Наталі подумала про довгі самотні ночі, що чекають на неї. Вона також знала, що тягар провини тиснутиме на її свідомість. Вона вчинила огидну зраду, тільки щоб Сліп залишився з нею. «Навіщо жити далі? — запитувала вона себе. — Сподіватися на примирення із собою неможливо... То навіщо жити далі?»

Жінка зайшла на кухню. Рухаючись повільно, як сновида, вона знайшла маленький гострий ніж для овочів. Узявши його, рушила до ванної, де зачинила двері на засув. Увімкнула крани і стояла в напівтемряві, доки ванна не наповнилася наполовину теплою водою. Жінка зняла черевика й ступила у ванну. Плісована спідниця надулася, тож Наталі притиснула її до ніг. Вона відчувала, як вода приємно обмиває крізь одяг її зболіле тіло.

Вона лежала непорушно. Чи буде боляче? Кажуть, це найпростіший спосіб померти. Зціпивши зуби, Наталі різнула гострим ножем по лівому зап’ястю. Поріз виявився глибоким, і вона ледь погамувала крик болю. Ніж випав з долоні. Якусь мить вона спостерігала, як вода навколо неї стає рожевою і темнішає, а потім заплющила очі.

Жінка лежала, думала про Сліпа, про його привабливе обличчя, довгі пасма чорного кучерявого волосся і прекрасне сильне тіло, аж доки спокійно не вислизнула із життя, що більше не було їй потрібним.

Армо Шалік повернувся до свого номера в понеділок, о 8:30 ранку. Його зустрів Шерборн із повідомленням про те, що Феннел уже в Парижі. Доки Шалік сидів за столом і похмуро зиркав на асистента, той пояснив йому обставини справи.

— Сподіваюсь, я вчинив правильно, сер. Якби я міг зв’язатися з вами, то обов’язково спитав би вашої думки.

У Шаліка видалися кепські заміські вихідні з дівчиною за викликом, про що він, звісно, не мав жодного наміру повідомляти Шерборна. Однак особисте фіаско тільки посилило його гнів.

— Чудово, Феннел зник. А він не поділився міркуваннями щодо справи Каленберґа?

— Ні, сер. Феннел примчав сюди й полетів геть, як комета.

Шалік передчував, що понеділок виявиться жахливим. А якби дізнався, що три плівки, де записано деталі його плану з викрадення персня Борджіа, вже лежать на столі Макса Каленберґа, то вважав би цей день абсолютною катастрофою. Та єгиптянин цього не знав.

Роздратований і знервований, він зібрав о 9:30 нараду, на якій пояснив Ґеї, Ґеррі та Кену Джонсу, що Феннел мусив поїхати й тепер перебуває в Парижі.

— Нема потреби вдаватись у деталі, — сказав Шалік. — Містер Феннел відбув настільки квапливо, що не встиг поділитися зі мною думками щодо заходів безпеки, які вжив Каленберґ. Сподіваюся, він розкаже про це вам, коли ви всі зустрінетесь у готелі «Ренд Інтернешнл». Оскільки в мене сьогодні надзвичайно зайнятий ранок, не бачу потреби продовжувати наші з вами збори, — Шалік перевів погляд на Ґеррі. — Ви ретельно вивчили карти, які я вам дав?

— Так, жодних проблем, — відповів пілот. — Я можу дістатися туди.

— Гаразд. Отже, тепер доля операції у ваших руках. Я зробив усе можливе, щоби спростити її для вас. Тепер усе залежить тільки від вас. Ви відлітаєте сьогодні, а до Йоганнесбурга прибуваєте завтра вранці, — шеф змовк, завагався, а тоді продовжив: — Маю чесно попередити вас, що Феннел — небезпечний злочинець, однак без нього не обійтись, якщо хочемо досягти успіху, — він поглянув на Ґеррі: — Здається, ви спроможні подбати про себе, тож попрошу вас подбати і про міс Десмонд.

— Із задоволенням, — спокійно відповів Ґеррі.

— Ох, Армо, — нетерпляче втрутилася Ґея. — Ти ж знаєш, що я можу й сама дати собі раду. Навіщо метушишся?

— Чоловіки завжди хвилюються за красивих жінок. Я не виняток, — Шалік, знизавши опецькуватими плечима, глянув Ґеррі у вічі. Пілот кивнув. — Ну гаразд, bon voyage[12] й успіху! Шерборн віддасть вам квитки та повідомить усі необхідні деталі.

