Литмир - Электронная Библиотека

Починав він кілька годин поспіль. Отямився на світанку в номері дешевого готелю: перед очима плавали червоні смуги, у голові гуділо. У кишені заглянути з остраху не наважився, допоки не замовив та не випив ще келишок коньяку; а тоді найгірші побоювання підтвердилися. З дев’яноста доларів та ще якогось дріб’язку, які він прихопив, зійшовши з поїзда, залишилося тільки шість.

— Напевно, я збожеволів, — прошепотів він ледь чутно.

У запасі ще був годинник. На корпусі цього великого й пунктуального годинника зі справжнього золота красувалися викладені діамантами два сердечка. Отримав його Джим Кулі як трофей внаслідок героїчного вчинку: секретні папери він витягнув із мундира німецького офіцера, а годинник був міцно затиснутий у мертвій руці убитого. Одне з діамантових сердець, либонь, символізувало чиюсь тугу в якійсь Фрідландії чи Берліні, та коли Джим одружився з Міллі, то переконав, що амурні камінці вказують на їхні серця й стануть атрибутом незламної любові. Не встигла Міллі як належно оцінити це зворушливе зізнання, як їхня вічна любов розсипалася на друзки, і годинник повернувся в Джимову кишеню, в якій, мов в’язень, вказував на час, а не почуття.

Але Джиму Кулі подобалося демонструвати годинник, а тому майбутня розлука з механізмом уявлялася болючішою, аніж втрата Міллі; йому було так гірко, що, очікуючи більшого горя, напився заздалегідь. До вечора, ледве тримаючись на ногах, підбурений кпинами тутешніх хлопчаків, він доплентався до крамнички, власником якого був місцевий bijoutier[17]. Вийшов з неї володарем заставної квитанції та банкноти вартістю у дві тисячі франків, яка, як йому марилося, дорівнювала приблизно ста двадцяти доларам. Чортихаючись під носа, він потягнувся в напрямку площі.

— Один американець вжарить трьох французів! — гаркнув Джим трьом кремезним, опецькуватим городянам, що сиділи за столиком й пили пиво.

Ті й оком не змигнули. Він продовжував зубоскалити.

— Один американець, — постукав себе по грудях, — вкладе на землю трьох гидких жабенят, чуєте?

Ніхто не поворухнувся. Це розлютило Джима. Метнувшись прожогом вперед, він вхопився за спинку вільного стільця. Через секунду навколо нього зібралася невелика юрба, троє французів в унісон перемовлялися схвильованими голосами.

— Ей, ну ж бо, я не кидаюся словами на вітер! — дико верещав він. — Один американець зробить з трьох французів відбивну!

Перед ним виросли двоє полісменів, одягнені в синьо-червону форму та з кобурами на поясах.

— Чули мене? — гримів Джим. — Я герой, і плювати я хотів на вашу мерзенну французьку армію!

Його схопили за руку, та в нападі сліпої люті Джим ви­смикнув її та гепнув по обличчю з темними вусами. Відтак у вухах молодика зашуміло, загуділо, над ним зашипіли кула­ки, потім стусани, і світ зімкнувся над його головою, мов хвилі.

V

Після з’ясування місцеперебування Джима та особистого піклування одного з американських віцеконсулів, який витягнув його з в’язниці, Міллі зрозуміла цінність минулих тижнів. Свято закінчилося. Та навіть попри те, що Джим завтра приїжджає у Париж, попри повернення сірої буденщини спільного існування, Міллі все ж вирішила, що мандрівки в Шато-Тьєррі вона не скасує. Їй хотілося хоч на кілька годин відчути незабутнє щастя. Напевно, вони повернуться в Нью-Йорк: навряд чи Джим може розраховувати хоч на якусь роботу, якщо аж два тижні просидів у французькій в’язниці.

Автобус, як зазвичай, був заповнений вщерть. Поблизу містечка Шато-Тьєррі Білл Дрісколл зі своїм мегафоном здійнявся перед своїми клієнтами та почав розповідати про те, як виглядала ця місцевість п’ять років тому, коли дивізія, в якій він служив, наблизилася до лінії вогню.

— О дев’ятій годині вечора, — говорив він, — ми вибралися з лісу. Це був Західний фронт. Я читав про нього в Америці за три роки до того, а тепер от він переді мною. У темряві ліс скидався на велику вогненну кулю: тільки палала не трава, а полум’янисті гранати. Ми змінили французький полк в окопах глибиною менш як три фути. Майже всі були надто збуджені та страху не відчували до тих пір, поки близько другої години ночі ротного старшину в нас на очах не розірвало шрапнеллю на шматки. Це змусило нас задуматися. Через два дні ми змінили дислокацію, і я уникнув поранення лиш через одну причину: тремтів так, що не могли поцілити.

