Жити разом багато років, разом ростити дітей — таких видів серед птахів переважна кількість. Для порівняння, у ссавців — тільки нещасні 5 %, включно з людиною. У вірних і відданих видів птахів — гусей, лебедів, папуг, воронових, лелек — часто самець і самка дуже схожі одне на одного, не відрізняються ані співом, ані оперенням. Зовнішність тут — точно не головне. То як же вони обирають одне одного? Невже значення має багатий внутрішній світ?

Існує концепція, яка називається «гіпотеза асортативного схрещування». Вона стверджує, що ми обираємо людей з досвідом, характером і способом життя, що відповідає нашому. Згідно з дослідженнями, американці, наприклад, одружуються з людьми, чиї доходи й освіта відповідають їхнім. Птахи, власне, чинять так само — обирають індивідуумів, схожих за характером і досвідом.

Окремі птахи, так само як і люди, можуть бути хоробрими, боязкими, цікавими, ніжними, терп­лячими, впевненими, довірливими, агресивними та компанійськими, тобто мати власний характер. І здається, сходяться у них геть не протилежності. У класичному експерименті на діамантниках зеб­рових, які формують пари на багато років, було показано, що авантюрні, цікаві та заповзяті самки обирають таких самих самців26.

Лебеді-­шипуни частіше вибирають партнерів, з ким схожі за віком, а гуси — за гормональним фоном. Усе це дуже помічне у подальшому подружньому житті, при народженні дітей. Маленькі пташки, звичайні мешканки наших лісів — кропив’янки чорноголові (Sylvia atricapilla), маючи однакову вдачу, краще розраховують рівноцінний внесок у батьківство, та до того ж правильно розподіляють між собою батьківський час прильоту з кормом, аби чітко розпланувати його між усіма дітьми. Те саме спостерігається і в усім відомої синиці великої27.

Проблеми розумних

Надзвичайно багато птахів потребують часу, аби придивитися до майбутнього обранця. Не дивно, що більшість пар формується ще на зимівлі або раніше — восени. Тим паче, що разом і зимувати, і захищатися легше.

У розумних видів, наприклад, великих папуг чи австралійських сорочиць великих (Gymnorhina tibicen), пари формуються у 5–6 ро­ків, а до цього майбутнє подружжя просто «товаришує»: літають разом по корм і воду, ночують, проводять час у компаніях, спілкуються одне з одним. Ці заручини можуть тривати від самого дитинства й завершуватися якнайромантичніше — міцним шлюбом.

Усе це має для птахів такий самий сенс, як і для людини. У нас з ними навіть гормони й нейромедіатори однакові — окситоцин, дофамін, пролактин. Ці види живуть довго, багато вкладають у дітей, їхній мозок потребує чимало енергії та часу на розвиток.

Звідси постає не просто міцний шлюб, який побудовано на близькості, приязні та дружбі, а ще й концепція «smart is a new sexuality», яку вигадали аж ніяк не люди, а папужки хвилясті (Melopsittacus undulatus) ще до того, як це стало мейнстримом. Китайські вчені тримали в лабораторії папужок хвилястих трійками і стежили, якому із двох джентльменів віддасть перевагу леді. Після того як визначався переможець, вони вчили самців-­невдах відкривати прозорий ящик-головоломку, наповнений зерном. Самка знала, яка це складна задача, адже до цього такий самий ящик, але підступно замурований, учені пропонували відкрити і їй. Після навчання дослідники знову демонстрували тих самих двох самців, але вже з ящиками, які вчорашні невдахи спритно відкривали, у той час як «гідні обранці» провалювали завдання. Годі й казати, що вподобання самок змінювалися кардинально на користь нових «розумників»28. І це не дивно, адже в австралійському буші, де в природі мешкають папужки хвилясті, умови життя суворі, а корм розподілено нерівномірно. Самцю доводиться попітніти, аби прогодувати самку та виводок.

У змінному середовищі переваги гнучкого розуму та здатності швидко розв’язувати задачі очевидні. У сучасному світі, який несеться на шаленій швидкості й весь час підкидає нові випробування, деякі представники гомо сапієнс усе ще, здається, не зрозуміли простих речей, які австралійські птахи вивчили ще тисячі років тому. Рівне партнерство — корисне і вигідне стратегічно, розум і швидке навчання — важливі, бо дозволяють виживати, дружба та довіра — цінність у майбутньому подружньому житті. І хто тут розумний цар природи, я питаю?

