— А це правда, що місіс Еслінгер випиває? — поцікавився я. — Так мені казав Діксон, але з її вигляду цього не скажеш.

Реґ знизав плечима.

— Не можу стверджувати, — зауважив він. — Утім, вона якась дивна. Еслінгер її боїться.

— Що ви маєте на увазі?

— Вона керує і ним, і бізнесом. Я чув, що це вона змусила його піти в політику. Звісно ж, вона просто трясеться над Тедом, але, гадаю, це вам відомо.

Я кивнув головою.

— Але з того, що я бачив, навряд чи вона здатна переживати через будь-що. Вона мені не подобається — від неї у мене мороз по шкірі.

Повернулася офіціантка із колою для Реґа.

— Подавати їжу?

— Оце так! — запротестував Реґ, коли я заперечно хитнув головою. — Де це, в біса, Одрі? Хіба ж я вам не казав, що вмираю з голоду?

— Гаразд, — погодився я. — Тоді обід на двох.

Коли офіціантка вкотре зникла, я продовжив:

— Боюсь, щоб наша крихітка знову не встряла в якусь халепу!

Реґ поглянув кудись поверх моєї голови і вищирився.

— Тільки не цього разу, — повідав він. — Ось вона йде!

Я розвернувся.

Одрі, премила в своїй яблучно-зеленій сукні та великому білому капелюсі, прямувала до нас через усе приміщення. Очі її горіли від збудження. Я схопився з місця, бо зрозумів, що щось трапилося.

— Що сталося? — запитав.

Вона виклала блакитну квитанцію на білу скатертину.

— Ось це щойно вручили мені, — сказала вона, підтягаючи стілець і сідаючи поруч.

Мені не треба було двічі дивитися на ту квитанцію. Я вже знав, що це, ще до того, як прочитав на ній таке:

«Вас щойно сфотографували!»

Я повільно опустився на стілець і витріщився на Одрі, відчуваючи, що кров схлинула мені з обличчя.

— Ну, тепер ви вже маєте бути задоволені, — сказала вона, посміхаючись мені. — Хіба ж це не та нагода, на яку ми всі чекали?

— Що ти маєш на увазі? — гостро озвався я, намагаючись подолати шок, якого зазнав. — Якщо гадаєш, що таким можна легковажити, то ти божевільна!

Вона зітхнула, шукаючи підтримки у Реґа.

— Що з ним таке? — перепитала вона. — Ось перед нами пряма дорога, що виведе нас до вбивці, а він каже, що я божевільна!

Тепер навіть Реґ виглядав схвильованим.

— Послухайте-но, дівчинко! — лагідно озвався він. — Цей чоловік любить вас!

Тепер настала черга Одрі дивуватися.

— А я гадала, що це таємниця! — промовила вона із ніяковим смішком.

— І я так думав, — похмуро проказав я.

— Та навіть сліпий побачить, що він «запав» на вас, — презирливо сказав їй Реґ. — Де ви це взяли?

І підняв квитанцію та уважно її розглянув.

Одрі поклала сумочку на стіл і запалила сигарету.

— Якийсь чоловік мене сьогодні вдень сфотографував, — озвалася вона. — Я саме була з Тедом Еслінгером. Його також сфотографували.

Повернулася офіціантка зі стравами. Заздрісно окинула Одрі поглядом.

— Вам також принести порцію?

Я підсунув свою тарілку Одрі.

— Їж, — сказав я. — У мене пропав апетит.

Одрі заперечила.

— Тобі також слід поїсти! Ти не повинен так переживати за мене.

— Зі мною все в порядку, — і, звернувшись до офіціантки, я замовив ще віскі.

— От що робить любов із чоловіком, — співчутливо хитнув головою Реґ. — Якщо я колись відмовлюсь від їжі, то, принаймні, знатиму, що зі мною таке.

— Стуліть пельку! — розгнівано гаркнув я. — Хіба не бачите — я думаю!

— Звісно ж, що так! — із готовністю озвався Реґ, пакуючи свою їжу, наче три дні не їв.

— Їжте хоч ви! — спонукав він Одрі. — Смакує чудово!

Я побарабанив пальцями по квитанції.

— Мені це не подобається. Віднині, Реґу, ні на мить не випускайте Одрі з поля зору!

Реґ відірвав очі від їжі, посміхнувся й присвиснув.

— Це мене цілком влаштовує. То коли ви приймаєте ванну? — поцікався він, кинувши масний погляд на Одрі.

— Ні, — твердо сказала вона. — Так не піде. Отже, ви гадаєте, містере Марку Сп’юек, що я нездатна подбати про себе сама?

