Кисельов Леонід Володимирович

Леоні́д Володи́мирович Кисельо́в (21 вересня 1946, Київ — 19 жовтня 1968, Київ) — український та російський поет.

Народився у Києві, в 1946 р., в родині російського письменника Володимира Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги лейкемії, проживши всього двадцять два роки.

Мати Леоніда — єврейка. Хоч у творчій біографії будь-якого письменника це не найосновніше питання, але у випадку Кисельова така деталь важлива і може кинути більше світла на таємницю його поетичної трансформації — переходу від поезії російської до української.

Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на перекладацькому відділенні, спеціалізуючись, здається, в англійській мові. Не зважаючи на молодий вік, він вражав усіх не тільки начитаністю і широким знанням світової літератури, але й знанням точних наук — складних правил квантової механіки, кібернетики; міг говорити про останній футбольний матч чи найновіший закордонний фільм.

Захоплювався і знав стародавнє мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився примітивним мистецтвом Никифора, любив поезію Шевченка, раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гумільова, Данте, Шекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську пісню.

Ю.Щербак дає наступний мазок до зовнішньго і внутрішнього портрета Кисельова: «Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого венеціанця.., проте темпераментом Льоня надто відрізнявся од італійців: був малорухомий і повільний (звичайно, не на футбольному полі), слова вимовляв тихо і наче мляво…»

Коли Кисельов захворів — невідомо, але з поеми «Первая любовь!» (укр. "Перше кохання"), написаної в 1962 р., коли йому було шістнадцять, можна здогадуватися, що в той час він уже хворів на невиліковну недугу. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, а польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього Лермонтова, Пушкіна або Шевченка.

Почав писати російською мовою в 1959 році. Перша добірка його віршів побачила світ в 1963 році в березневому числі московського журналу «Новый мир», головним редактором якого тоді був Олександр Твардовський, — з наступною приміткою російською: «Леонід Кисельов, учень 10 класу школи 37, м. Київ». «Перші вірші».

Того ж року в квітневому числі московського журналу «Райдуга» було надруковано два його короткі вірші. Вірш «Цари» (укр. "Царі") в журналі «Новый мир», в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в Москві серед російської інтелігенції й академічних російських кіл — обурення й протести. Після того молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці.

П'ять років пізніше, 12 квітня 1968 року, за кілька місяців до смерті Кисельова, у часописі «Літературна Україна» з'явилася добірка його україномовної поезії «Перші акорди»… з передмовою Івана Драча.

Посмертно вийшли дві його книжки російськомовної та україномовної поезії — перша в 1970 році під двомовною назвою «Стихи. Вірші» (у видавництві «Молодь»), а друга, що є доповненням першої, в 1979 році, (також у видавництві «Молодь») під двомовною назвою — «Последняя песня. Остання пісня».

В березні 2013 року у видавництві «Ярославів Вал» побачила світ збірка літературної спадщини Кисельова під двомовною назвою «Над київськими зошитами. Над киевскими тетрадями» (вірші, проза, переклади, нотатки, листи, фото)…