А що там у динозаврів?

Кольорове оперення, химерні, подовжені пера на шиях, хвостах і крилах, гучні голоси та вигадливі демонстрації — усе це використовують птахи, аби привернути увагу протилежної статі, а також продемонструвати свої лідерські якості можливим суперникам у боротьбі за партнера й територію. Цікавим є те, що птахи, згідно з останніми науковими дослідженнями, — це динозаври, що дожили до сучасності. Тому не дивно, що в їхніх далеких вимерлих родичів були яйця, гнізда, пера, політ, а також, можливо, елементи пташиної поведінки, зокрема і статевої.

Зараз викопні рештки свідчать, що багато динозаврів мали на голові й тілі дивні вирости, роги та інші утворення. Ми знаємо, що чимало видів, зокрема й могутні хижаки, були вкриті перами, як простими волосоподібними, що радше нагадували шерсть, так і справжніми пташиними, дуже схожими на сучасні. Крім того, останні дослідження змогли розшифрувати мікроструктуру динозаврячих пер і виявити, що за своїми кольорами та яскравістю вони не поступаються пташиним. Учені логічно припустили, що кольорові й дивної форми пера динозаврів слугували для різноманітних соціальних сигналів і під час шлюбних перегонів, зокрема у випадках, коли такі структури виникли явно до того, як давні створіння навчилися польоту29.

Погляньмо на одного зі знаменитих летючих динозаврів — маленького мікрораптора. Його ще називають «чотирикрилим динозавром», бо видовжені пера, які формували щось на зразок літної поверхні, у нього присутні не тільки на передніх, а й на задніх кінцівках. Панувало уявлення, що всі вони мають аеродинамічні властивості, а мікрораптор літає завдяки ширянню на чотирьох «крилах». Проте автори статті, опублікованої у 2012 році в журналі Science, не були з цим остаточно згодні30. По-перше, вони з’ясували, що мікрораптор був надто темного, з райдужним відливом, кольору, дуже подібного до забарвлення наших сорок або граків. По-друге, автори припустили, що кілька подовжених пер на хвості мікрораптора не мали спеціальних аеродинамічних властивостей, тобто особливої ролі в польоті не відігравали (див. посилання). Урешті-решт, вони зробили обережний висновок про те, що аеродинамічні та сигнальні, зокрема важливі для протилежної статі, функції пер еволюційно крокували разом.

Звісно, у дослідженнях динозаврів і взагалі давніх викопних істот дуже складно щось сказати напевне. Адже ми позбавлені задоволення спостерігати безпосередню поведінку цих тварин у природі та бути свідками їхніх залицянь, парувань і можливих шлюбних демонстрацій. То як же тоді ми можемо взагалі робити якісь висновки щодо ролі великих пер, чудернацьких виростів та інших складних утворень на головах, тілах і кінцівках динозаврів? Адже великі й дуже дивні, на наш погляд, штуки, схожі винятково на принади для самки, можуть виявитися цілком функціональними. Один з підходів, які пропонують палеонтологи для з’ясування того, навіщо потрібне те чи інше велике утворення, — це вивчити його пропорції щодо всього тіла. Якщо воно ну дуже велике — то ймовірність, що ця штука розрослася саме як сигнал для самок чи суперників, висока.

Учені вивчили 37 черепів цікавого виду динозавра — родича відомого всім трицератопса, звіра з науковою назвою Protoceratops andrewsi. Багато викопних створінь відомі за однією-­двома знахідками, у той час як у дослідженні пропорційності гіпотетичних прикрас потрібні значні вибірки різних особин одного виду. Тому вченим пощастило, що в цього динозавра-­протоцератопса знай­шлося так багато черепів. Саме на цій частині тіла в нього є дивний великий кістяний виріст, схожий на величезний комірець чи гігантську оборку, значно більший, ніж у трицератопса. Викопні 37 черепів протоцератопса належали як маленьким нестатевозрілим особинам, так і могутнім самцям. Виявилося, що найбільші особини мали величезні оборки і в здорованів вони розросталися навколо всієї голови. Із цього дослідники зробили виснов­ки, що, найімовірніше, ці прикраси були пов’язані або з паруванням, або із соціальною ієрархією: у наймогутнішого самця — найбільша оборка31.