— Чи можу я бачити містера Еслінгера? — врешті вичавив я з себе.

— А хто його питає? — перепитав чоловічок непривітним безбарвним голосом.

— Скажіть, що його хоче бачити детектив із Міжнародного бюро розслідувань, — сказав я, витягаючи пачку «Лакі страйк» і не зводячи з нього погляду.

Він швидко відвів очі, але я встиг помітити в них страх.

— Я доложу йому про вас, — сказав чоловічок, — однак він зараз дуже зайнятий.

— А я й не поспішаю, — озвався я, кидаючи сірника на підлогу. — Просто повідомте йому про мене, а я тим часом роззирнуся довкола.

Він пильно глянув на мене і вийшов.

Я глибоко затягнувся і вичекав трохи. Потому підійшов до виставкової труни та уважно її оглянув. Вона була прекрасно зроблена, і мимоволі я подумав, а чи не підійде вона мені. Хоча вона й видавалася завузькою, в довжину мала б підійти... Після детальних оглядин труни впродовж кількох хвилин я цілком вдовольнив свій інтерес і підійшов до прейскуранта, що висів у рамочці на стіні, де була зазначена вартість домовин та всі можливі матеріали, з яких її можуть виготовити. Я був здивований, як зовсім недорого тебе можуть доправити в підземне царство.

— Ви хотіли мене бачити? — м’яко запитав голос за спиною.

Я злякано підскочив.

Макс Еслінгер був копією свого сина — тільки більш древньою, якщо можна так висловитися. Риси обличчя різкіші, очі глибокодумніші, однак схожість просто разюча.

— Можливо, ви вже чули про мене, — сказав я. — До сьогоднішнього ранку я працював на Вулфа.

Він посміхнувся і простягнув мені руку.

— Звісно ж, що чув, — сказав він приємним баритоном. — Ви — детектив із Нью-Йорка, чи не так? Радий з вами познайомитися. То ви вже не працюєте на Вулфа?

Ми потисли один одному руки.

— В нас виникла розбіжність поглядів, — сказав я з кривою усмішкою. — Тому ми й розсталися.

Еслінгер із розумінням хитнув головою.

— Боюся, що з Вулфом нелегко мати справу — я знаю його давно. Прошу, проходьте в мій кабінет! Там ми зможемо спокійно поговорити.

Я пройшов за ним у двері, прикриті чорними оксамитовими портьєрами, і далі коридором; проминувши кілька дверей, ми нарешті зайшли в приємну, гарно умебльовану кімнату.

Він показав мені на крісло, а сам сів за високий, масивний стіл.

— То чим можу бути вам корисний, містере Сп’юек? — поцікавився він, висуваючи шухляду і дістаючи звідти пачку сигар.

Я хитнув головою.

— Не мені особисто, — уточнив я, запалюючи свою сигарету. — Як я вже казав, сьогодні вранці я припинив працювати на Вулфа. Але мене зацікавила ця справа, містере Еслінгер, тож хотів би знати, чи не заперечуватиме ви, якщо я працюватиму разом із міс Шерідан. Вам це нічого не коштуватиме. Вулф видав мені аванс на розслідування цієї справи, і я не бачу підстав повертати йому гроші. Я хотів би з’ясувати все для себе — до того, як повернуся в Нью-Йорк.

Я був здивований, помітивши, що його обличчя враз прояснилося.

— Це було б вельми великодушно з вашого боку, містере Сп’юек! Мушу визнати, що досі так нічого й не було зроблено. А я дуже зацікавлений в тому, щоб розплутали справу!

Сумнівів у його щирості не було, і я згадав слова Одрі про те, що він просто не може бути замішаний у справу з викраденням дівчат. В Еслінгерові було щось таке, що йому мимоволі віриш.

— Чудово, — сказав я. — По правді, очікував від вас певної протидії. Я чув, що ви дали міс Шерідан повну свободу дій.

Він спантеличено глянув на мене.

— Чому ж — зовсім ні! — заперечив він. — Коли я почув, що Вулф найняв професіонала, щоб отримати з цієї справи певні політичні дивіденди для себе, то просто змушений був удатися до аналогічних заходів. Але, смію вас запевнити, містере Сп’юек, я не заспокоюся доти, доки дівчат не буде знайдено, або ж — якщо це все-таки вбивства — поки їх вбивця не буде покараний.

Я задумливо глянув на нього.

— Це справді вбивства, — повільно промовив я. — У цьому тепер нема жодних сумнівів.

І розповів йому про Мерієн Френч.

