сумніви і побоювання, які ще вчора мучили його. «Абвер лишається абвером, — думав він. — Недаремно фюрер свого часу сказав, що абвер — це його чутлива рука, яка лежить на пульсі всіх ворогів Німеччини». Зомбах вдячно і навіть ледь захоплено поглянув на Канаріса, і їхні погляди зустрілися.
Канаріс з властивою йому проникливістю чудово розумів, що зараз думає Зомбах, бо він досконало знав, що відбувається в «Сатурні», знав, що Зомбах останнім часом пасує перед Мюллером, нервує, і знав, як заспокоїти цю віддану йому людину. І було цієї хвилини Канарісу трохи сумно: чомусь найнадійніші його люди, як правило, обмежені, і на них можна покладатися тільки як на виконавців. Бо, якщо розповісти цьому ж Зомбаху все, що він знає, про що думає, хіба він зрозуміє? Спробуй сказати йому, наприклад, що у великій грі з Заходом однією з козирних карт стає усунення Гітлера і що на цю карту роблять ставки багато хто з прославлених генералів фюрера. Зомбах просто не повірить цьому або одразу ж піде з донесенням на Принцальбертштрасе. Канаріс поглянув на Зомбаха, зітнув і сказав:
— Гнучкість, Зомбах, завжди була нашою достойністю. Чим ближча розв'язка війни, тим у більшій мірі мають бути об'єднані і зосереджені на одній спільній меті всі зусилля нашого рейху. В нашій галузі особливо. Ось чому об'єднання зусиль абверу і СД зараз уже не тактичний маневр або чимсь комусь хитра поступка, а сама висунута життям необхідність. Ну навіщо потрібно, щоб у такий гострий момент історії я витрачав час і нерви на читання ваших обурених листів з приводу Мюллера, а відповідно Гіммлер — на читання доносів Мюллера? Я взагалі, Зомбах, гадаю, що ви свою місію там свого часу виконали непогано і ревнувати вам тепер Мюллера нема чого. Дайте йому більше волі. Давайте і в цьому проявимо гнучкість. Його пристрасть — диверсії. Справу цю він знає, любить, і тепер вона може дати добрий ефект. Москва нашпигована англосаксами, про всі помітні диверсії вони, звичайно, будуть повідомляти в свої країни, і це буде працювати на нас. — Канаріс підбадьорливо усміхнувся до Зомбаха. — Хоча, сказати відверто, навряд чи найбільші успіхи Мюллера вплинуть на справу фронту і тим паче на ту високу політику, про яку я вам сказав.
— По інших напрямках контакт з СД здійснюється? — діловито спитав Зомбах; він в усьому прагнув цілковитої ясності.
— Так. Але це не означає, звичайно, що до того ж Даллеса в Швейцарію їдуть представники від двох відомств. Особливо тонкими справами, як і раніше, займаємося ми. І фюрер знає, що тільки ми маємо досвід у таких справах. Словом, дорогий Зомбах, абвер був, є і буде головним виконавцем волі фюрера у вирішальні моменти історії.— Канаріс знову посміхнувся. — І усвідомлення цього нехай допоможе вам примиритися з Мюллером. Цим ви дуже допоможете мені. Потрібні, Зомбах, докази, що існує наше спілкування з СД.
