— Що це?

— Медіатор, — ледь вимовив Джек.

Руки страшенно пекли.

— Що це на Територіях?

— Я не знаю, про що ви.

— Що це?

— Кулька. Ви що, сліпий?

— На Територіях це іграшка?

— Я не…

— Люстерко?

— …знаю…

— Дзиґа, що зникає, якщо її розкрутити?

— …про що…

— ЗНАЄШ! ЗНАЄШ, ПЕДРИЛО! ГАДЮЧИЙ ВИПЛОДКУ!

— …кажете.

Ґарднер дав Джекові ляпаса. Дістав срібний долар. Його очі блищали.

— Що це?

— Щаслива монета, яку мені подарувала тітка Гелен.

— Що це на Територіях?

— Коробка «Райс Кріспіс».

Ґарднер підняв запальничку.

— Твій останній шанс, хлопче.

— Вона перетворюється на вібрафон[202] і грає «Скажений ритм»[203].

— Тримайте його правицю, — крикнув Ґарднер.

Джек опирався, але врешті-решт вони випростали його руку.

Пироги з індичкою почали підгорати.

Джордж Ірвінсон стояв біля дверей майже п’ять хвилин, намагаючись заспокоїтися і відчинити їх. Більше ніхто не шкрябався.

— Що ж, я покажу тобі, що боятися нема чого, боягузливе курча! — із запалом вигукнув Джордж. — Коли сила твоя в Господі, нема чого боятися!

Із цією рішучою заявою ВІН ВІДЧИНИВ ДВЕРІ. Величезна, заросла шерстю похмура істота стояла на порозі. Її глибокі очниці палахкотіли червоним. Джордж поглядом простежив за лапою, що здійнялася у вітряній осінній пітьмі, а тоді опустилася. У кухонному світлі зблиснули шестидюймові пазурі. Вони відірвали голову Джорджа Ірвінсона від шиї і швиргонули через усю кімнату. Розбризкуючи кров, вона вдарилася об черевики Донні Кіґана. Той реготав, божевільно реготав.

Вовк стрибнув у кухню, приземлившись на всі чотири лапи. Проскочив повз Донні Кіґана і, навіть не глянувши на нього, вилетів у коридор.

Вовк! Вовк! Просто тут і зараз!

Так, це голос Вовка звучав у його голові, але він був глибшим, багатшим і більш вольовим, ніж той, який Джек чув. Він розрізав туман болю в голові, як швейцарський ніж.

Джек подумав: «Вовк біжить за Місяцем». Із цією думкою у свідомість прийшли тріумф і смуток.

Сонячний Ґарднер глянув угору, і його очі звузилися. Тієї миті він сам скидався на звіра — звіра, що відчув вітер небезпеки.

— Превелебний? — спитав Сонні. Дихав він важко, а зіниці розширилися до максимуму. «Він насолоджується, — подумав Джек. — Якщо я почну говорити, Сонні розчарується».

— Я щось почув, — сказав Ґарднер. — Кейсі, іди й глянь, що там на кухні та в спільній кімнаті.

— Добре.

Кейсі пішов. Ґарднер знову поглянув на Джека:

— Я скоро збираюся поїхати в Мансі, де хочу, побачивши містера Морґана, негайно повідомити йому певну інформацію. Тож краще поговори зі мною, Джеку. Звільни себе від подальших страждань.

Джек подивився на нього, сподіваючись, що скажені удари серця не відбиваються ні на обличчі, ні в пульсації жили на шиї. Якщо Вовк вирвався з Ящика…

Ґарднер тримав в одній руці медіатор, який дав Джекові Спіді, а в другій — монету, яку хлопчик отримав від капітана Фаррена.

— Що це таке?

— Коли я переношусь, вони обертаються на черепахові яйця, — сказав Джек і зареготав — дико, істерично.

Обличчя Ґарднера потемніло від злоби.

— Зв’яжіть йому руки, — сказав він Сонні та Енді. — Зв’яжіть йому руки і зніміть із цього гадючого виплодка штани. Погляньмо, якої він заспіває, коли ми підсмалимо його яйця.

