Її негайно з’єднали з Чарльзом Бернеттом, якого Сліп по телефону вже попередив, на що сподіватися.

— Звісно, міс Норман. Буду радий зустрітися з вами знову. Коли вам буде зручно?

— О 13:15 у вашому офісі, — відповіла Наталі.

— Чекатиму на вас.

Коли вона прийшла, Бернетт привітав її, як добрий дядечко. Наталі без вагань сказала, що їй потрібна тисяча фунтів.

— Сума велика, — зауважив Бернетт, розглядаючи свої рожеві нігті, — але можлива, — він підвів погляд, і його очі більше не здавалися добрими. — Ви розумна жінка, міс Норман. Пояснювати вам деталі, гадаю, не потрібно. Ви хочете грошей — а я хочу інформацію щодо діяльності містера Шаліка, яка матиме хоча б якийсь стосунок до містера Макса Каленберґа з Наталю.

Наталі заціпеніла.

Упродовж останніх кількох днів вона дізналася з нотаток на Шаліковому столі та його розмови із Шерборном, що готується якась операція, пов’язана з чоловіком, котрого звати Макс Каленберґ, — донині це ім’я нічого для неї не означало.

Усю приватну кореспонденцію Шаліка друкував Шерборн. Обов’язки Наталі — організовувати Шаліку зустрічі, обіди й вечері, грати роль офіціантки на його вечірках із коктейлями, а також дбати ще про сотню особистих дрібниць, які роблять життя боса легким і приємним.

— Боюся, що не зможу бути корисною, — перелякано сказала вона. — Я зовсім не займаюся діловим життям містера Шаліка, але точно знаю: відбувається щось, пов’язане з чоловіком на прізвище Каленберґ.

Бернетт усміхнувся.

— Я можу вам допомогти, міс Норман. Ваше завдання буде абсурдно простим. Дозвольте, я поясню...

Двадцять хвилин потому вона взяла з рук банкіра наготовлений заздалегідь пластиковий пакет, у якому лежали мініатюрний магнітофон, шість бобін магнітної стрічки та незвичайний мікрофон для підслуховування.

— Міс Норман, якість записів, звісно ж, вплине на суму грошей, яку я вам заплачу. Однак якщо вам терміново потрібна тисяча фунтів, а ваша інформація виявиться цікавою, я знайду для вас ці гроші.

Тепер, через вісім днів, він прийшов до неї у квартиру. Багряне обличчя розтягнулося в посмішці, а криваво-червона гвоздика у петлиці була символом статусу.

— Моя люба міс Норман, чому така терміновість?

Останні три дні мікрофон Бернетта справно все підслуховував.

І ось уже вісім діб Сліп спить із нею, занурюючи її у світ соковитого еротизму. Вона пообіцяла йому гроші, а він готовий прислужувати їй, нагадуючи собі, що уночі всі кішки сірі.

— Маю інформацію стосовно містера Каленберґа. Гадаю, ви б хотіли її почути, — мовила Наталі. Через випите віскі вона почувалася тепер безтурботно, а голова просвітліла.

— Чудово, — Бернетт перекинув ліву товсту ногу на не тоншу праву. — Мені б хотілося почути її.

— Містер Шалік планує викрасти у містера Каленберґа перстень Борджіа, — сказала Наталі. — У мене є три записи з подробицями операції та учасниками.

— Перстень Борджіа? — здивувався Бернетт. — То йому потрібно саме це? Мої вітання, міс Норман! Увімкніть записи.

Вона похитала головою.

— Я хочу отримати тисячу фунтів десятифунтовими купюрами, перш ніж ви прослухаєте записи, містере Бернетт.

Його посмішка заклякла.

— Ні, міс Норман, так не піде. Звідки я знаю, що ви взагалі маєте ці записи? Мушу їх почути... Будьмо розсудливими.

Вона заздалегідь вставила бобіну із записом у магнітофон, тож дозволила банкіру послухати перші три хвилини розмови між Шаліком та Ґеррі Едвардсом. А коли Шалік сказав: «Вам це пояснять сьогодні увечері. Ви будете не самі. Ризики й відповідальність ми розділимо», — Наталі натиснула на кнопку «стоп».

— Але поки не було жодного слова про містера Каленберґа, — зауважив Бернетт, жадібно витріщаючись на магнітофон.

— Коли принесете гроші, почуєте все решта, але не раніше.

Вони подивились одне одному у вічі, й банкір зрозумів, що переконати Наталі не вдасться. Він звівся на ноги, нагадавши собі, що тисяча фунтів означає для Макса Каленберґа не більше, ніж один пенні для англійського прем’єр-міністра.