Слухачі зареготали, а Міллі відчула легкий приплив гордості. Джима нічим не можна було залякати: про це вона чула від нього самого безліч разів. Думки його снувалися навколо чогось вищого, ніж посередній обов’язок. Поки його однополчани ховалися в порівняно безпечних траншеях, він сам на сам виліз до нічийної смуги.

Після обіду в містечку туристи рушили на поле битви, мирну тишу якого розрівнювали супокійні могили. Міллі зраділа такій прогулянці — її, як і вояків після битви, настигло умиротворення. Либонь, після хмурого майбутнього одного дня її життя стане таким флегматичним, як і цей пейзаж. Либонь, колись Джим зміниться. Коли він якось здійнявся до таких героїчних висот, то десь глибоко таїться новий початок, що незабаром вибухне життям.

Коли настав час повертатися додому, Дрісколл, що за весь день перекинувся з Мінні кількома словами, раптом відкликав її від групи:

— Хочу востаннє поговорити з вами.

Востаннє... У Міллі ні з того ні з сього боляче стислося серце. Невже завтра настане так скоро?

— Дозволю собі бути відвертим з вами, — вів далі Білл, — тільки, будь ласка, не гнівайтесь. Я люблю вас — і ви це знаєте; але те, що хочу вам сказати, з цим не пов’язано: причина в тому, що я бажаю вам щастя.

Міллі кивнула. Боялася, що ось-ось розплачеться.

— Як на мене, ваш чоловік ні для чого не годиться.

Міллі звела до нього очі:

— Ви його не знаєте! — гарячково вигукнула вона. — І не можете його судити.

— Я суджу за його ж власними вчинками. Гадаю, що ця психічна післявоєнна травма — чистісінька брехня. Та і яке значення має те, що він зробив п’ять років тому?

— Для мене має, — заперечила Міллі. Вона відчула, що починає злитися. — Цього від нього не забрати. Він проявив мужність.

Дрісколл кивнув.

— Погоджуюся. Але інші теж були мужніми.

— Ви — ні, — зневажливо кинула вона. — Тільки-но сказали, що боялися до смерті, і всі над вами насміхалися. Джима, знаєте, не посміли зневажати: йому вручили медаль саме за хоробрість.

Бовкнувши це, Міллі спохватилася, та було вже пізно. Та коли почула слова Білла, то з несподіванки аж подалася до нього.

— Це теж була брехня, — повільно вимовив Білл. — Мені просто хотілося всіх розсмішити. У атаці я навіть участі не брав.

Він мовчки спрямував погляд на підніжжя пагорба.

— Що ж, — з презирством дорікнула Міллі, — як ви посміли ось тутечки сидіти та молоти нісенітниці про мого чоловіка, якщо… якщо ви навіть…

— Це професійна вигадка, — нетерпляче відказав чоловік. — Мене поранили напередодні ввечері, — він підвівся з лави. — Все це не суттєво. Здається, я вселив вам ненависть до мене, тому це кінець. Далі наша розмова даремна.

Не зводячи погляду з підніжжя пагорбу, він продовжив.

— Не варто було мені з вами говорити саме тут. Для мене це нещасливе місце. Колись я втратив тут одну цінну річ — в трьохсот милях від цього пагорбу. А тепер втратив вас.

— Що ви втратили? — гірко запитала Міллі. — Ще одну дівчину?

— Інших, окрім вас, не було.

— Тоді що ж?

Білл відповів не відразу:

— Я сказав, що мене поранили. І це правда. Два місяці не розумів — чи живий я насправді. Але найгірше було те, що якийсь підлий злодюга обнишпорив мої кишені й, як я підозрюю, здобув собі шану, пред’явивши копію секретних німецьких паперів, які я тоді роздобув. І прихопив зі собою також золотий годинник. Те й інше я знайшов, обстежуючи тіло німецького офіцера, що лежало на нічийній смузі.

Містер та місіс Вільям Дрісколл одружилися наступної весни й вирушили на медовий місяць у машині, що перевищувала розмірами автомобіль короля Англії. В авто була тьма-тьмуща вільних місць, тому пара, дрейфуючи доріжками Франції, обсаджених сріблястими тополями, підсаджувала до свого салону багатьох притомлених пішоходів. Останні, втім, завжди сідали ззаду, оскільки бесіда на передньому сидінні для сторонніх вух не призначалася. Тур молодят пролягав через Ліон, Авіньйон, Бордо та інші менш населені пункти, яких немає в путівнику.

вернуться

17

Ювелір (фр.).

30
{"b":"979897","o":1}