– Може, відвеземо його в операційну? – запитав Літтман.

– Усі операційні зайняті. Ми не можемо чекати. – Хтось дав їй хірургічну шапочку. Вона мигцем сховала під неї своє руде, до пліч, волосся і вдягнула маску. Медсестра вже тримала напоготові стерильний хірургічний халат. Кетрін просунула руки в рукави і запхала долоні в рукавички. Вона не мала часу мити руки, не мала часу вагатися. Від неї залежало життя пацієнта, і вона не могла зволікати.

Пацієнтові на груди натягнули стерильні простирадла. Кетрін схопила з таці затискачі і швидко зафіксувала краї тканини – зі знайомим клацанням зімкнулися залізні зуби.

– Де ж та кров? – гукнула вона.

– Уже зв’язуюся з лабораторією, – відповіла медсестра.

– Роне, ти перший асистент, – кинула Кетрін Літтману. Вона роззирнулася і зупинила свій погляд на зблідлому молодику, який стояв біля дверей. На його бейджі було написано: «Джеремі Барроус, студент-медик». – Ви, – сказала вона. – Ви другий асистент!

В очах хлопця зблиснула паніка.

– Але… я тільки на другому курсі. Я тут просто…

– Чи можна покликати ще якогось хірурга?

Літтман похитав головою.

– Зараз усі зайняті. У першій травматології ушкодження голови, а далі по коридору зупинка серця.

– Добре. – Вона знову глянула на студента. – Барроус, ви з нами. Сестро, дайте йому халат і рукавички.

– Що я маю робити? Бо я насправді не знаю…

– Слухайте, ви хочете стати лікарем? Тоді натягайте рукавички!

Хлопець почервонів і відвернувся, щоб вдягти халат. Було видно, що він не на жарт перелякався, але Кетрін радше воліла працювати з таким боязким студентом, як Барроус, аніж із пихатими задаваками. Вона бачила, скільки пацієнтів померли через надмірну самовпевненість лікарів.

У внутрішньому телефоні затріщав голос:

– Алло, друга травматологія? Це лабораторія. У нас є гематокрит[9] вашого пацієнта. П’ятнадцять.

«Він стікає кров’ю», – подумала Кетрін.

– Нам потрібна перша негативна, негайно!

– Кров уже в дорозі.

Кетрін простягнула руку і взяла скальпель. Вона відчула його вагу, сталеве лезо зручно розмістилося в її долоні. Скальпель був ніби продовженням руки, частиною її тіла. Вона поспіхом перевела подих, вдихаючи запах спирту і тальку хірургічних рукавичок. Тоді притисла лезо до шкіри і зробила надріз, точнісінько по центру живота.

Скальпель залишив яскраво-червону смугу на білому полотні шкіри пацієнта.

– Приготуйте відсмоктувач і тампони, – сказала вона. – У нас тут повний живіт крові.

– Тиск упав до п’ятдесяти, майже не прослуховується.

– Принесли кров і плазму! Вже підвішую.

– Прослідкуйте хтось за його серцевим ритмом. Кажіть, що з ним відбувається, – сказала Кетрін.

– Спостерігається тахікардія[10]. Доходить до ста п’ятдесяти.

Вона прорізала шкіру та шар підшкірного жиру, не зважаючи на кров, що сочилася зі стінки черевної порожнини. Вона не могла гаяти часу на такі дрібниці. Набагато серйозніша кровотеча ховалася всередині, і її необхідно було спинити. Причиною кровотечі, найімовірніше, був розрив селезінки або печінки.

Очеревина випиналася під натиском зібраної всередині крові.

– Зараз буде багато крові, – застерегла вона і вже наготувала лезо. Хоча вона й приготувалася до сильної кровотечі, перший надріз очеревини вивільнив такі потоки крові, що на якусь мить її охопила паніка. Кров била фонтаном, плямувала простирадла, лилася на підлогу. Розбризкалася на її халат. Кров була теплою, вона просочилася в її одяг. І продовжувала витікати червоними ріками.

Кетрін запхала всередину ранорозширювачі, щоб мати кращий огляд. Літтман вставив відсмоктувач. Кров із бульканням потягнулася в трубку. Яскраво-червоний струмінь хлюпнувся до скляного резервуару.