Дві години потому, змирившись із тим, що його суботнє пообідня зіпсовано, Бернетт повернувся із грішми. Він слухав записи, і його товсте багряне обличчя ставало дедалі зосередженішим. Дуже швидко чоловік збагнув, що купує ці записи надзвичайно дешево.

— Чудово, міс Норман!— сказав він, коли вона вимкнула останню плівку. — Справді чудово. Ви повністю відробили свій гонорар. Якщо можете роздобути ще якусь подібну інформацію, я добре за неї заплачу.

— Іншого разу не буде, — сказала Наталі. Бернетта вразив вираз абсолютної огиди до себе на її блідому обличчі. Вона вдарила банкіра магнітофоном. — Заберіть це!

— Зараз, міс Норман...

— Заберіть це! Заберіть! — кричала вона. Побоюючись істеричної сцени, Бернетт схопив магнітофон і три плівки, а тоді квапливо втік. Тільки спускаючись ліфтом, зрозумів, що жінка не повернула дорогого мікрофона для підслуховування. Подумав було, чи не повернутися за ним, але пригадав її божевільне обличчя та дикий погляд, і тут же відмовився від ідеї. Вирішив, що забере техніку після вихідних, коли Наталі заспокоїться.

Три години потому до квартири повернувся Сліп. Він уже зв’язався з Бернеттом, який повідомив, що гроші чекають на нього.

Тішачись думкою, що зможе заграбастати стільки грошей, Сліп призначив одній дівці побачення в «Пивниці Біллі Вокера», яка колись була елегантним рестораном. Звідти вони підуть у клуб на Кінґз-роуд, а потім — до її ліжка.

Із Наталі покінчено. З тисячею фунтів у кишені та його навичками Дублін стане для нього чудовою місциною.

Коли молодик увійшов до квартири, його трохи збентежило, що абсолютно бліда Наталі сиділа на дивані, тремтіла і плакала.

— Що в біса трапилося? — запитав він, думаючи лише про те, яка ж вона бридка.

— Я роздобула гроші, Сліпе...

Він зайшов до кімнати.

— Роздобула? А чому ж тоді сидиш така похмура? Ти мала б радіти!

— Юда не радів... Він повісився.

Сліп чув про Юду лише краєм вуха. Він не був певен щодо його особистості, але розумів, що той належить радше до поганих хлопців, аніж до хороших.

— Про що ти торочиш? Хто кого вішає?

— Нічого... Тобі не зрозуміти цього. Ти голодний? — вона витерла рота затиллям долоні.

— Де гроші?

— Ти не голодний? Я придбала для тебе стейк.

— До біса стейк! Де гроші?

Вона подивилась на нього, шокована жадібністю, що викривила це красиве худорляве обличчя.

Непевно звівшись на ноги, Наталі підійшла до серванта. Дістала із шухляди гроші й охайними пачками віддала їх Сліпові.

Її серце стиснулося, коли вона побачила, з якою ніжністю він пестить гроші. Невже це той чоловік, якого вона кохала так відчайдушно, який відкрив для неї потаємні двері?! Ні! Перед нею — жадібна, жорстока молода тварина, що торкається до грошей так само пристрасно, як і до її тіла.

— Ти задоволений?

Він проігнорував її запитання і почав запихати гроші собі в кишені.

— Що ти робиш? — Її голос став різким.

Заховавши останню пачку грошей, Сліп поглянув на жінку.

— Забираюся нафіг звідси, ось що я роблю.

— Маєш на увазі, що тепер, коли отримав гроші, ти... ти не хочеш мене?

— Та хто б узагалі тебе захотів? — він тицьнув на неї пальцем. — Дам тобі пораду. Віднині, крихітко, тримай ноги міцно стиснутими. Це — твоя проблема. Ти так собі могилу викопаєш, — сказав він і пішов.

Наталі заклякла, притиснувши руку до серця, що сповільнило його биття. Вона слухала, як спускається ліфт, назавжди забираючи Сліпа з її життя.

Повільно підійшла до стільця і сіла. Не рухалася, доки стрілки годинника на стіні позначали минущі години. Коли денне світло почало тьмяніти, заціпеніння полишило Наталі. Вона випростала довгі стрункі ноги. Її мозок знову запрацював. «Зрештою, — сказала вона собі, — чому він повинен перейматись? Я мала передбачити, що таке трапиться». Заплющила очі. Вона — сіра мишка, і зараз їй вказали на відсутність харизми чіткіше, ніж будь-коли в житті. Вона увесь час молилася, чекала й сподівалася на диво, однак цей рік був точно не створений для чудес.