Наприклад, в очеретянки піткернської (Acro­cephalus vaughani) частина популяції утворює батьківське тріо, кожен член якого вкладається у виводок однаково. В очеретянок тонкодзьобої (Acrocephalus melanopogon) та африканської (Acrocephalus baeticatus) самці-­безхатьки «наймаються» нянями-по­міч­никами до щасливців з гніздами й ділянками в надії на можливість ангажувати самку під час її другого виводка. Але найяскравіший приклад великої родини — рідкісний птах, ендемік Сейшельських островів, очеретянка сейшельська (Acrocephalus sechellensis).

Одинаки помирають першими. Принаймні на Сейшелах

Сейшельські острови в Індійському океані — чарівне місце, населене унікальними фауною та флорою. Багато видів птахів звідти не трапляються більше ніде у світі, тобто є місцевими ендеміками. Як і вся подібна острівна фауна, вона вкрай вразлива, тож не дивно, що багато видів опинилися на межі вимирання. Історія очеретянки сейшельської (Acrocephalus sechellensis) — непоказної сірої пташки серед тропічних розкошів — на щастя, є історією успіху (див. посилання). Коли людство схаменулося, очеретянки сейшельської залишилося 26 особин у світі на єдиному крихітному острові Кузен. Зусилля вчених дозволили спочатку штучно довести популяцію до 300 особин, а потім і заселити птахами ще два острови147. Наразі всі три популяції стабільні, а біганина навколо очеретянки сейшельської та її порятунку дозволила вченим виконати надзвичайно цікаві дослідження.

Очеретянка сейшельська не може дозволити собі таку розкіш, як гареми чи традиційна нуклеарна сім’я. На островах мало місця, гніздових ділянок не вистачає, та і якість їхня невисока. У таких умовах немає змоги всім охочим завести родину, і кожне яйце в кожній родині — на вагу золота. Тому на будь-яку пару, що розмножується, і її спадкоємця припадає цілий натовп близьких і далеких родичів-­помічників. Як і в людей, більшість помічників — жінки, вони допомагають у всьому: від будівництва гнізда до насиджування. Чоловіки-­помічники також беруть участь у загальному процесі, допомагаючи з вигодовуванням та захистом території. Родинні зв’язки в очеретянки сейшельської — це все. Молоді самки допомагають тільки тим родичкам, від яких бачили батьківське піклування148. Серед цих птахів поширена подружня невірність, тому родину рахують «по матері». Ось чому саме самки — головні помічники. Співвідношення статей у популяціях очеретянки сейшельської дуже зміщене на користь жінок. На високоякісних територіях самки можуть відкласти друге яйце й відрегулювати стать у ньому на користь жіночої149, аби народити собі більше молодих помічниць. Як бачимо, зсув на користь однієї статі може супроводжувати утворення не тільки гаремів, але й розширеної матріархальної родини.

Життя очеретянки сейшельської — суцільний стрес. Аби розмножитися, треба зайняти дефіцитну територію, та не будь-яку, а високої якос­ті. Не­якісна територія не прогодує помічників і призведе до зсуву співвідношення статей у яйцях на користь чоловіків, що тільки посилить конкуренцію та стрес150. А стрес — це не просто шкода здоров’ю, це і передчасне старіння.

Нещодавно у Nature Communications було опуб­ліковане дослідження, присвячене теломерам очеретянки сейшельської — спеціальним ділянкам ДНК на кінчиках хромосом. Скорочення теломер добре досліджене в людини й різних тварин і є біологічним маркером старіння організму. Вважається, що теломери вкорочуються у відповідь на фізіологічний стрес. Погана домівка, сім’я без помічниць, злі сусіди, що зазіхають на територію, — усе це призводить до швидкого скорочення теломер і передчасного старіння одиноких самок очеретянки сейшельської. Водночас у матріархів — власниць великих територій із сусідами, які також є родичами, в оточенні дбайливих люблячих дочок, онук і синів теломери скорочуються набагато повільніше, і старість не поспішає у дім151.

Кожна мати знає, що родина — це не тільки радість, вона коштує дуже дорого. Люди, затуркані роботою і стресом, яким не допомагають з дітьми сім’я та родичі, але в оточенні популярних приказок про «зайку та лужайку» та «Бог дав дитину, дасть і на дитину», старіють передчасно. Будь-хто погодиться, що краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим. Не дивно, що в сучасному світі дедалі більше людей усвідомлено відмовляються від перспективи мати дітей.

