Мур підняв на неї очі, але він дивився крізь неї. Ніби не хотів її бачити.

Доктор Цукер підсумував, що їм було відомо про Воррена Гойта. Про Хірурга.

– Він довгий час ішов до цієї мети, – сказав він. – І зараз, коли йому вдалося досягти свого, він розтягуватиме свою насолоду так довго, як тільки зможе.

– То значить, його основною ціллю завжди була Корделл? – запитав Фрост. – Інші жертви… він убивав їх лише для того, аби вдосконалити свої навички?

– Ні, вони теж приносили йому задоволення. Вони втамовували його спрагу, допомагали зняти сексуальну напругу, поки він рухався до своєї кінцевої мети. Для будь-якого хижака найзахопливішим є полювання на важкодоступну здобич. І Корделл, мабуть, була чи не єдиною жінкою, до якої він не міг підступитися. Вона завжди була насторожі, дбала про свою безпеку. Ховалася за кількома замками і системою сигналізації. Уникала близьких стосунків. Рідко кудись виходила, особливо ввечері, за винятком нічних змін у лікарні. Вона була найнедоступнішою для нього здобиччю, і він будь-що хотів її вполювати. Він навіть ускладнив собі роботу, повідомивши Корделл, що полює на неї. Залякування було частиною його гри. Він хотів, щоб вона відчувала його наближення. Інші жінки допомагали йому відволіктися. Та головною здобиччю завжди була Корделл.

– Є, – виправив Мур, його голос бринів від люті. – Вона ще не померла.

Раптом у кімнаті повисла тиша, усі, як по команді, відвернули погляди від Мура.

Цукер кивнув і незворушно відповів:

– Дякую, що виправили мене.

– Ви читали його досьє? – озвався Маркетт.

– Так, – сказав Цукер. – Воррен був єдиною дитиною. Напевно, батьки його дуже любили. Він народився в Г’юстоні. Його батько розробляв космічні апарати, а це вам не жарти. Його матір походила з давньої сім’ї нафтовиків. Обоє померли. Отож Воррену пощастило отримати в спадок гарні гени і чимало грошей. У дитинстві не чинив нічого кримінального. Жодних арештів, штрафів за неправильне паркування, нічого, що могло б викликати підозри. За винятком того інциденту в лабораторії медичної школи, я не бачу ніяких тривожних ознак. Ніщо не вказує на те, що він міг стати чудовиськом. Загалом, цілком нормальний хлопець. Ввічливий і надійний.

– Нічим не примітний, – тихенько додав Мур. – Звичайний.

Цукер кивнув.

– Хлопець, який ніколи не виділявся, ніколи нікого не насторожував. Це найстрашніший з усіх убивць, тому що в нього немає патологій, немає психічних захворювань. Він як Тед Банді. Розумний, врівноважений і зовнішньо цілком дієздатний. Але у нього є одне захоплення: йому подобається катувати жінок. Це людина, з якою ви можете щодня зустрічатися на роботі й ніколи не запідозрите, що, усміхаючись до вас, він вигадує нові оригінальні способи, як випустити вам кишки.

Здригнувшись від шиплячого голосу Цукера, Ріццолі роззирнулася довкола. «Він каже чистісіньку правду. Я щодня бачу Баррі Фроста. Він здається досить милим. Щасливим у шлюбі. Завжди в гарному настрої. Але я й гадки не маю, про що він насправді думає».

Фрост упіймав на собі її погляд і почервонів.

Цукер продовжив.

– Після інциденту в медичній школі Гойта змусили покинути навчання. Він вивчився на лаборанта і слідом за Капрою переїхав до Саванни. Скидається на те, що їхнє партнерство тривало кілька років. Інформація про авіаперельоти і виписки з кредитних карток свідчить про те, що вони часто подорожували разом. До Греції та Італії. До Мексики, де обоє були волонтерами в сільській лікарні. То був союз двох мисливців. Братів по крові, яких об’єднували спільні насильницькі фантазії.

– Ось звідки кетгут, – озвалася Ріццолі.

Цукер спантеличено глянув на неї.

– Що?

– У країнах третього світу хірурги досі використовують кетгут. Ось звідки у нього взялися ці нитки.

Маркетт кивнув.

– Напевне, вона має рацію.

«Я точно маю рацію», – подумала про себе Ріццолі, закипаючи від обурення.

– Коли Корделл убила Ендрю Капру, – сказав Цукер, – вона знищила їхню бездоганну команду убивць. Вона забрала в Гойта єдину близьку йому людину. Ось чому вона стала його головною ціллю. Головною жертвою.

– Якщо Гойт був у будинку тієї ночі, коли вона застрелила Капру, чому він не убив її? – запитав Маркетт.