– Дайте ще тампонів! – Кетрін перекрикувала булькання крові. Вона вже помістила до рани з півдесятка поглинаючих тампонів і дивилася, як вони стають червоними. Вони миттєво просочувалися кров’ю. Вона вийняла їх і замінила на нові, порозпихавши в усі боки.

Озвалася медсестра:

– На екрані екстрасистолія[11]!

– Чорт, я вже відкачав два літри крові до резервуара, – сказав Літтман.

Кетрін підняла голову і побачила, що вміст пакетів з кров’ю і плазмою швидко стікає крапельницею. Вони ніби вливали кров у сито. Та бігла венами і витікала в рану. Вони не могли з нею впоратися. Кетрін не могла затиснути судини, які ховалися в морі крові. Не могла оперувати наосліп.

Кетрін вийняла важкі просякнуті кров’ю тампони і замінила їх на нові. На кілька секунд їй вдалося роздивитися черевну порожнину. Кров витікала з печінки, але ніде не було видно місця поранення. Здавалося, що кровоточить цілий орган.

– Тиск падає! – гукнула медсестра.

– Затискач! – сказала Кетрін, й інструмент одразу опинився у її руці. – Я хочу спробувати прийом Прінгла[12]. Барроус, запхайте ще тампонів!

Ошелешений студент кинувся до таці, перекинув купку поглинаючих тампонів і налякано дивився, як вони падали на підлогу.

Медсестра відкрила нову пачку.

– Їх місце всередині пацієнта, а не на підлозі, – гаркнула вона. Медсестра зустрілася поглядом з Кетрін, і в очах обох жінок промайнула та сама думка.

«І він хоче бути лікарем?»

– Куди їх запхати? – запитав Барроус.

– Очистіть черевну порожнину. Я нічого не бачу в цьому морі крові!

Вона дала йому кілька секунд на очищення рани. Тоді запхала всередину скальпель і розрізала малий сальник[13]. Скориставшись затискачем, аби спинити кровотечу зліва, вона розгледіла гліссонову ніжку, через яку проходили печінкова артерія і ворітна вена. Це було тимчасовим засобом, але якщо вдасться спинити потік крові у цьому місці, можливо, вона зможе дати раду загальній кровотечі. Це дало б їм такий дорогоцінний час, щоб унормувати тиск і перелити пацієнту ще більше крові і плазми.

Кетрін міцніше стисла затискач, перекриваючи судини в ніжці.

Вона не на жарт схвилювалася, коли кров продовжила сочитися, як і раніше.

– Ти впевнена, що стисла ніжку? – запитав Літтман.

– Я в цьому впевнена. А ще я впевнена, що кров витікає не з-за очеревини.

– Може, це ворітна вена?

Вона вхопила з таці два тампони. Цей прийом був її останньою надією. Приклавши тампони до поверхні печінки, вона стисла її обома руками.

– Що вона робить? – здивувався Барроус.

– Печінкову компресію, – пояснив Літтман. – Іноді це допомагає закрити невидимі розриви. Запобігти знекровленню.

Усі м’язи її плечей і рук напружилися, вона щосили намагалася стабілізувати тиск, перетиснути притік крові.

– Досі тече, – зауважив Літтман. – Це не допомагає.

Кетрін розглядала рану і побачила, що кров і далі стабільно заповнює черевну порожнину.

«Звідки ж вона, в біса, витікає?» – подумала вона.

Аж раптом помітила, що кров сочиться і з інших боків. Не тільки з печінки, а також зі стінок черевної порожнини і брижі[14]. З країв надрізу.

Вона глянула на ліву руку пацієнта, що висунулася з-під простирадла. Марлева пов’язка, що тримала голку крапельниці, була просякнута кров’ю.

– Мені необхідна тромбоцитарна маса і свіжа плазма, негайно, – скомандувала Кетрін. – І починайте вливати йому гепарин. Десять тисяч одиниць зараз і по тисячі щогодини.

– Гепарин? – спантеличено перепитав Барроус. – Але ж він стікає кров’ю…

– У нього ДВС-синдром, – сказала Кетрін. – Треба припинити згортання.

Літтман витріщився на неї.

– У нас ще немає результатів аналізів. Звідки ти знаєш, що це ДВС-синдром?

– Поки ми отримаємо результати, буде вже запізно. Треба діяти зараз. – Вона кивнула медсестрі. – Вливайте гепарин.