Гек Баст смертельно знудився на сповіді. Він чув це і раніше, усі ці дрібні грішки. Я поцупив гроші з маминої сумочки, я курив косяки на шкільному подвір’ї, ми виливали в паперовий пакет клей і нюхали його. Я робив те, я робив се. Дитячі штучки. Жодної схвильованості. Нічого такого, що могло б відірвати його думки від болю в руці. Гек хотів спуститися вниз, попрацювати над цим Сойєром. А тоді б вони взялися за великого придурка, який захопив його зненацька і скалічив його гарну праву руку. Так, поратися коло великого придурка було б справжньою насолодою. Краще за все мати під рукою набір болторізів.

А поки що пацан на ім’я Вернон Скада дзижчав:

— …тож ми з ним побачили ключі в замку, ви розумієте про що я… От він і почав: «Давай застрибнемо в цю лярву і об’їдемо квартал». Але я знав, що це неправильно, і сказав про це, а він: «Ти всього-на-всього боягузливе курча». Я на те: «Ні, не боягуз, — якось так. А він: — Доведи! Доведи!» «Не буду я цупити авто покататися», — кажу я, а він…

«Боже правий», — подумав Гек.

Рука справді горіла від болю, а його знеболювальні таблетки залишилися в кімнаті. У дальньому кутку кімнати він бачив, що Пібоді, позіхаючи, вивернув щелепу.

— От ми і поїхали навколо кварталу, а він мені…

Двері розчахнулися всередину з такою силою, що злетіли з петель. Вдарилися об стіну, відскочили, впали на хлопчика на ім’я Том Кесіді, звалили його на підлогу і придавили. Щось заскочило до спільної кімнати. Спершу Гек Баст подумав, що це найбільший у світі блядський пес, якого він тільки бачив. Хлопчики закричали і посхоплювалися зі стільців… а тоді застигли. Широко розплющені очі не вірили побаченому — на задніх лапах стояв звір, на якого перекинувся Вовк: розірвані чіноси та картата сорочка досі висіли на ньому.

Вернон Скада витріщався на нього — очі на вирла, щелепа відвисла.

Вовк завив. Блискучі очі дивилися на хлопчиків, що задкували від нього. Педерсон кинувся до дверей. Височенний Вовк — його маківка майже торкалася стелі — рухався з незбагненною швидкістю. Махнув товстою, мов важелезна балка, рукою. Пазурі проробили рів у спині Педерсона. На мить усі чітко побачили його хребет — він скидався на закривавлений шнур-подовжувач. Кров залила стіни. Педерсон ступив один великий непевний крок у коридор і впав.

Вовк обернувся… і його палаючі очі спинилися на Гекові Басті. Гек різко підскочив на позбавлені нервів ноги, витріщившись на цей волохатий червоноокий жах. Він знав, хто це… чи принаймні ким він мав бути. Гек віддав би що завгодно, тільки б йому знову стало нудно.

Джек знову сидів на стільці, а обпечені пульсуючі руки знову притиснулися до спини — Сонні міцно зв’язав гамівну сорочку, розстібнув Джекові чіноси і спустив їх донизу.

— Тепер, — сказав Ґарднер, піднявши «Зіппо» так, щоб Джек її бачив, — слухай мене, Джеку, і слухай уважно. Я знову збираюся поставити тобі декілька запитань. І якщо ти не відповіси на них чесно і правильно, то спокуса содомії більше ніколи перед тобою не постане.

Сонні Сінґер, почувши це, скажено зареготав. У його тьмяних, напівмертвих очах знову спалахнула хіть. Він витріщився на Джекове обличчя з якоюсь хворою жадобою.

— Превелебний Ґарднере! Превелебний Ґарднере! — Це був Кейсі, і він був стривожений.

Джек знову розплющив очі.

— Там нагорі якийсь рейвах!

— Не відривай мене.

— Донні Кіґан, як псих, регоче на кухні! А ще…

— Він же сказав його не відривати, — сказав Сонні. — Ти що, не чув?

Але Кейсі був надто враженим, щоб замовкнути.

— …і судячи зі звуків, у спільній кімнаті якийсь заколот! Крики! Горлання! Схоже, наче…

Раптом свідомість Джека заповнив крик неймовірної сили та життєвої енергії.

— Джекі! Де ти? Вовк! Де ти просто тут і просто зараз?

— …туди увірвалася ціла зграя собак.

Тепер Ґарднер поглянув на Кейсі — вирячені очі, губи міцно стиснуті.

— Кабінет Ґарднера. Підвал! Там, де ми були раніше.

— Сходами ВНИЗ, Джекі?