Кооператив «Наша родина»

Чи завжди помічники в гнізді — це діти й онуки однієї самиці? Ні, це спрощена версія того, що вчені називають «кооперативне розмноження птахів». По-перше, у птахів бувають шведські родини. Декілька самок і самців формують групу, всередині якої всі кохають усіх, а в результаті — сумісними зусиллями плекають та охороняють спільне гніздо зі спільним потомством. По-друге, помічники у великих родинах можуть бути як родичами одне одному й сімейній парі, так і чужинцями. Врешті-решт, кооперативне розмноження існує та еволюціонує у птахів дов­генько. Воно виник­ло незалежно в різних групах птахів аж 28 разів, хоч і загалом більш поширене у нагніздних видів зі сліпими й безпомічними пташенятами, які потребують довшого піклування, і це доволі логічно152.

Головною причиною виникнення інституту «гніздових помічників» вважають ситуацію, коли частина птахів чомусь не може податися деінде на пошуки власного сімейного щастя. Згадаймо очеретянку сейшельську. Коли всі гніздові території зайнято і життя та середовище існування взагалі не надто прихильне до тебе, часто немає змоги завести дітей самому, але є можливість допомогти з дітьми родичів. Це схоже на квартиру в «хрущобі», де живуть разом три покоління, бо не можуть заробити грошей на оренду чи купівлю власного житла. Більшість помічників тільки й чекає, коли зможе зайняти сімейну квартиру або виселитися кудись і створити власну сім’ю. Ця гіпотеза виникнення кооперативного розмноження так і називається — гіпотеза «важкого життя». Звучить не надто весело, чи не так?

Чому ж птахи допомагають із чужими дітьми, а не літають деінде, вільні, стильні та мобільні? Серед прямих зисків — шанс успадкувати територію пари, що розмножується, належність до великого клану, тобто більша ймовірність вижити, та отримання відповідного досвіду. Спеціальні дослідження засвідчили, що з 213 видів, які влаштовують «кооперативи» з метою розмноження, 30 % утворюють змішані групи з родичів і не-родичів, а у 15 % помічники при гнізді є чужинцями.

Погляньмо хоча б на нашого старого знайомця, австралійського малюра сапфірового. Це не птах, а суцільний бразильський чи то серіал, чи то карнавал у кольорових перах. Мало того, що самки направо і наліво зраджують і більшість дітей — позашлюбні. У цих птахів на гніздовій території пари є ціла купа помічників, які допомагають вигодовувати малечу. Ці помічники виявляються ким завгодно, тільки не родичами пари й потомства. Ще б пак — у малюра сапфірового неможливо розібратися, хто кому батько, мати, діти й розлучені в дитинстві близнюки. Ті пташенята, яких годує черговий ­малюр-помічник, найімовірніше, йому не брати, бо нинішня господиня території йому, найімовірніше, не мати. У шукачок пригод на свою голову, «дружин» малюра, величезний рівень смертності, розлучень і втеч подалі від шлюбних обов’язків. Крім того, абсолютно невідомо, хто був батьком цих пташенят, адже, найімовірніше, мати тікала до нього далеко від шлюбної території. Ба більше, допомога у вигодовуванні жодним чином не підвищує рівня виживання дітей. Єдина причина, чому самець-­помічник це робить — можливість залишатися на території у складі групи153.

Для азійських рибалочок строкатих (Ceryle rudis), підсоколика малого (Falco columbarius), одуда (Upupa epops) та інших птахів допомога з нерідним виводком самця-­прибульця на гніздову територію — це шанс на парування з місцевою самкою, не цього гніздового сезону, так наступного. Стратегія тут робоча: цього сезону годуємо чужих дітей, демонструючи дамі свої видатні батьківські якості, а наступного сезону в цьому самому гнізді годуємо вже своїх. У низки видів такий підхід із часом приводить до утворення сімейних тріо і груп, де два чи більше самців піклуються про одну самку та її потомство з надією, що діти саме його. Окремий випадок кооперативного розмноження — це своєрідне бойове братерство, а саме формування об’єднаної коаліції від самого початку, спільне займання чи захоплення території, а потім рівномірний розподіл родинної турботи в колективному гнізді154.