— Я переконаний в тому, що не може бути мови без звуку.

— А що ви скажете про розмову глухонімих за допомогою пальців? — запитав батько.

— Нічого особливого. Пальцями вони утворюють певні знаки, а ці знаки означають або слова, або літери, з яких складаються слова. А словами користуються всі — чи то в звуковій, чи знаковій формі. Навіть знаки народу майя залишаються беззмістовними доти, доки ми не утворимо з них слів. Якби ваш син вивчив мову глухонімих, картина б одразу змінилася. Але ж він відмовляється перейняти будь-який спосіб спілкування. І саме в цьому я вбачаю бунтівливість його розуму.

— Я намагався бути з хлопцем якомога більше разом, — відповів батько. — Ми провели вдвох дуже багато часу — ловили рибу, виїжджали за місто, мандрували. Може, він і справді має бунтівний розум але, на мій погляд, він є таким, яким йому судилося бути від народження, і бути інакшим не може. Я дійшов висновку, що він цілковито задоволений своєю письмовою мовою і що ця мова для нього не абищиця. Він дуже тішиться, коли хтось із родини цікавиться нею. Його письмо важить для нього дуже багато, і він гордиться ним. Мені часом здається, ніби йому стає прикро від того, що ми недостатньо розвинені, аби зрозуміти його письмо.

— Ну то знайдіть когось, хто б міг озвучити це письмо, і тоді я погоджусь, що це справді мова. А так мені нема чого додати, — сказав учений і залишив їх.

Наступного року батько повіз Девіда Філіпса III до Лондона. Там мешкав Генрі Джордон, винахідник, що своєю працею у галузі дослідження вібрації зажив всесвітньої слави. Він винайшов віброфон — нову друкарську машинку, в яку можна було говорити, як у мікрофон. Машинка перетворювала звукову мову на письмову у вигляді друкованого тексту. При добрій вимові пристрій не допускав помилок у написанні слів. Батькові запала в голову одна думка, і він пустився в дорогу за чотири тисячі миль, готовий на будь-які витрати, аби досягти мети. Завдяки рекомендаційним листам він доступився до лабораторії вченого. Його розповідь про сина зворушила серце винахідника, а симпатичний, з приємною зовнішністю хлопець відразу викликав у нього зацікавлення і приязнь.

— Я, либонь, прошу неможливого, — почав Девід Філіпс II, — але це мій син, і раптом неможливе стане можливим. Ви маєте пристрій, що перетворює звукову мову на письмову. Чи не змогли б ви сконструювати пристрій, який би діяв навпаки? Щоб можна було, скажімо, вклавши в нього письмовий текст, озвучити його?

— Який текст?

— Будь-який. Візьмімо для початку хоча б написання англійською мовою слова “яйце”.

— Але ж ви знаєте, як звучить це слово: EG, EGG, просто egg. І не треба вам для цього ніякого пристрою.

— Так, але це наше, англійське звучання. А мовою мого сина це слово може звучати зовсім інакше.

— Як це може бути? Ви щойно сказали, що він ніколи не розмовляє, навіть не вимовляє звуків.

— Це правда, але в Америці я чув від лінгвістів, що мова може бути лише звуковою, отож його символам мають відповідати якісь звуки, навіть, якщо він і не вимовляє їх. Зрештою, ось його записи. Уявіть собі, що він писав протягом усієї нашої подорожі з Нью-Йорка, повністю поринувши в роботу. Може, це оповідання? І ще я помітив ось що: він хоче мати друкарську машинку.

— Ну то чому б вам не купити її?

— Я вже давно б це зробив, але йому потрібна не така машинка, якими користуємося ми. Він повсякчас подає мені своє письмо, а тоді показує на мою портативну машинку.

— Тобто ви хочете сказати, що йому потрібна така машинка, яка б мала його письмові знаки?

— Саме так.

— Я зроблю йому таку машинку, — сказав Генрі Джордон. — Залиште мені його записи. Доведеться ретельно їх проаналізувати, розбити на окремі графічні елементи і сконструювати машинку, на якій би можна було друкувати ці елементи, так само, як і писати їх ручкою чи олівцем. А ви тим часом покажіть вашому синові Лондонську вежу та Трафалгарський майдан. Заходьте через три дні — я вже матиму для нього подарунок.