Коли трійця пішла, Шалік узявся шукати перелік зустрічей, який Наталі завжди лишала йому на столі. Не знайшов. І знову товстуна охопило відчуття, що понеділок виявиться не просто виснажливим. Він розгнівано зайшов до кабінету секретарки і вражено з’ясував, що за столом її нема — вперше за останні три роки. Поглянув на годинник: десята ранку. Повернувшись до свого кабінету, Шалік викликав Шерборна.

— Де міс Норман?

— Гадки не маю, сер, — байдуже відказав Шерборн.

Шалік люто зиркнув на нього:

— То дізнайся! Може, вона захворіла. Зателефонуй їй додому!

Задзеленчав телефон. Нетерплячим жестом Шалік наказав Шерборну відповісти.

Той підняв слухавку й чванливо мовив:

— Резиденція містера Шаліка, — настала пауза, а тоді асистент запитав уже позбавленим пихи голосом: — Хто? Що ви таке кажете?

Шалік люто зиркнув на Шерборна, але закляк, коли побачив, що асистент зблід, а його очі повняться тривогою.

— Зачекайте хвилинку.

— Хто там?

— Сержант Ґуд’ярд зі Спеціальної служби[13] хоче поговорити з вами, сер.

Чоловіки перезирнулися. Шалік одразу подумав про три небезпечні валютні транзакції, які він недавно здійснив, вивівши з Англії дев’ятсот тисяч фунтів. Невже Скотленд-Ярд щось про це рознюхав? Долоні єгиптянина спітніли.

Шалік вирівняв голос і, не глянувши на Шерборна, відповів:

— Скажи, нехай піднімається.

Через три хвилини, відчиняючи двері номера, Шерборн зустрів кремезного чоловіка з уважними очима, схожим на мухоловку ротом і потужною щелепою, подібною до носа корабля.

— Заходьте, сер, — Шерборн відступив убік. — Містер Шалік зараз прийме вас.

Сержант Ґуд’ярд увійшов до кімнати, подивився на Шерборна й підняв важкі брови.

— Привіт, Джордже... А я уже вважав, що ти помер.

— Ні, cep, — на обличчі Шерборна виступив піт.

— А шкода. Тримаєшся подалі від проблем?

— Так, сер.

Сержант Ґуд’ярд окинув приймальню критичним поглядом.

— А ти знайшов для себе хороше гніздечко, правда, Джордже? Дозволю собі припустити, що тут краще, ніж у Пентонвіллській в’язниці.

— Так, сер.

Шерборн прочинив двері Шалікового офісу.

Уважно придивившись до єгиптянина, Ґуд’ярд зайшов до кабінету, який вражав своєю розкішшю.

Шалік підвів погляд, розглядаючи офіцера поліції, що повільно підходив до його столу.

— Сержанте Ґуд’ярд?

— Так, сер.

Шалік вказав йому рукою на стілець.

— Сідайте, будь ласка, сержанте. Щось трапилося?

Ґуд’ярд вмостився на стільці й холодно зиркнув на Шаліка. Товстунові стало незатишно, як і всім винним людям під час поліційної перевірки, але вираз обличчя його не видав.

— Гадаю, міс Наталі Норман працює на вас?

Шалік здивовано кивнув.

— Саме так. Але сьогодні вранці вона не прийшла. З нею щось трапилося?

— Вона померла в суботу вночі, — відповів Ґуд’ярд спокійним, притаманним усім поліціянтам голосом. — Скоїла самогубство.

Шалік здригнувся: він страшенно боявся смерті. Товстун на кілька секунд закляк, а тоді його меткий жорстокий розум ожив. Кого він знайде їй на заміну? Хто тепер доглядатиме за ним? Те, що Наталі мертва, нічого не означало для єгиптянина. А ось те, що він останні три роки покладався на неї в питаннях організації соціального та ділового життя, означало багато.

— Мені прикро це чути, — Армо потягнувся за сигарою і замовк, щоб обрізати кінчик. — Чи відома причина?

«От сволота!» — подумав Ґуд’ярд, але на його обличчі не проявилося й крихти огиди.

— Саме тому я тут, сер. Сподівався, що причину мені скажете ви.

Шалік запалив сигару й випустив з рота запашний дим. Потім похитав головою.

— Мені шкода, але я взагалі нічого не знаю про міс Норман, нічогісінько. Я завжди вважав її чудовим працівником. Вона була поруч зі мною три роки, — він відкинувся на директорському кріслі й поглянув Ґуд’ярду прямо у вічі. — Я заклопотана людина, сержанте. Не можу дозволити собі проявляти інтерес до людей, які працюють на мене.

Ґуд’ярд намацав у кишені пальто маленький предмет, дістав його і поклав на білий записник перед Шаліком.