— Щось вся ця історія мені дуже не подобається, — відповів я. — З цієї миті у тебе власний охоронець.

— Ще й який охоронець! — ледь чутно пробурмотів Реґ. — Боже мій! Яке тіло!

— Якщо ви не станете врешті серйозним, — погрозливо сказав я, — то я відкручу вашу паршиву голову. Ви не повинні спускати з Одрі очей, ясно? Якщо з нею щось трапиться, ви за це відповісте!

Реґ відклав убік виделку.

— Невже ви серйозно вважаєте, що ця дівиця в небезпеці? — здивовано перепитав він.

— Не називайте мене «дівицею»! — обурено сказала Одрі. — Де вас виховували?

— Я кажу це цілком серйозно, — споважнів я. — Віднині — жодних ризиків!

— Згадайте, що сталося з Мерієн, — повернувся я до Одрі. — Чи Тед прокоментував якось те, що вас сфотографували?

— Здається, він був трохи наляканий, — озвалася Одрі. — І додав, що я мушу бути обережна.

Я хмикнув.

— Ще б пак! Але ми справді будемо обережними. Що ще тобі вдалося з нього витягти?

Одрі хитнула головою.

— Не так вже й багато, — сказала вона з жалем. — Практично нічого.

Я звів очі на Реґа.

— В мене склалося враження, що ви не варті тих грошей, які я вам плачу. Чи вдалося вам хоча б вияснити, чи є в нього алібі на вечори убивств?

Одрі перестала їсти.

— Послухайте, містере Сп’юек! — палко озвалася вона. — Якщо ви й далі будете таким зарозумілим, то я полишу роботу на вас і працюватиму сама на себе!

— Боюся, ви недовго це робитимете, — гірко зауважив я. — Але якщо серйозно, то ти щось вивідала?

— Ні, — зізналася вона. — Він не хотів про це говорити. Я спробувала завести розмову про це, але він замкнувся в собі, наче устриця. Однак запросив мене повечеряти з ним завтра.

Я взяв склянку з віскі із рук офіціантки й подякував їй. Коли мої супутники замовили собі морозиво, і офіціантка пішла виконувати замовлення, я перепитав:

— Ти хочеш сказати, що він призначив тобі побачення?

Одрі кивнула.

— Можливо, я й не бозна-який детектив, але достатньо приваблива як жінка, — підмітила вона.

— Обережніше з цим, — попередив я її. — Ви ж із Тедом — друзі дитинства. Чи не так?

— Це нічого не означає, — презирливо зауважив Реґ. — Хлопець може ходити разом із дівчиною до школи, смикати її за волосся, виливати на неї чорнила, а потім раптом із ним наче щось стається — і ось він вже закоханий! Таке і зі мною було!

— То ви наглядатимете за нею, чи ні? — коротко спитав я. — Коли мені знадобляться подробиці вашого любовного життя, то я звернусь до вас додатково.

— Не сваріться, — швидко промовила Одрі. — Ми з Тедом не спілкувалися багато років. І от тепер я розслідую його справу — тож він і зацікавлений.

— Сміх та й годі, — гірко зауважив Реґ. — Ну й слово — «зацікавлений!» Ніби за інших обставин цей хлопець дівчатами взагалі не цікавиться!

Я допив своє віскі, і, щойно офіціантка принесла дві порції морозива, замовив собі ще випивку.

— Вас що, палить? — перепитав Реґ, вирячившись на мене.

— Це я так готуюся, — відповів. — Сьогодні ввечері на нас чекатиме робота — і вона буде не з приємних.

— Тож ви накачуєтесь спиртним за нас трьох, чи не так? — єхидно зауважив Реґ, з відразою відсуваючи від себе колу.

— Ви ще за це заробите, — пообіцяв я. — Але спочатку вислухаймо Одрі.

І я повернувся до неї.

— То що ти надумала?

— Хіба ти не розумієш? Якщо Тед — убивця, то це — єдиний шлях вивести його на чисту воду. Коли мене сфотографували, я вже знала, що робити далі, а тому й почала заманювати Теда в пастку, і він в неї потрапив. Зараз ми опинились в тій же ситуації, яка призвела до інших вбивств. Я — нова подружка Теда. Мене сфотографували. Мій портрет з’явиться у вітрині «Вуличного фото». Наступний крок — я маю зникнути. Колесо завертілося по повній. Однак цього разу я не маю наміру зникати.

Я обміркував почуте.

— Можливо, поки що ти в безпеці — допоки твоє фото не буде виставлене у вітрині «Вуличного фото». А може, цього ще й не станеться. Однак якщо воно все-таки з’явиться там, ми й на секунду не повинні полишати тебе саму.