Коли скінчив, він відклав убік свою сигару. Я бачив, що моя розповідь його глибоко вразила.

— Але хто міг вчинити такий жорстокий злочин? — запитав він. — Не вірю, що хтось у Кренвілі міг зумисне вбити невинних дівчат, не маючи на те жодного мотиву. Це нечувано!

— Можливо, мотив усе-таки був, — сказав я, струшуючи попіл на його чудовий килим. — І це — те, над чим я маю намір попрацювати. Або мотив існує — або ж убивця сексуальний маніяк.

— Однак ви сказали, що тіло бідолашної дівчини зникло? — запитав Еслінгер. — Але яким чином? Куди його поділи?

Я хитнув головою.

— Не знаю, — озвався. — І це також маю намір з’ясувати.

По короткій паузі я випалив:

— Чому ви найняли Одрі Шерідан? Адже в місті ніхто не вірить, що їй вдасться розплутати цю справу!

Лише на мить в його очах промайнула обережність, але вона так швидко зникла, що я засумнівався, а чи була вона насправді.

— Гадаю, я не зовсім вас розумію, — зауважив він. У голосі його вчувалась холодність.

— Думаю, ви добре розумієте мене, містере Еслінгер! — заперечив я. — Одрі Шерідан — чудова дівчина. Вона мені подобається. І навіть дуже — але в неї нема досвіду в розслідуванні подібних злочинів. І змушений вам сказати, що вона наробила купу помилок, які мені тепер слід виправляти — саме тому, що вона так прагла з’ясувати все самостійно. Однак такого роду справи — не для жінок. Це надто небезпечно. То чому все-таки ви найняли її?

Він ледь помітно почервонів. Узяв сигару, покрутив її в пальцях, виявив, що вона загасла і знову запалив.

— Я був впевнений, що міс Шерідан зможе знайти зниклих дівчат, — нарешті сказав він. — Ви повинні пам’ятати, містере Сп’юек, що спочатку й мови не було, що їх могли вбити.

Я глянув на нього, і він відвів погляд.

— Дурниці! — коротко озвався я. — Але якщо не хочете казати правду, то я не можу вас примусити.

— Запевняю вас... — почав було він.

Я підняв руку.

— Забудьмо про це, — заспокійливо сказав я. — Коли я побачив вас вперше, то вирішив, що ви чоловік відвертий. Тепер я вже не так цього певний. У вас були якісь власні причини, щоб долучити до розслідування Одрі Шерідан — а зовсім не тому, що ви були переконані, що вона впорається. Тут щось інше. Можливо, ви просто хотіли, щоб ці вбивства так ніколи і не були розкриті, а з Одрі ви могли бути впевнені в цьому.

Він випростався.

— Як ви смієте мені таке казати? — розгнівано вигукнув він. — Одрі Шерідан — власниця єдиного в Кренвілі детективного агентства. Тож цілком природно, що я звернувся до неї.

— Справді? — уїдливо перепитав я, мотнувши головою. — Навкруги повно подібних агентств з прекрасною репутацією, які були б тільки раді узятися за подібну справу. Це коштувало б вам не набагато дорожче, аніж послуги Одрі Шерідан, а результати були б значно кращі. Ваша відповідь мене не вдовольнила, містере Еслінгер!

Він доклав певних зусиль, щоб опанувати себе; потому відкинувся у кріслі.

— Думаю, ви перебільшуєте, — сказав він із показним спокоєм. — Совість моя чиста — я зробив все, що в моїх силах. І буду лише радий, якщо ви долучитеся до розслідування, та, якщо треба, навіть згодний фінансувати вас.

— Добре, — сказав я, гасячи сигарету. — Гадаю, що за цим всім щось приховується, але я це з’ясую. Як ви гадаєте, які у вас шанси стати мером?

Він пильно до мене придивився. Тепер я бачив, що він взяв себе в руки, але був насторожі.

— Думаю, що легко зможу обійти Вулфа, — сказав він крізь зуби. — Він не надто популярний в місті, і тепер, коли ви вже на нього не працюєте, в нього майже нема шансів розшукати дівчат.

— Як ви гадаєте, чи зможе Мейсі виставити іншого кандидата замість Старкі?

Еслінгер стенув плечима.

— Не знаю. Можливо.

— А хто той схожий на скелет чолов’яга, котрий зустрів мене?

Його обличчя затьмарилося.

— Ви маєте на увазі Елмера? Елмера Генча? Це брат моєї дружини. Тепер він займається справами, бо політика забирає весь мій час.