Одрі випрямилася.

— Де ви все це накопали? — вимогливо спитала вона.

— Ось одна з переваг роботи в такому солідному агентстві, як Бюро міжнародних розслідувань. Це все для мене відкопав Форсберг, — пояснив я. — У місіс Еслінгер лише одна слабкість — це її син. Вона страшенно ревнує його до всіх дівчат, і коли він почав із ними зустрічатися, вона стала смертельно небезпечною. Генч також несповна розуму, але по-іншому. Він не вбивав... але бальзамував трупи! Коли місіс Еслінгер почала вбивати Тедових дівчат, Генч зміг нарешті уповні віддатися своїй пристрасті до бальзамування. Однак в нього вистачило розуму ховати трупи в родинному склепі Еслінгерів — але про це вам відомо.

Летімер кивнув.

— Так, — озвався він. — Тож ця справа не має нічого спільного із «Вуличним фото»?

— Я би так не сказав, — заперечив я. — У своєму безумстві місіс Еслінгер надумала зробити чоловіка мером міста. Вона вирішила прибрати Старкі з дороги за допомогою того ательє і зосередила свою увагу на дівчатах, чиї фотографії з’являлися у вітрині фотоательє Старкі. Пам’ятаєте, як я знайшов там носовичок Мері Дрейк? Присягаюсь, що то Генч його туди підкинув, щоб навести мене або Теда на хибний слід. Тед був щиро переконаний, що Старкі причетний до всіх цих вбивств, бо мати це йому навіяла.

— А як же дівчата — чи це випадковість, що всі вони були блондинками?

Я притягнув Одрі до себе ближче.

— Просто Тед віддає перевагу білявкам — так само, як і я. Нема нікого кращого за блондинок!

— Тоді все ясно, — сказав Бейфілд, посміхаючись мені. — Чоловіче! Хотів би я побачити фізіономію Мейсі, коли він завтра про все це дізнається! Цим я його просто-таки доб’ю!

— Не можу збагнути, чому місіс Еслінгер і Генч намагалися вбити ще й мене, коли дізналися, що нам все відомо про тіла, — зауважила Одрі. — Логічніше було б вичекати хоч трохи.

— Але ж вони обоє божевільні, — озвався я. — Ми підготували їм пастку, і вони не змогли противитися спокусі потрапити в неї.

— Але де був увесь цей час Тед? — запитала Одрі. — І чому він зі мною так і не зустрівся?

— Це все підлаштувала місіс Еслінгер. Син розповів їй, що має намір зустрітися з тобою, і та побачила для себе нову можливість та вирішила негайно цим скористатися. Вона доручила Генчу зателефонувати у клуб «Сайро» і залишити записку для тебе з проханням зустрітися на Меддокс-авеню. Потім вона під якимось приводом затримала Теда, аби він спізнився на побачення з тобою, і, звісно ж, він приїхав, коли ти вже пішла. Гадаю, що той самий трюк вона проробляла і з іншими дівчатами.

— Це все? — уточнив Летімер, гасячи сигарету.

— Гадаю, що так. У вас має вийти пречудова стаття. Не забудьте всю славу приписати Бейфілду!

Бейфілд аж засяяв.

— Якщо вам потрібна допомога в підготовці статті, — озвався Per, — то я готовий це зробити!

Летімер звівся на ноги.

— Тоді ходімо. Спочатку підготуймо статтю, а тоді вже відірвемося, як слід!

— Побачимося зранку, Реґу! — гукнув я йому вслід. — Бо я їду першим же вранішнім поїздом!

Бейфілд допив своє віскі і також підвівся.

— Що ж, не буду вас затримувати — відпочивайте! — сказав він, простягнувши мені руку. — Мені навіть шкода, що ви їдете. Наступного разу, коли приїдете в Кренвіль, ви будете приємно здивовані тутешніми змінами. Коли з політичної арени зійдуть Мейсі і Вулф, у місті знову стане спокійно.

Він глянув на мене через плече, а тоді, стишивши голос, прошепотів:

— З того, як все складається, я тепер не здивуюся, якщо мером міста стане Мак-Артур. У мене є своя людина, яка його підтримає, а він неабиякий розумник — якщо його відокремити від дружини!

Він примружив одне око і непевно махнув нам рукою.

— Бувайте, — додав він, променисто нам посміхнувшись, — сподіваюсь побачити вас наступного разу в церкві, на вінчанні.

І нетвердою ходою пішов до виходу, нарешті полишивши нас із Одрі на самоті.

— Взагалі-то він приємний, правда? — сказала Одрі, вкладаючи свою руку в мою.

— Коп завжди приємний — коли йому чогось від вас треба, — парирував я. — Ходімо ж, моя люба — нам час у ліжечко!

Вона глянула на мене.

— Я знаю, що то було сказано жартома, — додала вона, — але пам’ятаєш, ти колись казав, що Макс Еслінгер насправді не вірив, що я зможу розплутати цю справу... Якщо він так казав, то на віщо ж він мене тоді найняв?

Я вишкірився.

— Місіс Еслінгер переконала його в цьому, — сказав я, обіймаючи її за талію. — Вона вважала, що якщо за справу візьмешся ти...

— Досить! — поквапно урвала мене Одрі. — Не смій сміятися!

Я пригорнув її до себе і поцілував.