На третій день батько та син повернулися до майстерні Генрі Джордона. Винахідник провів їх до кімнати, в якій стояли лише стіл та стілець. На столі виднілася друкарська машинка із закладеним у ній аркушем білого паперу. Джордон натиснув на п’ять клавішів, вийняв папір і подав його хлопцеві. На папері було надруковано слово “яйце” його літерами:

Девід Філіпс III придивився до напису. Відтак почав розглядати машинку. Далі взяв папір і попросив, аби його вклали назад до машинки. Тоді він уважно оглянув клавіатуру і повільно, страшенно повільно почав друкувати своїми літерами слово “яйце”. І нараз розплакався від щастя, кинувся цілувати батька і знаками виказувати свою вдячність винахідникові. Решту дня він безвідривно сидів за машинкою, а обидва чоловіки стежили за його діями, порівнювали тексти з написаними від руки, вказували на різні предмети і просили друкувати назви.

Тієї ночі в готелі хлопець не заснув доти, доки машинка не була надійно приладнана до ліжка в такий спосіб, що він міг тримати її під час сну.

— Єдине, що залишається ще зробити, — сказав батько, — це перетворити його машинопис на звукову мову.

— Авжеж, — погодився Джордон, — але це не так легко, як вам здається. Зайдіть до мене через тиждень.

Тієї ночі батько не міг заснути. Він сидів біля синового ліжка, дивлячись на хлопця з гордістю і надією. Хлопець спав спокійно, але й уві сні не випускав із рук машинки. Рано-вранці батько прийняв рішення. Він ухвалив собі викликати радіограмою дочку, що спеціалізувалася на психології, мові та формуванні навичок, адже вона так любила свого малого брата. Телеграма була коротка:

“ПРИЇЖДЖАЙ ДО ЛОНДОНА

ПЕРШИМ ПАРОПЛАВОМ. ТИ НАМ ПОТРІБНА.

Батько.”

Через тиждень вони втрьох зайшли до Генрі Джордона. Винахідник був втомлений, змарнілий, але щасливий.

— Все гаразд, я зробив пристрій, — сказав він просто. — Ви не винні мені жодного цента. Я можу тепер застосовувати цей принцип для озвучення будь-якого типу письма. Тепер люди, втомившись читати, зможуть вкласти сторінки книги до такого пристрою і сприймати зміст тексту на слух. Ану ж, спробуємо. Хай ваш син надрукує щось.

Мімікою вони пояснили Девідові Філіпсу III, що він має робити. Хлопець надрукував три рядки через два інтервали. Винахідник взяв у нього аркуш, вклав його до іншої машини і натиснув клавішу. З машини долинули звуки, що, здавалося, були мовою, але їхнього змісту ніхто не міг зрозуміти. Хлопець заціпенів. Він здивовано подивився на батька, потім на сестру, на Джордона і на митах попросив повторити те ж саме. Джордон надрукував слово “яйце” мовою хлопця і показав йому аркуш. Відтак він вклав цей аркуш до другого пристрою і натиснув клавіш. Почулося лише одне слово.

— Це слово, — пояснював Джордон, — означає його мовою “яйце”. Звучання слова відповідає його написанню. Хай хто-небудь з нас спробує його вимовити. Я покладу на стіл кілька різних предметів, а ви, Енн, вимовите це слово, і ми побачимо, що він робитиме.

Вони відтворювали слово “яйце” на пристрої доти, доки сестра не навчилася його вимовляти. Відтак на стіл було покладено годинник, ключі, сірники, гроші, цвяхи і яйце. Енн підвела хлопця до столу і, показуючи на розкладені на ньому речі, вимовила вивчене слово. Хлопець, не вагаючись, взяв яйце і подав його сестрі.

— Бачите? — сказав батько, — мій син чує. Ми завжди були переконані в цьому. Він чує, хоча й не говорить. Зате він може писати. Його письмо можна перекласти на звукову мову і відтворити на пристрої. Він розуміє цю мову. Решта залежить від тренування.

— Це схоже на колію, по якій потяги рухаються лише в одному напрямі, — промовив з безнадією Джордон.

— Принаймні це — колія, — не поступався батько. — Давайте закладемо до пристрою цілу сторінку тексту і послухаємо, як він звучатиме.