– Не знаю. Тієї ночі в Саванні була багато такого, про що нам зможе розповісти хіба сам Воррен Гойт. Але нам відомо, що два роки тому він переїхав до Бостона, незадовго після того, як сюди перебралася Кетрін Корделл. За рік він убив Діану Стерлінґ.

Урешті глухим голосом озвався Мур:

– Як нам його знайти?

– Ви можете наглядати за його квартирою, але сумніваюся, що він скоро туди повернеться. Це не його лігво. Це не те місце, де він задовольняє свої фантазії. – Цукер відкинувся назад, дивлячись кудись удалину, намагаючись скласти всі відомості про Воррена Гойта в одну картину. – Його лігво – це місце, зовсім не пов’язане з його повсякденним життям. Місце, куди він приїжджає інкогніто, можливо, на певній відстані від його квартири. Найімовірніше, він знімає його під чужим іменем.

– Якщо знімаєш помешкання, треба його оплачувати, – сказав Фрост. – Треба прослідкувати за рухом коштів на його рахунку.

Цукер кивнув.

– Коли знайдете це місце, ви знатимете, що це його лігво, бо там будуть трофеї. Сувеніри, зібрані після кожного убивства. Може бути, що він спеціально підготував це місце, аби привозити туди своїх жертв. Щось на кшталт катівні. Це має бути таке місце, де його ніхто не потурбує, ніхто йому не заважатиме. Якась відділена самітна будівля. Або шумоізольована квартира.

«Щоб ніхто не почув криків Корделл», – подумала Ріццолі.

– У тому місці він стає тим чудовиськом, яким є насправді. Він розслаблений і розкутий. На жодній зі сцен злочину він не залишив слідів сперми, а це означає, що він може стримувати еякуляцію, доки не потрапить до безпечного місця, до свого лігва. Мабуть, він час до часу заїздить туди, аби заново відчути задоволення від своїх убивств. Щоб втамовувати свою спрагу між убивствами. – Цукер оглянув кімнату. – Туди він і повіз Кетрін Корделл.

«Греки називають її dere – передню частину шиї або горла, найкрасивішу, найвразливішу частину жіночого тіла. У горлі пульсують життя і дихання, а під білосніжною шкірою Іфігенії пульсували сині вени, коли лезо батькового ножа торкнулося її шиї. Коли Іфігенія лежала на жертовнику, чи Агамемнон зупинився на мить, аби помилуватися витонченими лініями доньчиної шиї? Чи він розглядав її, обираючи найкраще місце для ножа? Нехай він навіть відчував провину за це жертвопринесення, хіба в той момент, коли лезо розсікло її шкіру, він не відчув бодай найменшого трепету, бодай миттєвого сексуального задоволення, коли встромляв ножа у її ніжну плоть?

Навіть давні греки, з усіма тими мерзенними оповідками про батьків, що пожирали своїх дітей і синів, що злягалися зі своїми матерями, жодним словом не згадують таких збочень. А їм і не треба. Це одна з тих таємних істин, яку всі розуміють і без слів. З тих воїнів, що стояли із закам’янілими обличчями і незворушно слухали дівочі крики, з усіх тих, хто дивився, як з Іфігенії зірвали одіж, а її лебедину шию підставили під лезо ножа, – скільки з тих солдатів відчули, як у паху розливається приємне тепло? Скільки з них відчули, як затверділи їхні члени?

Скільки з них, глянувши на жіночу шию, знову відчують нестерпне бажання встромити у неї ножа?

Її горло таке ж білосніжне, як, мабуть, було в Іфігенії. Вона ховала свою шкіру від сонця, як і всі рудоволосі, тож лише кілька веснянок псують її алебастрову шию. Усі ці два роки вона берегла свою шию для мене. І я вдячний їй за це.

Я терпляче чекав, доки вона прийде до тями. Я знаю, що вона уже прокинулась і відчуває мою присутність, тому що її пульс пришвидшився. Я торкаюся її горла, впадинки над грудною кліткою, і вона різко видихає. Тоді затамовує подих, коли я проводжу рукою по її шиї, вздовж сонної артерії. Її пульс гупає, її шкіра ритмічно здригається. Я відчуваю на пальцях краплинки її поту. Він, наче серпанок, вкриває її тіло, її обличчя теж блищить. Коли я торкаюся її щелепи, вона нарешті видихає. Я чую схлипування, приглушене скотчем на її губах. Це не схоже на мою Кетрін, вона ніколи не скиглить. Інші були дурненькими газелями, а Кетрін тигриця, єдина з них усіх, хто боровся, хто пролив кров.